Помста і канон. Українські акції в кіноконцерні «Джеймс Бонд»

На прем’єру «Кванта милосердя» (22-го фрагменту бондіани) до київського кінотеатру «Україна» з’явився практично весь наш світський гастрономічний набір. Від Ольги Сумської та Олега Пінчука — до хлопчика з Нового каналу, який по суботах пропагує моду. Привід для світського інтересу додатковий. Наша знаменита співвітчизниця (із Бердянська), як відомо, зіграла в прем’єрі чергову дівчину Бонда. «Свої» прийшли на «свою» же. Припливали як «Стеньки Разина челны» — помітно піднесеними. (Не кожну п’ятирічку фортуна голубить красу по-українськи). А виходили після сеансу дещо розгублені... «Це Бонд? Це Джеймс Бонд? » Мабуть — так. І якщо когось хвилює моя суб’єктивна (спірна) думка, то констатую: це один із найгірших «Бондів» за всю історію ротації популярного бренду.

Спочатку повторю відоме — «Квант милосердя» створювався на хвилі непрогнозованого успіху картини «Казино «Рояль» (режисер Мартін Кемпбелл). Там уперше і з’явився білявий суперагент 007 із похмурим і неплейбойським обличчям артиста Девіда Крейга. З його мертвими льодяними очима, з повадками чоловіка-мавпи. Невисокий на зріст, якийсь «мазурик», а не супергерой (за шаблонами Броснана чи Далтона).

Фанати кіноциклу, коли довідалися, що гратиме саме Крейг, влаштували творцям фільму прочуханку. На спеціалізованому форумі danielcraigisnotbond вони захлиналися: «Руки геть від нашого улюбленця!» И лаяли навіть найшанованішу продюсерку — Барбару Брокколі.

Однак «Казино» перевершило всі очікування. Якимось тонким ножиком режисер Кемпбелл тоді зішкріб із «легенди» налиплий іронічний коміксовий глянець... Усі ці штучки-дрючки, які за двадцять «сезонів» уже стали маніакальними штампами.

«Казино» виявилося неповерховою людською драмою — лише з «елементами» погоні, перестрілок, азартних ігор і пошуків «ворогів народу початку XXI століття».

Саме Крейг — хороший актор — діючи «від протилежного» представив не самозакоханого шпигуна (із циферблатом серця), а живу, зухвалу, неправильну, неприборкану людину. Його погляд зачаровував, а його любовна драма викликала людське співчуття. Чого раніше не передбачалося в усіх попередніх шарадах. Адже Бонд, коли й любив раніше — то передовсім мартіні, Британію, дорогі костюми (й себе, вдягненого в них).

Здавалося, нова «формула» знайдена — чудово. «Квант» — у ту саму річку. Бонд — уже не стільки рятівник територіальної цілісності Британії та інших країн на кулі, а й невловимий месник... Втративши в «Казино» справжню любов Веспер Лінд (її грала Єва Грін), він зобов’язаний знайти і покарати її хазяїв-губителів. Ці самі типи — новий усе-
світній спрут, який і готує нам щоденні капості. Починаючи від екологічних проблем, продовжуючи більшовицькою нестабільністю в Латинській Америці. І... (можу посперечатися!) вже в 23-й бондіані (відразу після «Кванта») ці самі гади будуть винні й у нинішній світовій фінансовій кризі: Барбарі Брокколі недовго доведеться ламати голову над майбутнім глобальним конфліктом — за участю 007.

«Квант» як сиквел «Казино» — цікаво. Оскільки мене як помірного споживача маскультового феномену, зав-
жди «тривожила» подальша сюжетна доля цікавого героя (після хепі-ендів): «А що було б, якби...»

Саме на це запитання Брокколі і режисер Марк Форстер відповідають невпевнено. Без зухвалої фантазії. Без ризикованої драматургічної непередбачуваності. Відповідають за матричним шаблоном: вони тікають, а він убиває, а потім наздоганяє.

Ніякого драматургічного розмаїття та сюжетних сюрпризів. І жодного несподіваного повороту. Якби не погоні та бійки — заснули б.

Сценарії з такими діалогами пишуться по сто доларів пачка на будь-якому українському продакшні (привіт Ряшину). Нашим би ще «ті» бюджети, і «ті» каскадери — перемогла б тут «ера немилосердя».

Власне режисура Форстера, коли й може тут чимось похвалитися, то, мабуть, переосмисленою оперною сценою (вбивства під час «Тоски»). Як відомо, оригінал треба шукати в «Хрещеному батьку» під номером три — коли під оперні арії також пострілювали.

Помста героя як рушійний мотив — це задане. Та навіть для цього жанру не розвинене. Інша річ, як колись кохали та мстилися в індійському кіно. Навіть люди в залі, пам’ятаю, здригалися на картині «Помста і закон», сліз не жаліли. Для того, щоб «драма» посткомікс-
ного шпигуна була недосвідченим і зрозумілішою, і напруженішою, і ближчою, зазвичай сюжет «фарширують» ретроспекціями... Тобто мужній герой не може жити, не може пити, відповідно, їсти та спати (ні з ким), бо перед очима — колишня дівчина.

Тому Крейг, з тим самим похмурим і непідкупним обличчям, ганяється по шосе слизького та (що прикро) недодуманого сюжету. Однак так нічого й не знаходить. А глядача вже знову підсаджують на «гачок» наступної «серії» — триквелу. Порушуючи тим самим колишні правила бондівської гри. Оскільки, починаючи з вдалого «Казино», пригоди відомого суперагента немов сканують метання іншого шпигунського субчика — Джейсона Борна (його грав Метт Деймон). З однією лише істотною різницею: Бонд при своїй пам’яті, а в Борна — хронічна амнезія.

...Це веселе порівняння мені здається тут доречним. Тому що найвдаліші фрагменти «Кванта» пов’язані не з Крейгом, і вже точно не з Куриленко. А з серйозним спеціалістом Деном Бредлі. Людиною, яка раніше відповідала за автомобільні погоні та інший вибуховий брухт в триптиху про Борна. Брата Бонда по «крові».

Квантівські погоні в Бредлі на межі неможливого. Летять літаки, потім падають; мчаться машини, потім падають; несуться мотоцикли, потім падають.

Отак би всі й упали, потім віджалися — без ліричної колізії.

Та куди ж без неї? Без дівчини Бонда?

Чи прикрасила цей цикл наша орденоносна модельна співвітчизниця? Безперечно. Красу Форстером не зіпсуєш. У кадрі українська модель — і приємна, і ефектна. І по-дівочому б’ється. Щось у ній таке смагляво-магнетичне — пахне популярними героїнями італійського кіно 50—60-х.

Чи складеться в цієї красуні «велика» кінематографічна кар’єра після участі в Бонді? А це вже залежить виключно від Ларса фон Трієра (якщо йдеться про «велику» кар’єру) — а раптом надумає знімати кіно про пекло модельного бізнесу і зверне свій погляд саме на нашу?

Де ще вона могла б показатися найближчим часом? Явно органічно підходять їй ролі мовчазних супутниць бездушних комікс-
них чудовиськ — там психології не потрібно, все зіграє зовнішність з обкладинки.

І вже зовсім про малоприємне. Про дубляж.

Рішення партії й уряду у нас виконуються точно і регулярно. Однак не завжди якісно. Даний «Квант» виконаний за дубляжем зовні пристойно — ніяких граматичних помилок.

Однак за «духом» (а для нас у кіно та в Конституції завжди важливіший дух, ніж буква) і за стилем це виконано — суперечливо. Душа раділа, коли, наприклад, на «Інтері» крутили двадцять фільмів бондівського циклу. І жодна репліка державною мовою (жодна акторська модуляція) тоді не піддавалися критичному сумніву.

Тут же враження таке: зібрали артистів із Черкаського, Львівського, Донецького, Дрогобицького, а також Київського театру «Браво» — і об’єднали їх в одній «розвідці» М6. Стилю не відчувають. Голоси — окремо від екшну.

Це гнітить і дратує — майже півтори години. Ось до чого призводить поспішність і гарячковість у виконанні державних циркулярів.

Гірша за інших, безперечно, драматична актриса — Куриленко. Навіщо було дозволяти приємній жінці подавати власний голос? Хто просив? Голос — приємний, це так. Однак мало того, що аматорський, так ще й враження відповідне: вона розмовляє українською мовою так само регулярно, як ви — молдавською.

Хазяям «бондіани» — після «Кванта» — багато про що потрібно думати. Адже люди розумні — і самі усвідомлюють: бренд (Бонд) послизнувся — на новому злеті. Третя спроба вже може покарати карбованцем за такий «недобуд».

Ну а нинішній касовий успіх «Кванта» (у Великобританії, наприклад, фільм за перший день прокату обскакав навіть «Гаррі Поттера», заробивши там 8 млн. доларів) лише чинник якісної роботи старого міфу — роботи на себе ж, улюбленого. І ще окремої роботи Крейга, котрий у «Казино» упевнено пообіцяв нове життя старій казці... Казці, утім, ще не кінець.