Після Куби — вся правда про ТБ

Таємне й явне життя Першого національного каналу (а також, очевидно, і вітчизняного телебачення в цілому) незабаром стане предметом літературно-публіцистичного дослідження в книжці під назвою «Правда про українське телебачення». Її готує журналістка і телеведуча Наталя Розинська (програма «Ваш вихід», НТКУ). А допіру пані Розинська вже презентувала широкій аудиторії свою дебютну літературну працю — повість «Куба — Forever».

Те, що багато телеведучих ідуть у суміжні, у даному разі, літературні просодії — справа звична. Наприклад, тільки нинішнього року ведучі популярних російських ток-шоу Андрій Малахов і Лоліта Милявська гучно заявили про своє бажання попрацювати на благо вітчизняної словесності. Причому їхні ще неопубліковані книжки нині широко анонсують, вони стають предметом медійних дискусій. На українському ТБ цей шлях поки ще лише торують.

Книжку нашої ведучої «Куба — Forever» у цей же час активно підтримав Надзвичайний і Повноважний Посол Куби в Україні Хуліо Гармендіа, котрий зізнавався ЗМІ, що в тексті відбито характери громадян його країни — людей сильних духом, для яких поняття кохання та революція багато в чому синонімічні, оскільки це образи пристрасності. До речі, на Кубі, виявляється, перекладають українських класиків — Шевченка, Лесю Українку, Франка, а сучасна наша белетристика на острові Свободи невідома зовсім, як, утім, і кубинська у нас. Проте посол пообіцяв, що незабаром з’явиться спеціальна програма популяризації творчості сучасних кубинських письменників в Україні (буде й аналогічна програма — з українського боку).

Тепер кілька слів про колізії повісті «Куба — Forever». У центрі лірико-публіцистичної історії — закохані. Образи, звісно, збірні (хоча автор і натякає: дещо їй навіяв моноліт-архетип Фідель Кастро). У роки революції зустрічається Він і Вона: кубинський борець і мрійлива американка. Зрозуміло, що справжня пристрасть не визнає класових забобонів, історичних катаклізмів, політичних розбіжностей, бо це завжди схоже на сонячну бурю. Але він відданий своїй ідеї і каже: «Ми всі помремо або переможемо!» А вона продовжує перебувати в пошуках сенсу життя... (Може, хтось згадає навіть віддалений у часі Бондарєвський сюжет із «Берега»: він — радянський солдат, вона — німкеня, а між ними — війна.) І в «Кубі...» очевидна розлука є передбачуваною: небо, літак, дівчина, вибух повітряного лайнера... І її пронизливі передсмертні відчуття: «у мене вже ніколи не буде могили...»

Світський раут, який супроводжував вихід цієї книжки, був дуже представницьким: Геннадій Удовенко, Леонід Кравчук, Олександр Пономарьов, Петро Симоненко (що в ідеологічному підтексті зрозуміло). Пан Удовенко зробив акцент на тому, що вперше в Україні видано художній твір про Кубу, до цього були в основному науково-популярні, публіцистичні та документальні видання. Наклад видання — 2 тис. примірників, але досить великим накладом готується і великий україномовний варіант.

Стосовно ж нової книжки, де буде зібрано всю «Правду про українське телебачення», то тут уже справді є про що розповісти. Коли згадати, що «перша кнопка» — це стаціонарний «аеродром», на який щоразу впливає «нелітна» політична погода. Епоха Савенка, етап Стецьківа, проміжок Шевченка, нинішній період Докаленка... Втім, автор (до речі, був час, коли її разом із колегами звільняли з каналу, але після звернення до суду було поновлення на роботі) каже, що не хоче називати конкретних імен... Тим більше що очікуваний текст і так може спровокувати резонанс, адже йдеться про виворіт телеекрана.