Останній дубль? Він найскладніший. Чого очікувати прокату після Меморандуму

Кінодистриб’ютори, прокатники і Міністерство культури склали спільний «Меморандум про співпрацю». Ця угода насамперед стосується дубляжу фільмів українською мовою. Нагадаємо, що, за визначеними умовами, до кінця нинішнього року обсяг дубльованих фільмів українською мовою має становити 50% у вітчизняному прокаті ( дитяча кінопродукція — 100%). Дехто жартома вже встиг назвати «Меморандум» «універсалом для кіногалузі». Тому що юридичної ваги ця угода не передбачає. Втім, ситуація з «Меморандумом» у кіноколах і в деяких ЗМІ набула неабиякого розголосу. Всі про нього нібито знають. Але не всі розуміють, «із чим його їсти». Щоб прояснити деякі «білі плями» резонансного документа, в «ДТ» завітали Павло Солодько й Анатолій Бондаренко, подвижники-кіноактивісти і фактично ініціатори створення «Меморандуму». Пан Бондаренко, як виявилося з його слів, — ще й автор історичного слогана «Нас багато, нас не подолати», запозиченого «Ґринджолами» для хітової пісні. Останнім часом хлопці проводили не тільки прес-конференції, а й дослідницьку, просвітницьку і навіть «простестну» роботу в надрах прокатної галузі. На деяких сайтах їхні тексти публікувалися під псевдонімом «Іван Помідоров». А на запитання «ДТ» «Хто за вами стоїть? Можливо, Богдан Батрух, який завдяки «Меморандуму» зможе реалізувати не тільки свої національно-просвітницькі, а й економічно-вигідні плани?», активісти відповіли: «Ми самі по собі. Ми — контроль знизу…»

Ми повірили. …А вже потім спробували знайти відповіді на деякі запитання стосовно основних тез того самого «Меморандуму»

Хто стоїть за «Меморандумом»? Зовні — суб’єкти кіноринку і певні урядовці. Вони, як відомо, й підписали вищезгадану угоду про взаємодію у сфері дублювання іноземних фільмів українською мовою. Текст цього документа було прийнято під час круглого столу, організованого Міністерством культури. В документі, повторимо, декларується взаємна згода до кінця 2007 року перейти на 50% дублювання фільмів українською мовою. Нагадаємо, що питання про дубляж державною мовою регулярно порушували і громадськість, і окремі дистриб’ютори. Але воно «спускалося на гальмах». Ще в січні минулого року Кабмін видав так звану «постанову Кириленка», яка встановлювала квоту обов’язкового дублювання фільмів для кінопрокату, демонстрування та домашнього відео українською мовою. З 1 вересня 2006 року дистриб’ютори мусили дублювати не менше 20 відсотків продукції. З 1 січня 2007 року — 50. А з 1 липня 2007 — не менше 70 відсотків. Але й після цього деякі дистриб’ютори ігнорували букву закону. І згодом «постанову Кириленка» було оскаржено в суді. У процесі судового розгляду справа дійшла до Апеляційного суду, який і скасував «постанову Кириленка». Отже, українську мову з кінотеатрів знову було вилучено. Але суд, який скасував «постанову Кириленка», підклав добрячу свиню опонентам українського дубляжу. Саму постанову було скасовано, оскільки і Конституція, і закон «Про кінематографію» без неї визначають: дублювання й демонстрація фільмів мають відбуватися українською. Вже 23 листопада на сайті Plegebank з’явився «крик душі» так званого пересічного українського громадянина Івана Помідорова — «Обіцяю не ходити на фільми з російським перекладом!» Ресурс Plegebank («Банк обіцянок») створено британськими громадськими активістами. Це своєрідний аналог збору підписів на підтримку тієї чи іншої ідеї; передбачається, що людина виконуватиме свою обіцянку, якщо до неї приєднається певна кількість інших громадян. Певний аналог мережевого маркетингу. Довкола намірів бойкотувати російське дублювання швидко оформилася група з 40 активістів, яка тепер зросла до 200 осіб. Ці низові ініціатори нібито й вирішили самотужки розібратися в ситуації на вітчизняному кіноринку. Адже «бойкот» мав суто економічний характер: вивчав кошти, механізми їх циркуляції у прокаті, юридичний аспект проблеми тощо. Згодом і Мінкульт розглянув можливість підписання «Меморандуму» про взаємодію у справі дублювання іноземних фільмів між урядом, дистриб’юторами та демонстраторами. Під документом поставили свої підписи 90% гравців української кінодистриб’юції.

«Насправді особисто я не займаюсь професійним кіно, — продовжує тему в редакції «ДТ» Анатолій Бондаренко. — Я програміст, але в мене є «бекграунд» щодо кінематографа. Одним із моїх улюблених занять було відвідування Музею кіно. Я відвідував його по кілька разів, такий собі сінефіл. Щодо конкретної персональної мотивації моєї участі в цій акції — то мені просто не подобалося, що люди, котрі причетні до української культури, починають зневажливо говорити про нашу мову. І тому для мене особливим сигналом було скасування «постанови Кириленка». Цей крок виявився дуже ефективним у плані початку акцій протесту. Головне наше завдання — з’ясувати справжню ситуацію на кіноринку. Нас підтримала в основному спільнота української блогосфери. Слід підкреслити, що відомий кінопродюсер Богдан Батрух нам нічого не розробляв. П’ять тисяч підписів ми зібрали самі. Завважте, ми не користуємося жодними пар-тійними чи фінансовими ресурсами, а діємо суто через Інтернет: від громадянина до громадянина. Ми не замовляємо білборди. Це діяльність «знизу». І всі люди, котрі підтримують нашу акцію, — реальні. Ми навіть не причетні до самого сайта, оскільки він розроблений в Англії».

Які основні гравці сьогодні визначають погоду на вітчизняному кіноринку? Такими гравцями, на думку співавторів «Меморандуму», є дистриб’ютори-кіномережі, які працюють із майджорами ( великі голлівудські компанії, що виробляють власну продукцію і володіють правами на фільми менших виробників). Це, умовно, перша група «гравців». Серед них: «B&H», «Геміні», «Сінергія«/«Кіноманія», «Каскад Україна». Великі виробники кінопродукції — майджори — можуть закладами в бюджет фільму вартість такого перекладу.

Є дистриб’ютори, котрі не працюють безпосередньо з майджорами. Це так звані незалежні дистриб’ютори, але вони безпосередньо пов’язані з російськими кінопартнерами. Це: «Аврора фільм», «Люксор Україна», «АртХаус Трафік», «Джей Ар Сі Фільм» та інші. В Україні 65—70% фільмів (і зборів у кінопрокаті) приходить до нас через дистриб’юторів, які працюють через Ро-сійську Федерацію. І їхня бізнес-схема досить проста. Вони всього-на-всього (не задарма) завозять фільмокопії в Україну. А дублювання і всі супровідні процеси за них виконують уже російські компанії. Вони ж отримують фільми безпосередньо від майджорів — до наявних 200—300 фільмокопій однієї картини додруковують ще 30—50 для України. Або взагалі привозять деякі фільмокопії, які тиждень-два були в російському прокаті.

Що передбачають позиції «Меморандуму»? Дистриб’ютори, як зазначалося вище, нібито домовилися до кінця року довести частку дубльованих українською фільмів до 50 відсотків (дитячого кіно — до 100 відсотків). І кінотеатри дали обіцянку все це демонструвати. Власники прав на домашнє відео теж пообіцяли записувати звукові доріжки з українським дублюванням на 100 відсотках своєї продукції. Мінкульт, у свою чергу, зобов’язався сприяти створенню в Україні своїх студій для фінальної стадії дублювання — міксу. Зараз в Україні технологічної бази Dolbi Digital немає, і мікс здійснюється у Празі, Варшаві або Санкт-Петербурзі. Основний негатив для суб’єктів Меморандуму — невизначеність в угоді квоти на максимальну кількість фільмокопій одного фільму, яка не підлягає обов’язковому дублюванню. Мінкульт пропонував встановити цю квоту на рівні 5 фільмокопій — для фестивальних і артхаусних стрічок. Дистриб’юторські компанії-посередники вимагають 20 копій.

Можливо, першим етапом позитивного ставлення до українського перекладу на сході—півдні країни може виявитись один із пунктів «Меморандуму», яким передбачається 100-відсотковий переклад дитячого кіно. Адже це добрий шлях до виховання мовної толерантності у підростаючого покоління.

Хто «за», хто «проти»? Найбільше касових зборів — 50—60% — зрозуміло, дає Київ. Далі — Одеса (15—25%). І тільки потім — Дніпропетровськ (7—8%), Харків (5—6%). Донецьк і Львів — по 3—4%. Прокат перших якісно перекладених и продубльованих фільмів («Тачки», «Пірати Карибського моря») засвідчив, що україномовні стрічки збирають більше, ніж російськомовні, навіть на сході. Отож опоненти українського дублювання вводили суспільство в оману, коли говорили про причини, які примушують їх відмовлятися від українського дублювання. Активісти «Кіно-Перекладу» розпочали власне розслідування. І виявили очевидне: противники українського дубляжу… взагалі не перекладають фільми, а просто завозять готові фільмокопії з сусідньої Росії. «Реакції від продюсерів на наші заходи поки що немає, але вже є реакція від дистриб’юторів, — каже Павло Солодько. — Ми не заважаємо продюсерам. Вони відчувають, що ми їм приносимо користь. Якщо не буде хорошої кінофабрики і грошей, які залишаються в Росії (а вони, мов кров, необхідні нашій кіноіндустрії), — нічого взагалі не відбуватиметься. Продюсери це розуміють. Але в Одесі всі принципово протестують».

Активісти вважають, що в Україні є величезний попит на україномовні фільми. Але в багатьох регіонах фактично вибрати мову фільму неможливо, бо всі вони виключно російськомовні. Існує іще одна практика — кінотеатри ставлять український варіант перекладу в незручний час. А частина кінотеатрів (які не підписали «Меморандуму») категорично відмовляються навіть від якісної прокатної кінопродукції українською мовою.

Чи має «Меморандум» юридичну силу? «Цей документ справді не має юридичної сили, — каже Анатолій Бондаренко. — Хоча раніше була лише одностороння комунікація — наприклад, постанова уряду про те, що певна кількість фільмів має бути українською мовою. Тепер відбувся діалог. Усі зацікавлені сторони зібралися для спілкування. Влада знайшла спільну мову з дистриб’юторами, а ті — із громадськістю, громадськість — із кінотеатрами. Це добрий початок. «Меморандум» і не повинен стати «Універсалом»… Тому наявність так званих громадянських груп-рухів-ініціатив, які створюються для конкретних питань, критично необхідна. Хоча б для того, щоб озвучувати побажання громади. Адже й ініціатива «Кіно-Переклад» розглядається як база для створення засобу «контролю знизу» за виконанням положень «Меморандуму». Якщо ж контролю знизу не буде, то «Меморандум» ризикує перетворитися на формальність. Або буде використаний для закріплення нинішнього стану — шляхом субтитрування українською готового дублювання іноземного фільму російською мовою (на кшталт того, що тепер часто трапляється на ТБ)».

Які можливі протидії в разі недотримання позицій «Меморандуму»? Бойкот продукції, виготовленої й перекладеної не в Україні, — економічний метод, який не має нічого спільного з політикою. Мета акції — отримання вибору і можливості в будь-який час у будь-якому кінотеатрі подивитися фільм з українським дублюванням. Розрахунок був простий. За словами лобістів російського дублювання, переклад одного фільму коштує від 20 до 40 тисяч доларів. Середня ціна квитка — 5 доларів. Тому 5 тисяч людей, які один раз на місяць проігнорують один фільм із російським перекладом, завдадуть лобістам збитків на 25 тисяч доларів. «П’ять тисяч, помножені на середню ціну квитка, — це буде 125 тис. гривень, — каже пан Солодько. — І їм одразу ж стане вигідно перекладати українською... Ми поставили рекорд із швидкості збирання підписів. Будемо й надалі продовжувати заходи протесту — поширювати інформацію про те, які кінотеатри показують тільки російськомовні фільми. Закликатимемо громадян не ходити в них. Є акції прямої дії. Наприклад, коли сто людей приходять до кінотеатру і, впевнившись, що там не демонструється фільм українською мовою, демонстративно звідти йдуть, дорогою розповідаючи всім, який цей кінотеатр поганий. Такий собі перформенс. У нас є можливості втілювати в життя легальні акції на захист своїх прав. Ми не революціонери, кінотеатрів не спалюємо. А наслідком «Меморандуму» має бути компроміс, закріплений законодавчо. Протягом першого тижня акції «Обіцяю не ходити на фільми з російським перекладом» до неї приєдналося понад тисячу людей. Тепер їх уже близько п’яти тисяч. Люди залучалися без участі якихось партій, учасників ринку, інших фінансових та інформаційних ресурсів. Для координації діяльності створено сайт «Кіно-Переклад» і оголошено про початок масової ініціативи — «громадянської ініціативи сприяння розвитку українського кінематографу». Наша група проводила співбесіди, вивчала відкриті джерела, збирала дані про сеанси з українським дублюванням, познайомилася з працівниками профільних відомств, які дали доступну для розповсюдження статистичну інформацію.

Які економічні переваги збільшення україномовної кінопродукції? Згідно з уже оприлюдненими статистичними даними, за рік в український прокат виходить близько 120 якісних голлівудських фільмів. І дублювання кожного з них коштує 30—50 тис. доларів. Щороку через таку практику українська кіноіндустрія втрачає мінімум два мільйони доларів, які залишаються у Росії. За даними компанії «Кіносвіт», обсяг ринку кінопрокату в Україні за 2005 рік становив 37, 5 мільйона доларів. А тенденції і попередні дані «Кіно-Перекладу» дозволяють казати, що у 2006 році вітчизняний кінопрокат зібрав близько 60 мільйонів доларів. Ринок зростатиме й надалі, тим більше що опитані експерти відзначають брак кінозалів.

«Станом на 2007 рік в Україні є близько 20—30% глядачів, які не зможуть відмовитися від перегляду кінофільмів російською мовою, — продовжує один із активістів. — Припущення базується на результатах останнього перепису населення, низці соціологічних досліджень та результатах останніх виборів. Наша ініціатива — суто економічна, але я сподіваюся, що вона набуде і правового відтінку. Зараз у східних регіонах україномовні фільми не демонструються. Однак можливість вибору потрібна».

Чи можлива у перспективі стовідсотково україномовна кінопродукція у вітчизняному прокаті?«Я не Нострадамус і пророкувати не буду, — каже активіст Солодько. — Гадаю, вже за рік усе проясниться й ситуація радикально зміниться. Ми не фашисти й не націоналісти. Не вимагаємо, щоб усі в Україні були у вишиванках і з вусами, ми — лише за здоровий вибір...»

Чи дублюватимуться фільми ро-сійського виробництва? «Особисто я за те, щоб ці фільми демонструвалися російською без дубляжу, — продовжує тему Павло Солодько. — Тим більше що російські фільми — лише 4—5% усієї прокатної продукції. Ми сприяли прийняттю цього «Меморандуму». Але слід віддати належне й тому, що зробив Мінкульт. Для нас дубляж російськомовних стрічок — не принциповий. Бо ці відсотки не роблять погоди. І не треба вдавати, що цього ніхто не розуміє. Інколи ж навмисне накладається нея-кісний український переклад, який тільки дратує глядача. Можна також робити пільги на продукцію, вироблену в Україні. Але це вже питання до уряду — щоб він скасував ПДВ на виробництво українських фільмів. Свого часу було підготовлено законопроект, відповідно до якого, для українського кіновиробника існували економічні преференції — великі компанії могли списувати валовий прибуток на кіноіндустрію. Це практика багатьох країн. Але навіть якщо скасувати ПДВ, це буде великим плюсом. Зараз ПДВ на квитки платять навпіл продюсер і кінотеатр».

Чи справді українська кіноіндустрія втрачає мільйони через маневри певних дистриб’юторів? Щороку внаслідок діяльності дистриб’юторів-посередників українська кіноіндустрія втрачає мінімум 2 мільйони доларів. Ця цифра циркулювала не в одному матеріалі такої тематики. Отже, з економіч-ного погляду, демонструвати фільми українською доцільно. Тим часом більшість дистриб’юторів стверджують, що це не так. Бо при бізнес-моделі, яка існує в них, їм невигідно займатися перекладом. Загалом, за даними активістів, на перегляд кіно українською перейде безболісно щонайменше 70% усього населення. А в економічному сенсі тільки за рахунок Києва можна довести відсоток копій, що демонструються українською мовою, до 60. «Головне — зібрати інформацію. Ми побачили цифри, які абсолютно спростували піарівські твердження окремих дистриб’юторів, котрі працюють через Росію. Ми й далі збиратимемо і поширюватимемо інформацію. Вважаємо, що це можна робити через наших активістів із південно-східних регіонів».

Хто гарантуватиме якість дубльованої кінопродукції (за умови її ситуативного збільшення)? В Україні немає потужної фабрики для виробництва кінокопій. Та, що є, робить лише кілька відсотків від загального обсягу ринку. Необхідний обсяг — 4000 копій. На загальну суму від 4 до 6 млн. В Україні немає і повного циклу озвучування фільмів із необхідним рівнем якості. Немає студії, яка працювала б зі звуком на останній стадії процесу зведення — «міксі». Тому тепер таку обробку — вже після запису голосів — проводять у російських або польських студіях. А щорічний обсяг ринку перекладу становить близько 2 млн., при ціні перекладу одного фільму — від 20 до 40 тис. доларів. «Якість залежить від суми коштів. «Відступників» перекладено за чотири дні і 10 тис. доларів. Не дуже якісні переклад і озвучування. Але якщо це робити протягом шести днів, то буде добре». Як стало відомо з ексклюзивного інтерв’ю міністра культури «ДТ», уже найближчим часом планується освоєння потужностей центру Довженка (під патронатом Богдана Батруха), який активно займатиметься українським дубляжем. Нагадаємо, що держава виділила на це 10 млн. гривень.