Перехресні стежки корифеїв українського театру

Чигирин, Батурин, Переяслав, Хотин, Жовті Води - ці назви добре відомі туристам та екскурсоводам. Але є ще чимало містечок і сіл, які теж заслуговують на туристичну славу й визнання. Саме таке - невеличке степове місто Бобринець, колишнє повітове, а нині районний центр Кіровоградщини.

З примхи долі тут перетнулися шляхи засновників і корифеїв українського професійного реалістичного театру - Марка Кропивницького, Івана Тобілевича (Карпенка-Карого), його братів Миколи Садовського і Панаса Саксаганського.

Батьки і Марка і братів Тобілевичів були управителями в навколишніх панських маєтках. І ті і ті небезпідставно домагалися визнання свого дворянського походження, але Російська імперія вела активну політику на обмеження прав національних еліт підколоніальних земель. Тож результатом стала хіба що комедія, яка свого часу трактувалась як трагедія, - "Мартин Боруля".

До речі, є згадки, що Карпо Тобілевич дуже сердився на сина за те, що виніс на сцену, як він вважав, трагедію його життя і навіть певний час відмовлявся спілкуватися з Іваном.

Тим часом діти навчалися в Бобринецькому повітовому училищі (Марко на п'ять років старший за Івана). За кілька сотень метрів звідси пролягав історичний Чорний шлях, яким здавна їздили чумаки. Саме тут вони часто зупинялися на ніч. Малий Марко, а пізніше й Іван дуже любили слухати неспішні вечірні розмови й народні пісні, яких нерідко співали біля розпаленого багаття.

Очевидно, саме тут у дитячі серця западала мудрість, краса й духовна наповненість слова й пісні рідного народу. Є в Бобринці й таємничі підземні ходи, що теж надзвичайно приваблювали дітлахів. Місцеві мешканці прокопали їх у період татарських навал, щоб ховатися від ворожих набігів. Кажуть, вони досить довгі і об'ємні: у 1950-х роках під час земляних робіт туди провалився екскаватор.

У приміщенні колишньої повітової школи, що на центральній вулиці містечка, і за часів СРСР була школа. Її, до слова, колись закінчив відомий радянський режисер Петро Тодоровський ("Воєнно-польовий роман", "Інтердівчинка"). А тепер тут центр дитячо-юнацької творчості.

Трохи далі - хата, де квартирували брати Тобілевичі, далі по центральній вулиці - будинок бабусі Марка Уляни Дубровинської. Тут майбутній актор і режисер прожив близько десяти років. Саме його дядько Микола Дубровинський організовував у містечку самодіяльний театр, де Марко зіграв свої перші ролі. Колишній будинок громадського зібрання, де це відбувалося, теж зовсім поряд - за сотню метрів від училища. Тут зараз місцеве відділення Державної казначейської служби.

Сюди Марко Лукич приїхав буквально за рік до своєї смерті, аби востаннє побачитись із земляками, з містечком, яке любив і де формувався як особистість і митець. Тут у його виконанні чули відому пісню "Реве та стогне Дніпр широкий", яка стала своєрідним гімном українців і яку автор музики Данило Крижанівський присвятив Маркові Кропивницькому. Він був першим її виконавцем, і саме з його театральної трупи ця пісня, що й досі хвилює серця, розпочала свій лет Україною. Це був тріумфальний виступ, який довго пам'ятали в містечку…

Валерій Москалик

Навпроти приміщення повітового училища - погруддя Марка Кропивницького. Це - один з чотирьох відомих в Україні пам'ятників корифеєві українського театру. І хоча, за словами начальника районного відділу культури Лариси Гребінь, у місті розроблено туристичний маршрут за меморіальними місцями корифеїв українського театру з 14 об'єктів, більшість з них, проте, потребують чималих коштів - для реставрації та відповідного оформлення.

До цього маршруту органічно вплітається й село Мар'янівка. Тут поховані батько й сестра Марка Лукича. Син Ганни відомий бандурист і театральний діяч Микола Сочеванов жив тут до смерті матері. Поряд на однойменному хуторі народився інший племінник Кропивницького, який теж вписав своє ім'я в історію українського театру, - Іван Мар'яненко.

Примітний Бобринець і двома чудовими храмами - Свято-Вознесенським і Свято-Миколаївським. Перший, споруджений на початку минулого століття (завдяки значному грошовому внеску меценатки Ганни Дмитрян) за проектом відомого в нашому краї архітектора Якова Паученка, нині реставрується.

У дворі Свято-Миколаївського храму - пам'ятна композиція загиблим у нинішній російсько-українській війні. Разом із героєм Майдану Віктором Чміленком їх тут 12. Будівля храму, що належить громаді УПЦ КП, має історичне значення не лише для міста та області, а й для всієї України. Тут уперше прозвучав наш духовний гімн "Боже, великий, єдиний…". Його автор Олександр Кониський перебував у Бобринці на засланні. На жаль, поки що ні ця людина - один з найвідоміших біографів Шевченка, ні ця подія ніяк не увічнені.

Валерій Москалик

Відкритим залишається й питання збереження пам'ятних місць, пов'язаних з ім'ям іншого, далеко не однозначного для українського минулого діяча, - Лева Троцького (Бронштейна). Він народився в селі Янівці Бобринецького району. Будинок не зберігся, залишився тільки фундамент. Але в самому місті ще є будинки, де бував малий і юний Лев. Попередній міський голова Леонід Кравченко мав задум втілити комерційний проект: за гроші приватних інвесторів реставрувати будівлі, встановити мистецький пам'ятник лідерові більшовицької революції і тим самим привабити туристів, зокрема й іноземних. Та все зупинилося на рівні громадського обговорення: Лев Давидович занадто дражлива фігура для українців.

Але те, що місто Бобринець має величезний туристичний потенціал, - очевидно.