ДЕВ’ЯТЬ ВЕЧОРІВ НА ВУЛИЦІ КОСТЬОЛЬНІЙ

Музиканти виконували свої програми на великому німецькому органі фірми Weise, встановленому в соборі 2001 року — з ініціативи настоятеля храму
о. Віктора Маковського й Ольги Дмитренко, за активної допомоги Ніни Козлової. Вони відшукали інструмент у церкві німецького міста Герцогенаурах поблизу Нюрнберга, і після переговорів церковна та міська влади передали орган у дарунок київському собору.

Леопольдас Дігріс, якого називають одним із кращих органістів Європи, високо оцінив новий інструмент:

— Він має велику міць. Якби я не знав, що тут раніше був планетарій, ввійшов і став слухати, я подумав би, що орган побудований спеціально для цього храму наприкінці XIX — початку ХХ століття. Це ідеальне влучення в десятку!

Фестиваль — подорож крізь часи й стилі: від стрункої мелодійності Баха, Букстехуде, Телемана, Кореллі, Моцарта — до складних побудов Регера, Мессіана, Петра Ебена. Дігріс повів ще далі в минуле — зіграв цикл із семи танців невідомого вільнюського автора XVI століття на маленькому органі «Oberlinger». А Галина Булибенко з’єднала епохи, виконавши Фантазію на тему хоральної прелюдії Баха сучасного композитора Вітаутаса Бартуліса «Видіння 17 липня 1750 року (день смерті Баха)».

Слухаючи Євгенію Лисицину, майстра перекладень музичної класики для органа, знову переконуєшся в безмежних можливостях «короля інструментів». Про це — її транскрипції «Літа» із «Пір року» Вівальді, дві речі циклу «Картинки з виставки» Мусоргського, передзвін «Дзвонів Вестмінстера» Луї Вьєрна.

Які ще були відкриття? Блискучі імпровізації Маркуса Віллінгера, досконалі за формою, при цьому теми були замовлені слухачами безпосередньо перед виконанням. Яскравий талант наймолодшого учасника, Тараса Багинця з Харкова. Композиції канадця Френка Лінча — його духовна музика для сопрано, тенора та камерного оркестру. Сюїта невідомого автора XVIII століття «Ханакійські танці», яку зіграв Ярослав Тума. Перекладення для органа концерту Дмитра Бортнянського, виконане Сергієм Кириловим.

А на першому та останньому концертах звучали твори чеських, німецьких, литовських, латвійських, польських, угорських, канадських авторів і сучасних українських композиторів — на подяку країнам, які брали участь в організації та проведенні фестивалю, в установці нового органа.

Що дає фестиваль музиканту?

Леопольдас Дігріс:

— Те саме, що й участь у концертах, — підтримку форми. Грати для себе й грати для інших — різні речі.

Ольга Дмитренко:

— Для мене фестиваль — навчання, можливість познайомитися з різними стилями виконання. І ще радість — коли чуєш, що в іншого вийшло талановито. Ми зустрілися зі старими друзями. Євгенія Лисицина і Леопольдас Дігріс раніше були в Києві частими гостями. Я і Галя Булибенко познайомилися з Ярославом Тумою на конкурсі «Празька весна». Дігріс давно знає Кирилова, знайомий із Тумою. Віллінгер і Лінч відразу органічно вписалися в нашу співдружність. Склалися теплі стосунки — не конкуренція, не відособлені виступи, а свято спільної творчості.

Тепер про тих, для кого звучав орган. У залі кожного вечора можна було бачити солістів Будинку органної та камерної музики, студентів органного класу музичної академії. Коли ще випаде можливість почути таких видатних майстрів? А про широке коло розповім ось що. Якось перед одним із концертів я випадково познайомилася в місті з американськими туристами — хлопцем і дівчиною, розповіла їм про фестиваль. Хлопець відповів: «Ми ніколи не були на органному концерті». І ввечері вони прийшли, а потім щиро дякували, їм дуже сподобалося. Американці були не єдиними, хто вперше в ці дні почув органну музику, і ось як я про це довідалася. Під час фестивалю створили «зворотний зв’язок» — виходячи із собору, люди могли записати свої враження. Тримаю в руках об’ємний пакет, а в ньому безліч списаних листків:

«На органному концерті я вперше, і нічого прекраснішого в моєму житті не було. Дякую»; «Багаторазово був на органних концертах, але такого ще не чув. Ось що означає музика до сліз», «Краще виконання Баха в моєму житті. Музикант»; «Спасибі за можливість почути кращих органістів сучасності»; «І знову хочеться жити — так би я назвав почуття, яке виникає після концерту». А фразу «Цей вечір був найкращим у моєму житті» писали після кожного концерту! Ще я прочитала прохання частіше проводити такі фестивалі. Були й вірші — заримований стан внутрішнього польоту.

Усіх, хто подарував киянам музичне свято, у газетній статті не назвеш. Їх імена — у програмі, до речі, дуже якісно складеної.

А душу фестивалю назву — це Ольга Дмитренко, голова організаційного комітету. Невтомна, завжди привітна людина, яка світиться добротою, вона проробила величезну підготовчу роботу, вела всі концерти, зустрічала й проводжала гостей-музикантів в аеропорт. Леопольдас Дігріс сказав про неї: «Я давно знаю Ольгу як прекрасного музиканта, тепер знаю як талановитого організатора». Після кожного концерту люди підходили до неї, дарували квіти, дякували, писали у відгуках: «Дякуємо за самовіддачу, любов до людей у залі, до учасників фестивалю, до справи, якою Ви займаєтеся». Я побачила, як підійшла жінка похилого віку: «Дякую, що не забули нас, пенсіонерів», — для них вхід на фестиваль організатори зробили вільним, та й для всіх інших квитки були цілком доступні за вартістю.

Минулий фестиваль — значна подія в культурному житті України. Відбулося творче спілкування музикантів різних країн, різних виконавчих шкіл. Було наше спілкування з музикою, яка «розкриває чарівні вікна, дозволяючи нам заглянути в глибину життя, крізь його зовнішнє обличчя» (композитор Ральф Воен Вільямс).