Осінній джаз під ритм дощу. Труба кличе: Київ, Коктебель, Одеса

Українська осінь традиційно щедра на джаз. У Коктебелі, за несприятливих погодних умов, джаз шумів під штормовий супровід. В Одесі джаз-захід посідає особливе місце в житті міста, оскільки обіцяє виступ степістів, свінг-дансерів, проїзд по місту відкритого джазового трамвайчика. Київ також нарощує джазову «мускулатуру».

У Києві, до речі, вже стартував Міжнародний фестиваль Jazz In Kiev-2008. Він співзвучний назві продюсерської компанії, ініціатора цього півторамісячного проекту, в рамках якого у столиці пройдуть різноманітні акції. Найкращі закордонні учасники фесту дадуть майстер-класи. А ведучий фестивалю Олексій Коган проведе для дітей відкритий урок з історії джазу в стінах освітнього центру «Майстер Клас». Відомий пітерський джазовий музикознавець-енциклопедист, дотепний Володимир Фейєртаг, влаштовує вечір джазових анекдотів. Заняття в програмі і виставка фоторобіт київських майстрів, які фотографують джазових музикантів. Свою відеоколекцію представляє тележурналіст Леонід Гольдштейн. 24 вересня в Києві знову зіграла білоруська ф’южн-група Apple Tea. А з 17 по 19 жовтня місто вибухне музикою наших і заморських джазових зірок. Серед них назву тенор-саксофоніста Дмитра Александрова і барабанщика Алексія Фантаєва (Україна), піаніста Мішу Циганова і трубача Олекса Сипягіна (Росія—США), ізраїльського контрабасиста Авішаі Коена, квінтет контрабасиста Дэйва Холланда з Великобританії (на його рахунку три Grammy). В один вечір із хедлайнером фестивалю — вокалістом Єлом Джарро (Al Jarreau) виступить і чудове тріо американського гітариста Чарлі Хантера.

* * *

Тим часом завершився VI фестиваль Джаз-Коктебель. Крим і цього разу привабив на узбережжя коктебельської бухти ефектні фігури. До участі було подано 126 артистичних заявок. Експертна рада відібрала 45 колективів. У числі хедлайнерів — квартет саксофоніста, лідера фрі-джазу 60-х років Арчі Шеппа (США), славетного акордеоніста Рішара Гальяно і його Tangaria Quartet, угандійського музиканта Geoffrey Oryema з проектом «Сотворіння світу», Карла Фрієрсона з De Phazz. Новинкою фестивалю стала третя сцена Nu Jazz на нудистському пляжі: лідером виступила британська група Red Snapper, яка грає «приджазовану» електронну музику.

* * *

Типовим джазовим фестивалем на пострадянському просторі є Джаз-Карнавал в Одесі. Він три дні дзвенів у філармонії. Організатори постаралися урізноманітнити склад виконавців. І в Південній Пальмірі виступили артисти з дев’яти країн. Перший вечір відкрив нідерландсько-американський склад на чолі з трубачкою Саскією Лару. Вперше я почула її два роки тому на фестивалі в Коктебелі. Потім — минулої зими — в камерній обстановці київського клубу. В Одесі вона виглядала і звучала трохи стомлено. І якби не її міцний темношкірий клавішник Уоррен Берд, сет був би провальним. Хрипкий голос, жвавість і американська природність, на щастя, врятували виступ.

Найкращими в перший день стали музиканти тріо Ronin Music зі Швейцарії. Їхній стиль — мінімалізм. Швейцарці зіграли всього дві великі композиції по 25-30 хвилин. Тонка музикальність, яскравість матеріалу й енергетична напруга Ніка Берча (рояль), Sha (бас- та контрабас-кларнети, альт-саксофон) і Енді Пуппато (перкусія) зробили своє: виконавці сподобалися і публіці, і професіоналам.

У антракті у фойє сорок дорогих швейцарських дисків слухачі розмели протягом кількох хвилин.

Завершив концерт російсько-американський квартет. Його лідер — американська вокалістка Дженн Паркер. Акомпанував їй сильний московський склад: піаніст-
ка Наташа Смирнова, барабанщик Олег Бутман і контрабасист Володимир Кольцов-Крутов.

Публіка в Одесі доброзичлива. Інакше б не чути оплесків американці, яка зовсім не імпровізувала і левову частку успіху якої слід передати професіональним росіянам.

Ще один вечір виявився, на мій погляд, найяскравішим. Його відкрило тріо в складі болгарських музикантів піаніста Антоні Дончева, перкусіоніста Стояна Янкулова і саксофоніста екс-українця Анатолія Вапирова. Це впевнений музикант, композитор і лідер. Його ансамбль грає креативну імпровізаційну авторську музику. Наприкінці виступу болгарського піаніста замінив одесит Юрій Кузнєцов, який добре вписався у тріо.

Потім зал філармонії зустрічав дебютантів — одеську групу Aziz, що грає етно-фрі-джаз. У музиці одеситів вчуваються балканські, болгарські народні мотиви. Нинішньої весни музиканти взяли друге місце на молодіжному конкурсі в рамках донецького ДоДжа, після чого вже влітку частина складу виступала на фестивалі у Варні. Всі учасники дуже перспективні. Особливо лідер — композитор-піаністка Роксана Смирнова і вокалистка Тамара Лукашева. Земляки прийняли музикантів із захопленням.

Завершив цей вечір квартет у складі чудового американського тенор-саксофоніста Джевона Джексона — затребуваного студійного музиканта. Він грав «гаряче», гарним звуком, «із м’ясом». Свою програму лідер присвятив американському саксофоністу Джо Хендерсону. Його партнерами були відомий в Україні московський піаніст Володимир Нестеренко — неперевершений акомпаніатор, який багато разів виходив на київську сцену зі славетними американськими музикантами.

Третій одеський вечір був «навколоджазовим». Співала тувинська співачка Саінхо Намчилак. Вона відмінно володіє технікою горлового співу. Сьогодні в Європі багато імпровізуючих гуртів, лідерами яких стають модні своєю оригінальною манерою співу тувинські співаки-«горловики». В арсеналі Саінхо, яка живе в Австрії і приїхала з двома австрійськими акомпаніаторами, широкий діапазон, маса тембральних, динамічних і технічних прийомів. Вона цікаво змішує малопоєднуване: наприклад, задушевність американського блюзу і незвичність своєї рідної пісні. Вийшло свіжо і зворушливо. За нею після перерви виступала італійка Франка Мазу. Тут організатори щось наплутали: вона не має стосунку до джазу, хоча з ентузіазмом намагалася максимально донести до публіки пісні в аргентинському, іспанському й італійському стилі. Багато говорила, пристрасно вигиналася. Сет вийшов довгим, публіка аплодувала.

Завершили фестиваль французькі музиканти з групи Pulcinella. Квартет виконує яскраву й водночас просту музику, яка імітує вуличне дійство. Фердінан Думерк грає на максимальній кількості духових — саксофонах, флейті, мелодиці, металофоні. До пари йому і Фредерік Каваллен, який «віртуозить» на купі перкусійних примочок. Із ними в ансамблі акордеоніст Флоріан Демонсан та контрабасист Жан-Марк Серпен. Група наслідує оркестри, які грають під час народних гулянь. Це суміш французького шансону, танго, вальсу, бурдонного волинкового басу, балканських, клезмерських наспівів. Грають вільно, весело, приколюються. Але стилістично від джазу далекі. І хоча в перший день зі сцени прозвучала фраза, що хедлайнерів (головних, кращих) на фестивалі немає, настрій на «усереднення» — не перешкода виділити ідеальні конструкції швейцарських мінімалістів і справжній класичний джаз Джевона Джексона.

«Зараз у джазі час еклектики»

У кулуарах фестивалю зайшла розмова з Анатолієм Вапіровим, мульти-саксофоністом, композитором, у СРСР він грав із Курьохіним, Пятрасом Вішняускасом; з 1987-го живе в Болгарії.

— Анатолію Петровичу, в чому особливості цього фестивалю?

— Я вчетверте на одеському Джаз-карнавалі. Товаришую з його арт-директором Юрієм Кузнєцовим. Ми запрошуємо один одного пограти: я його у Варну, він мене сюди.

— Що сьогодні відбувається в болгарському джазі?

— Джазової освіти як такої в Болгарії немає. Те, що викладають на естрадному відділенні в консерваторії в Софії, не можна назвати джазом навіть із великою натяжкою. У Болгарії діють кілька клубів, кілька фестивалів, у тому числі й мій.

— Ви граєте нову імпровізаційну музику?

— Так, це спонтанна імпровізація. Ми все створюємо в момент виконання. Те, чим я займаюся, важко назвати терміном «джаз» у традиційному сенсі цього слова. Нинішнього року відбувся сімнадцятий фестиваль «Варненське літо». Його кредо — свобода. Це європейський імпровізаційний джаз, авторська музика. На початку історії фестивалю в ньому брали участь авангардні колективи, але тепер їх дедалі менше, оскільки їх самих стає все менше. Я вам дарую буклет, на останній сторінці якого перелічені всі учасники наших фестивалів за минулі роки.

— Я бачу, що частина їх грала і в Києві: брати Мутшпіль, Джон Серман, Vienna Art Orchestra, Пятрас Вішняускас, Тетяна Комова, В’ячеслав Гайворонський та багато інших дуже відомих і цікавих виконавців, Анатолію Петровичу, а як етнічна музика впливає на сучасні імпровізаційні пошуки?

— Зараз у джазі настав час абсолютної еклектики. Музика тим цікавіша, чим більше в ній різноманіття, будь-якого мистецтва, що є навколо. Я розумію, звісно, що джаз, імпровізаційна музика не можуть стати популярними. Але розширювати коло тих, хто цікавиться цією музикою, — шляхетне завдання. Правда, я тепер більше займаюся фаховою композиторською працею.

— У яких жанрах ви пишете, що вам близьке?

— Рік тому моїм «Слов’янським реквіємом» продиригував один із найкращих болгарських диригентів Георгій Димитров із Пловдивським оркестром.

— Що ви думаєте про український джаз?

— Читаю московський і український джазові портали. З одного боку, добре, що існує багато фестивалів. Але мені абсолютно не подобається їхня репертуарна політика. Мене не приваблює велика кількість джем-сейшенських американо-російських гуртів, нашвидкуруч збитих — і поїхали по стандартах! І взагалі, помітне засилля американського джазу. Через це музиканти, які хочуть грати свою музику, відступають на задній план. Насадження йде з Москви, де «до вершини» джазу прийшли «народні артисти», які все життя грали цю музику. Молоді музиканти, звісно, проходять етап опанування класики джазу. Але пізніше, коли повинен настати період творчості, багато хто думає: «А навіщо шукати, коли я можу продовжувати грати стандарти, і в мене буде більше слухачів, і я більше зароблю?» Розвиток гальмується. За останніх 20 років, крім Moscow Art Trio і «Другого наближення», я не бачив жодного російського колективу світового рівня, який би грав нову імпровізаційну музику.

— Чи настане момент повороту до креативності?

— На Заході він настав. Європейський джаз має власне обличчя. Правда, він звучить на маленьких фестивалях. Але там виконують набагато цікавішу музику, ніж на відомих, великих, куди приїжджають, щоб зіграти програму з останнього СD.