ОНДРЕ ШОТ: ДАЙТЕ ЛЮДЯМ СВОБОДУ — І ВОНИ СТАНУТЬ ГЕНІАЛЬНИМИ!

Зустріч з Ондре Шотом — балетмейстером, магістром мистецтв, членом журі міжнародного конкурсу ім. С.Лифаря — проходила в темпі presto під акомпанемент верещання мобільного телефона.

44-річний імпозантний чоловік — шеф Президентського театру балету Словаччини. Чотири роки тому він очолив свою першу постійну трупу, отримав своїх виконавців. Народився геть новий колектив, виступи котрого вже встигли високо оцінити за межами Словаччини. Добра половина невеликої інтернаціональної трупи — кияни, у недавньому минулому випускники КДХУ. Свого часу Ондре Шот запропонував працювати за контрактом у себе в трупі «цим здібним хлопцям, які тут, в Україні, на жаль, нікому не потрібні».

Вперше з українськими танцівниками словацький балетмейстер познайомився 1994 року, коли працював у Празі. Зізнавався, що доти про Україну нічого не знав, крім того, що там багато чорнозему. Він був уражений тоді — наскільки цікаво було працювати з киянами! Зустріч із нашими артистами зміцнила його любов до танцю. «Рідко з ким із балетних можна про щось серйозно поговорити, — казав Шот, — не порівняти спілкування з художниками, музикантами, режисерами!»

У квітні в Національній опері відбулися гастролі словацької трупи. Ми побачили вечір авторських балетів Ондре Шота: «Кармен» на муз. Ж.Бізе — Р.Щедріна і Deep Forest, «Болеро» М.Равеля і частину трилогії «Мости» на музику другого фортепіанного концерту С.Рахманінова. Експресія сучасного танцю, чудова музика і, в унісон із нею, заворожуюче емоційне виконання концептуальної хореографії хвилювали, примушуючи співпереживати. Неможливо було очі відірвати від сцени, на якій творив згуртований організм, заряджаючи зал потужним імпульсом творчої енергії.

Незадовго до цього на репетиції мені запам’яталися прояснені обличчя артистів трупи. А ще я помітила, що мої колишні учні стали зовні схожі на Ондре Шота, немов усі вони — діти одного батька. На спектаклі я зрозуміла: так буває тільки тоді, коли між людьми панує любов і порозуміння.

«Мені дуже близькі і симпатичні ці хлопці, — зізнавався Ондре, — щирі й душевні. Не відразу, звісно, все пішло гладко. Вони були, мов чистий аркуш паперу. Багатьом речам їх треба було вчити, багато що пояснювати. Тепер ми духовно зріднилися і допомагаємо одне одному розвиватися».

Не дивно, що його солісти — Максим Скляр і Людмила Васильєва — стали лауреатами V конкурсу ім. С.Лифаря в номінації «хореографи», переконливо заявивши про себе в новій ролі. «Для мене це також сюрприз. Я вперше побачив їхні роботи на конкурсі. Мої хлопці дуже різняться від інших. Це добрі, відкриті, одухотворені люди. Українці так само, як словаки, історично довго були принижені. Дайте людям свободу — і вони стануть геніальними! Кожен прагне самовираження. Щоб стати балетмейстером, треба бути вільним. Це непросто. Треба бути відкритим, щирим, довіряти собі. Я шукав свій стиль 25 років. Тож у них ще все попереду!»

Хореографічну освіту Ондре Шот здобув у балетній школі міста Кошице (педагог А.Галас) і театральному інституті в Братиславі (проф. С.Носаль). У 23 роки він став дипломованим балетмейстером і режисером. Наступні 15 років легкий на підйом молодий спеціаліст об’їздив земну кулю і весь цей час активно творив: викладав і ставив спектаклі, гастролював із ними в різних країнах, опановував школи contemporary dance Сходу і Заходу, набув досвід співробітництва в сфері драми й кіно, вивчав психологію та філософію. Творчий багаж перспективного хореографа примножувався, чимало його балетів мали успіх: «Карміна бурана» К.Орфа, «Реквієм» Дж.Верді, «Ромео і Джульєтта» і «Євгеній Онєгін» П.Чайковського, «Кармен» Ж.Бізе — Р.Щедріна, «Адажієтто» Г.Малера.

«Я нікого не наслідував, але завжди віддавав перевагу драматичному початку вистави. Багато років я викладав акторську майстерність. Вважаю, що балет повинен стояти нарівні із серйозними жанрами мистецтва — оперою, драмою, кіно, а не перетворюватися на дискотеку чи спортивні ігри. Мене завжди приваблювали великі сюжети, потужні емоції. Головний сюжет — людина і її душа. Мої вистави призначені для простих глядачів, людей усього світу, котрі приходять у театр і сприймають їх душею. У балетних професіоналів найчастіше «хворий» зір.

Для здійснення всіх моїх планів не вистачить і п’ятисот років! Музику я вибираю інтуїтивно, мені близька класика. Дуже люблю музику Чайковського, вважаю, що його час ще не прийшов — це неозоре море думки й емоцій. Свобода — це гарна музика!

У мене свій творчий підхід. Коли створюю балет — йду в зал до артистів імпровізувати. Ставлю танці «по-тихому» — без музики, щоб зберегти свіжість її сприйняття. Усе показую, пояснюю — і тільки потім «даю звук». Не знаю чому, але все сходиться! Спочатку хлопцям було важко мене зрозуміти, а зараз усе виходить легко.

Що стосується наших нинішніх гастролей, то я дуже засмучений тим, що побачив. Мої вистави зовсім інші, у них, як у фільмах, усе повинно «грати» в ансамблі — світло, декорації, костюми. Ви ж бачили лише 50% моєї роботи! Уявіть, що у вас є прекрасно обладнаний дім. Ви приходите туди з друзями, щоб продемонструвати їм усю принадність багатого дизайну, заходите, а там залишився один стілець. Так і в моїх балетах — нічого, крім гарного, виконання не залишилося. У нас у Кошице оперний театр оснащений за останнім словом техніки, а в київському театрі відсутнє навіть нормальне освітлення», — поскаржився Ондре Шот, балетмейстер і педагог, режисер і людина, котра створює умови для творчого зростання молоді України.

P.S. Ще 1996 року Майя Михайлівна Плисецька, виступаючи в Національній опері на гастролях, була дуже незадоволена «доісторичним» освітленням сцени.