ОРГАННИЙ ДІМ НА РОЗДОРІЖЖІ

Бути чи не бути в Києві Будинку органної та камерної музики? Це запитання давно вже перетворилося з риторичного на злободенне. Тим паче, що «злоба дня» нині така: римо-католицька громада Московського району м.Києва претендує на костьол св.Миколи, яким вона користувалася разом із колективом Національного будинку органної та камерної музики. Після одинадцяти років відносно мирного співіснування, яке, звичайно, порушувалося час від часу інцидентами та взаємними претензіями, парафія перейшла у наступ і стала претендувати на повне та безроздільне володіння костьолом, спираючись на Указ Президента «Про негайні заходи для остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього СРСР щодо релігії і відновлення порушених прав церков і релігійних організацій».

У той самий час колектив Будинку органної та камерної музики, який давно влаштувався в приміщенні, став захищати свої права, звертаючись до високих інстанцій — від Міністерства культури до Президента. Одинадцятирічний «поганий мир» перетворився на війну, перевага сил у якій поки що на боці римо-католицької громади. «Ми не ведемо війни з римо-католицькою громадою, — уточнює генеральний директор і художній керівник Органного дому Тетяна Стахурська. — Цілком зрозуміло їхнє бажання отримати у власність будівлю костьолу, але і наше бажання не опинитися на вулиці теж цілком справедливе».

Утім, ще 10 червня 2003 р. колектив Національного будинку органної та камерної музики на чолі з генеральним директором і художнім керівником Тетяною Стахурською звернувся з листом до Президента України, у якому прояснялася ситуація й викладалися цілком справедливі вимоги представників вітчизняної музичної еліти. Відповідно до цього документа, особливу стурбованість колективу викликав лист Київської міської державної адміністрації від 19.05.2003 №005-466 за підписом заступника О.Омельченка М.Поживанова, адресований міністру культури та мистецтв України Ю.Богуцькому. У листі рекомендувалося передати приміщення костьолу св. Миколи римо-католицькій громаді Московського району м.Києва на тій підставі, що костьолу потрібний ремонт, а Міністерство культури, у веденні якого знаходиться Національний будинок органної та камерної музики, не в змозі цей ремонт забезпечити. Про те, що римо-католицька громада сповнена сил, бажання і, головне, фінансових можливостей зайнятися ремонтом, у листі не йшлося, але це випливало з його фіналу. Цитую: «Тому на даний період вважаємо за доцільне передати у власність римо-католицькій громаді будинок костьолу св. Миколи в м. Києві».

«Дивує колектив те, — коментують лист М.Поживанова працівники Органного дому на чолі з Т.Стахурською, а також видатні українські музиканти, стурбовані малоприємною ситуацією, котра склалася (це народні артисти України А.Баженов, В.Іконник-Захарченко, М.Свириденко, А.Авдієвський, Є.Савчук, Є.Станкович, Б.Которович і В.Лукашев), — що така пропозиція виникла саме в 2003 р., проголошеному Роком культури в Україні, та йде від керівника, який, відповідно до своїх службових обов’язків, має звертати особливу увагу на гуманітарні питання». Для довідки необхідно сказати, що в даний час у повному володінні католицької громади Києва знаходяться прокафедральний собор св. Олександра, костьол Воздвиження Св. Хреста, костьол Пресвятої Діви Марії Матері Церкви. А концертних залів камерної музики в столиці України лише два: Органний дім і Національна філармонія.

Далі в зверненні до Президента звертається увага на п.1 постанови Кабінету міністрів України №137 від 14 лютого 2002 р., де йдеться про те, що: «Культові будинки — видатні пам’ятки архітектури, що не підлягали передаванню в постійне користування релігійним організаціям відповідно до постанови Кабінету міністрів Української РСР від 5 квітня 1991 р. №83 (83-91-n), можуть передаватися їм у користування лише після вирішення питань, пов’язаних із переміщенням навчальних закладів, архівних і культурних установ, які займають ці культові спорудження, в інші приміщення». Та про жодне переміщення Національного будинку органної та камерної музики в листі Поживанова не згадується.

Крім того, колектив Органного дому апелює до п.2 Указу Президента від 16.06.1995 №451/95 «Про положення про національну установу (організацію) України», де сказано таке: «Органам виконавчої влади не передавати закріплене за національними установами (організаціями) майно, що перебуває в державній власності, будь-яким органам, підприємствам, установам і організаціям». А оскільки Будинок органної та камерної музики є національною установою, то про жодну передачу його майна не може йтися.

І все-таки як просуваються справи з ремонтом костьолу, яким так стурбована Київська міськадміністрація в особі М.Поживанова? Згідно з інформацією, що йде від колективу Органного дому на чолі з Т.Стахурською, за останні п’ять років на утримання будинку, ліквідацію аварійного стану та розробку проектно-кошторисної документації для капітального ремонту витрачено 965,7 тис. грн. бюджетних коштів. За станом на 07.06.2003 р. Міністерством культури та мистецтв України виділено 700 тис. грн. на проведення фінального етапу проектно-кошторисної документації відповідно до Доручення Президента України від 11.12.2002 р. №1-1/1578 (за результатами зустрічі з головними діячами мистецтв і культури, що проходила 8 листопада
2002 р.). Зокрема, у п.2 цього Доручення міститься інструкція, адресована В.Януковичу, М.Азарову, Ю.Богуцькому й О.Омельченку: «Забезпечити здійснення капітального ремонту і реставрації Національного будинку органної та камерної музики України, Будинку державних художніх колективів. Термін — 2003 р.».

Виходить явна нестиковка. У своєму листі М.Поживанов відносить ремонт Національного будинку органної та камерної музики до безпосередніх обов’язків Міністерства культури і мистецтв, тоді як, відповідно до Доручення Президента, Київська міськадміністрація в особі О.Омельченка відповідає за це не меншою мірою. У той самий час немає і натяку на те, щоб римо-католицька громада перераховувала якісь кошти на ремонт костьолу. Всі фінансові витрати, необхідні для підтримки будинку в більш-менш пристойному вигляді, поки що — із бюджетних коштів. Щоправда, відповідно до договору про використання залу Будинку органної музики для проведення богослужінь, парафія оплачує комунальні послуги. Та оплата комунальних послуг і виділення коштів на ремонт і реставрацію костьолу, погодьтеся, — зовсім різні речі.

Конфліктну ситуацію, що склалася, я попросила прокоментувати керівника Управління з охорони пам’ятників культури при держадміністрації Р.Кухаренка. Насамперед редакцію «ДТ» цікавив стан справ із ремонтом костьолу св. Миколи. Коментарі з цього приводу надійшли такі.

— З часу останнього ремонту костьолу св.Миколи минуло понад 20 років, — розповідає Р.Кухаренко. — Однак у будинку тривають руйнівні процеси. До того ж було прийняте некомпетентне рішення. Вежі, на яких розташовувалися дзвони, просто забили. Туди піднімається тепле повітря, підходить під шпилі. І в результаті криті цинком шпилі прогнивають. Один із шпилів став хилитися, і його відразу демонтували.

Крім того, як вважає Р.Кухаренко, інженерний стан костьолу проблематичний. Протікає дах, подекуди розбита та зірвана черепиця. У жахливому стані перебувають дві вежі, каркас яких прогниває. Викликає занепокоєння й стан органа.

— Коли костьолом св. Миколи користувалися виключно як Будинком органної та камерної музики, — уточнює Р.Кухаренко, — центральні двері були закриті. Публіка спочатку спускалася донизу, у гардероб, а потім піднімалася нагору, у зал, тому в органі не осідало багато пилюки. Зараз, коли відчинили центральні двері, пилюка постійно осідає на органі, й унікальний інструмент псується. Нарешті він може тріснути через перепади температури».

На думку Кухаренка, в усьому винне неправильне розташування органа.

— Було прийняте абсолютно безглузде рішення, — уточнює Руслан Іванович, — поставити орган у вівтарній частині костьолу. І нині на тому місці, де має стояти престол і відбуватися літургія, стоїть інструмент, спиною до залу сидить органіст. Це повністю ненормально. Тому використання костьолу св. Миколи як храму стає проблематичним. Скажімо, у костьолі св. Олександра, де за часів СРСР був планетарій, ситуація в цій частині цілком пристойна.

Втім, з приводу знаходження органу у вівтарній частині костьолу, коливань температури й пилюки існує і інша думка. Т.Стахурська вважає, що справа не в пилюці.

— Під час відпусток пилюку з органу прибирають, — пояснює вона. — Але під час богослужінь відчиняють всі двері, а протяги не йдуть на користь інструменту. Також погано те, що в зимку температура в залі складає 9—16 градусів. Щодо розташування органіста, то не тільки в нашому костьолі орган знаходиться у вівтарній частині, і чомусь нікого не дратує те, що органіст сидить спиною до залу. Адже якщо орган розташований, як водиться, на хорах, тоді органіста не видно взагалі — глядачі сидять до нього потилицями. А це дещо незручно і для музиканта, і для слухача.

— І все-таки, як на державному рівні вирішуватиметься проблема з Національним будинком органної та камерної музики? — поцікавилася я в Руслана Івановича й отримала наступну відповідь. По-перше, вирішувати це питання як передавання костьолу повністю у ведення католицької громади було б недоцільно, оскільки в цьому випадку буде втрачений унікальний концертний зал, який належить київській територіальній громаді в цілому. По-друге, найкраще було б продовжувати використовувати приміщення костьолу і як храм, і як Будинок органної та камерної музики. По-третє, необхідно «серйозно розібратися на рівні Міністерства культури й розписати режим користування костьолом». І, по-четверте, як виявилося, Р.Кухаренко має намір ставити перед Київрадою питання про виділення йому з міського бюджету спеціальних аварійних коштів на ремонт і реставрацію костьолу св. Миколи.

Управління з охорони пам’ятників в особі Р.Кухаренка спирається в даному випадку на Закон України «Про охорону пам’ятників культури», де сказано, що якщо власник пам’ятника культури не може забезпечити його ремонт і реставрацію, то спеціально уповноважений орган з охорони культурної спадщини має за свій рахунок провести ремонтно-реставраційні роботи, а потім виставити рахунок власнику.

— Навряд чи виставлений у такий спосіб рахунок оплачуватиметься Міністерством культури та мистецтв, у веденні якого знаходиться Національний будинок органної та камерної музики, — уточнює Р.Кухаренко, — але це питання перед Київрадою я поставлю. Щоправда, не буду давати прогнозів із приводу того, яке саме рішення прийме Київрада.

При цьому, як вважає Р.Кухаренко, «у католицької громади немає достатніх коштів, щоб зробити в костьолі св. Миколи ремонт відповідно до сучасних ремонтно-реставраційних технологій».

І все-таки виникають сумніви з приводу того, чи можна буде розробити якийсь ідеальний режим користування костьолом, що задовольнятиме і католицьку громаду, і Будинок органної та камерної музики. Власне кажучи, компромісний режим користування вже розроблений і діє, але він являє собою постійне джерело тертя. З одного боку, колектив Органного дому готовий йти на поступки і навіть віддав парафії кращий концертний день — неділю (цього дня концерти не проводять). З іншого боку, коли під час однієї з репетицій вели підготовку до служби, між представниками католицької громади та працівниками Органного дому виник конфлікт. Є претензії з приводу зіпсованих громадою унікальних музичних інструментів (органа, клавесина та рояля), що містяться у вже процитованому вище листі на ім’я Президента України.

Звичайно, і парафія св. Миколи могла б пред’явити певні претензії до Органного дому. Приміром, сказати, що репетиції заважають підготовці до служб, а деякі артисти поводяться некоректно. Та ці взаємні претензії неминучі за наявності в одного приміщення двох господарів, хоч вони були б ангелами в плоті. То як же бути?

Світова практика використання культових споруд свідчить, що в католицьких соборах і костьолах можна й треба проводити концерти духовної музики. Приміром, Собор Паризької Божої Матері знаходиться в комунальній власності Парижа, а в Сен-Шапель регулярно проходять концерти. Можливе й інше рішення. Скажімо, у давній вірменській церкві Львова донедавна був музей, потім між вірменською релігійною громадою та музейниками виник конфлікт, який вирішився, утім, тихо й мирно. Було побудоване спеціальне приміщення для творів мистецтва, що зберігалися в музеї, а церкву передали вірменській релігійній громаді.

— Якщо архів і бібліотеку можна перемістити, то з переміщенням органа будуть великі проблеми, — уточнює генеральний директор і художній керівник Національного будинку органної та камерної музики Т.Стахурська. — Адже орган — це насамперед специфічна акустика. Навіть якщо просто пересунути орган на 20 сантиметрів праворуч чи ліворуч, вперед або назад, виникнуть серйозні проблеми. Перевести його до іншого, не підготовленого для цього приміщення, отже — втратити інструмент, що входить у двадцятку найвидатніших органів світу.

Отже, у держави два виходи з ситуації, що склалася. Чи будувати новий Будинок органної та камерної музики, який став би ідеальною оправою для унікального органа костьолу св. Миколи, або залишити костьол у спільному користуванні католицької громади і колективу Органного дому. Судячи з коментарів Р.Кухаренка, може бути прийняте саме друге рішення. Втім, важко сказати, як довго ця поступка протримається. Цілком можливо, що новий «поганий мир» знову виллється у війну. І тоді — знову взаємні претензії та суперечлива реакція міської влади.

— Потрібно зробити в костьолі вишукану реставрацію. І нехай католицька громада і колектив Будинку органної та камерної музики допомагають один одному у використанні пам’ятника культури національного значення, який є власністю народу України. Не «розділяй і пануй», а «полюби ближнього свого, як себе самого, — так коментує ситуацію миролюбний Р.Кухаренко.

Втім, рішення за Київрадою.