Опера нас пов'язала

Уперше в історії вітчизняних культурно-грошово-товарних відносин, тобто надзвичайно важливого міжнародного творчого обміну, у Києві відбувся більш ніж значущий проект "Опера Європи-2017". Деякі країни стоять у черзі, щоб таке щастя впало на голову саме їм. Україні пощастило.

Згадуючи пушкінське "Но уж темнеет вечер синий, пора нам в оперу скорей!", не гріх ще раз повторити відоме. Мистецтво опери в сучасному світі - важливе, актуальне, затребуване (як ніколи).

Мистецтво опери в нинішньому дичіючому світі - планка шуканої гармонії; спецформат оновлюваних культурних послань; важливі цінності, нестаріючі й нев'янучі навіть у теперішніх, повсюди знецінених обставинах життя й часу.

Те, що до Києва на "Оперу Європи" прибуло понад 200 представників оперної індустрії з 30 країн, - подія, котра не вимагає від мене жодного піар-аранжування. Оскільки сама подія, тобто присутність надзвичайно впливових у творчому світі людей, визначає градус інтересу до самої України. Сприяє самовідчуттю України як відкритого художнього простору, який сприймається "без кордонів" та інших умовностей.

Не злякавшись бойових зведень, недружньої пропаганди, переступивши через сумніви стосовно нашої оперної архаїки, ці 200 оперних делегатів - узяли й приїхали. І сказали все, що думають про життя-буття сучасної опери. Як жанру, як бізнесу, як світогляду.

Власне, у цьому й завдання впливового проекту - поговорити про мистецтво опери у світі, який різко змінюється; знайти спільні шляхи популяризації цього мистецтва. І двічі на рік європейська Асоціація музичних театрів і фестивалів влаштовує такі зльоти, можна навіть сказати - "з'їзди" серйозних делегатів. І Україна опинилася в полі зору впливового європейського оперного менеджменту, насамперед завдяки активності Національного театру оперети, а також, вважаю, завдяки бажанню самої Європи зробити Україну ще ближчою: хай не родичкою, але й не пасербицею.

Кілька днів оперних дебатів - це насамперед спілкування й контакти, взаємообмін думками та ідеями, вибудовування ділових, партнерських відносин на близьку перспективу. Мені тут пишуть у приватні повідомлення: "І до чого там вони домовилися?" По-перше, домовилися домовлятися. По-друге, бодай побачили одне одного в обличчя. По-третє, зовсім не марно поговорили про те, що справді хвилює оперний світ: нові технології; нові медіаформати (які допомогли б впровадити вічне мистецтво у свідомість мережевої молоді). Говорили про тренд останнього часу - активність режисерів драматичного театру, які сьогодні випускають гучні оперні постановки в Європі, США, РФ.

Не можу розкривати всі карти, але за ці дні приймаючій українській стороні вдалося домовитися одразу про кілька найближчих спільних міжнародних проектів у сфері музичного театру. Ці домовленості пов'язані з музичними театрами Фінляндії, Албанії, Німеччини, Італії, інших країн. Насправді непоганий урожай для першого "акту". Дуже високо з цього приводу закидати шапки негоже, але підкреслити, що все недаремно, - потрібно.

Чим живе й чим дихає нинішній сучасний оперний світ? На цю тему було багато сюжетів, доповідей, дискусій. Обсяг цього тексту просто не може все вмістити. Але відзначу принципове: європейські гості дивилися на наші музичні досягнення зовсім не скоса, не спідлоба, не зверхньо. А якось із розумінням. Розуміли й інколи навіть приймали хоча б спроби тих змін, які подекуди, у декого помітні.

Знаковий бонус у рамках "Опера Європи-2017" - участь практично вже культових "іноземців"-оперників, які родом з України. Це диригенти Кирило Карабиць, Оксана Линів, - на Заході вони у великій пошані. На запрошення європейців, до Києва приїхав режисер Андрій Жолдак, який останнім часом сміливо, але розумно експериментує в оперному мистецтві.

Жолдак сьогодні ставить в Угорщині, Фінляндії, є запрошення із Грузії. Але, судячи з його вічно лукавого погляду, він хвацько поставив би Верді або Вагнера в одному з оперних театрів України.

У форматі однієї з дискусійних панелей Жолдак був більш ніж категоричний стосовно нашої оперної архаїки, зокрема на сцені Національної опери України. Каменя на камені не залишив від "Набукко", стверджуючи, що це нафталін і такого в сучасному оперному світі вже немає й ніколи не буде.

Більш дорослим і толерантним на цій же дискусії здавався Кирило Карабиць. Він говорив, що тільки від таланту - його масштабу та впливу - залежать цінність і спроможність того чи іншого музичного твору, а також рівень того чи іншого театру. І ці думки маестро особисто мені близькі.

Під час дискусії (і це символічно) директор асоціації "Опера Європи" Ніколас Пейн згадував про легендарного "Летючого Голландця", спільний проект України і Німеччини, присвячений 200-літтю Вагнера. Це був унікальний проект 2012-го. У ньому все зійшлося. Художній рівень, медійна привабливість, авторська концепція. Оперний режисер Мара Курочка на сцені Донецької національної опери, здавалося, відкрила слухачам нового Вагнера, його складний, але чарівний світ.

Втішно, що Мара Курочка й українка Оксана Линів нині почали працювати над цією ж оперою Вагнера. У певному сенсі, це - символічно. Оскільки донецький "Голландець", як відомо, поліг смертю хоробрих. Декорації давно розгромлені. А директор театру, не витримавши потрясінь, помер від розриву серця. Страшна реальна опера.

Оксана Линів

Втішно, що до проекту "Опера Європи" приєдналися й українські майстри театральних мистецтв - близько 80 людей. Що чимало. Приємно було бачити знайомі обличчя - керівники театрів на Печерську, на Липках, а також Нацопери, "Сузір'я", дніпропетровські, львівські, одеські.

Певна річ, вони прийшли на форум не "по бюджети" (як у нас зазвичай ходять), а по спілкування й нові віяння.

Усе вищесказане позитивне більше належить до пунктуації "знаки оклику". Потрібно й підтримати. Коли потрібно.

А в пунктуаційній рубриці "знаки запитання" мене, наприклад, засмутило таке риторичне запитання. Чому всі наші національні телеканали, які сьогодні активно обговорюють тему "квот", цинічно проігнорували одну з найважливіших подій культурного життя? ICTV, "1+1", "Інтер", "Україна" і т.д. і т.п., зважаючи на все, відбулися черговою відмовкою "це не наш формат".

Що ж тоді ваш формат, зрештою? Тільки гола п'ята точка, яку облизували в різних випусках новин до печії, цитуючи фрагменти недавнього естрадного "Євробачення"?

Тут, звісно, все було пристойно: багато хто у строгих костюмах. Високого рейтингу на такому не заробиш, але совість втратиш, відвернувшись від важливості першої такої ексклюзивної культурної акції.

Всі ці репліки, зрозуміло, горохом об стіну. Коли чесно, інколи навіть співчуваю Н.Лігачовій, яка дивиться ці та інші канали, а потім ще й знаходить у собі сили розмірковувати про те, що там відбувається. І якщо вже розвивати тему "квот", то не з примусу, а за згодою і взаємністю годилося б якось домовитися (на законодавчому рівні), щоб інформполітика національних каналів передбачала хай не 25, а хоча б 10% контенту (в новинах) про те ціннісне й позитивне, що відбувається в гуманітарному світі, а не тільки на його околицях (у лісосмугах або на смітниках). Тому й завершу свій рапорт про те, що сталося, тим, ким починав - О.С.Пушкіним: "Мечты, мечты, где ваша сладость? Где ты, где ты, ночная радость?".