Олексій Ботвінов: "Наше ТБ вилучило з "меню" класику, — і це призвело до здичавіння"

Народний артист України, відомий піаніст і президент фестивалю ODESSA CLASSICS розповів про всесвітньо відомих музикантів, які в червні відвідають Україну в рамках фестивалю у Південній Пальмірі.

Наша газета - інформаційний партнер міжнародного музичного фестивалю ODESSA CLASSIC не так із "обов'язку служби", як з ідеологічних переконань. Форуми такого формату, на яких представлені найкращі світові виконавці класичної музики, - це і є євроінтеграція не на словах, а на ділі.

Із 1 по 10 червня ODESSA CLASSIC знову збере в одеських залах відомих музикантів, практично культових виконавців. Про багатьох із них, певна річ, наша масова аудиторія навіть поняття не має. А ось меломани з елітарними нахилами ще й розкажуть, хто такий, наприклад, Даніель Хоуп, Себастьян Кнауер, Робі Лакатош, Штефан Владар, Максим Венгеров, Антоніо Менезес, Майкл Гуттман. Усі вони скоро й прибудуть в Україну: скрипалі, піаністи, віолончелісти. Уперше в рамках цього фесту в Україні виступить і знаменитий Берлінський камерний оркестр (обіцяють відразу три концерти).

Отож, зважаючи на все, Одеса, на відміну від стрімко попсіючого Києва, помалу починає позиціювати себе як певний центр фестивальної класичної музики - з європейським розмахом. Сам Олексій Ботвінов особисто знайомий із керівниками багатьох найбільших європейських музичних форумів - у Цюріху, Зальцбурзі, інших містах. Європейський досвід у цьому плані надихає, а місцеві обставини інколи загартовують, - самі розумієте, як цікаво рулити серйозним проектом, з огляду на десятиденність музичного марафону.

- Олексію, десять днів для такого фесту - це багато чи мало? Чи знайдеться достатня кількість слухачів у літній Одесі, аби заповнити зали на всіх цих концертах?

-Для мене таке запитання не стільки ліричне, як стратегічне, і навіть політичне. З досвіду минулих років скажу, що сім фестивальних днів - оптимальний термін. І, взагалі, будь-який амбіційний фестиваль і називається "фестивалем", якщо він триває хоча б від семи днів.

Але в нас є бажання підвести фестиваль на європейські рейки. А це десять днів і більше. Тому я впевнений, що 10-12 днів для такого форуму в Україні - цілком нормальний період. Утім, майбутнє покаже.

Тим часом справді інколи думаєш, а то й побоюєшся, як сприйме наш слухач те чи інше ім'я, котре в Європі відоме, а в нас про нього знають ледь не одиниці. Але ризик - благородна справа. Тому, ризикуючи, хочеться й перемагати. А ще - переконувати вітчизняного слухача, що класика - це модно, престижно, прекрасно, що це справжній тренд у сучасному цивілізованому світі.

- Із погляду сезонності, чи перша декада червня сприятлива для такого серйозного музичного формату?

-На мій погляд, це оптимальний час для Одеси. В нас тут уже літо, але ще не палюче, коли більшість часу хочеться проводити на пляжі. У червні тут тепло, але ще не спекотно. Можна насолоджуватися містом, але притому ще є сили - і фізичні, і моральні - для сприйняття духовного, серйозного мистецтва.

Ви знаєте, що три попередні фестивалі в червні збирали переповнені зали нашої філармонії, Одеського оперного театру? І, хоч би як "лірично" це звучало, та я впевнений, що навіть у найспекотніший місяць висока музика просвітлює, прохолоджує, гармонізує. Повірте, це не просто гарні слова, а той справжній стан, у якому й перебуває слухач на концертах видатних світових музикантів.

- Багато наших музичних фестивалів і конкурсів шукають шляхи якогось престижного позиціювання в рамках певних міжнародних організацій, що впливають на музичне життя. Наприклад, конкурс Горовиця. ODESSA CLASSIC такі кроки робить?

- Мені здається, що на цьому етапі для нас важливіше - неформальна репутація фестивалю (яка стрімко зростає), ніж та чи інша формальна реєстрація. Бренд і висока оцінка того ж Даніеля Хоупа важливіші за будь-яку формальну оцінку. Та й публіка більше прислухається до солідної рекомендації того чи іншого музиканта.

Отож головне зараз - знакові виконавці на фестивалі. Причому деякі з них приїжджають до нас повторно, як, наприклад, піаністи Себастьян Кнауер і Поліна Осетинська. Їхні концерти на попередніх фестивалях проходили з аншлагами, було багато захопливих відгуків.

Крім цього, ODESSA CLASSIC продовжує розширювати межі свого формату, адже фест передбачає не тільки музику, а й арт-проекти, літературні й театральні зустрічі, великий опен-ейр на Потьомкінських сходах. До того ж уперше в рамках фестивалю відбудеться Всеукраїнський конкурс молодих піаністів імені Серафими Могилевської. Це зовсім новий для нас етап діяльності. Природно, він, можливо, забере більше часу, більше сил, але робити таке треба. Цей конкурс стане ніби інтродукцією фестивалю. Він відбудеться з 26 по 28 травня. Головне завдання - підтримка молодих талановитих музикантів, популяризація вітчизняної виконавської фортепіанної школи. Уточню, що до участі в конкурсі запрошено піаністів віком від 11 до 15 років, а Гран-прі стане виступом переможця на опен-ейр-концерті на Потьомкінських сходах, у компанії зірок світової класики. Серафима Могилевська - професор Одеської консерваторії, вона не тільки моя перша учителька, вона видатний педагог, вона виховала багатьох українських музикантів. Тому й хочеться, щоб її ім'я, її ідеї знайшли продовження ось у такому новому конкурсі.

- Якщо озирнутися на досвід попередніх фестивалів (у плані рейтингових симпатій аудиторії), то які концерти найбільше викликають інтерес? Фортепіанні, скрипкові, збірні програми? По "що" і по кого найчастіше приходить глядач?

-Формуючи програму, все одно думаю про мультидисциплінарність, про те, що існує на стику різних видів мистецтв - музичного, театрального, образотворчого. Але, природно, перший план - це музика.

І велика музика, на мій погляд, не тільки має відкривати для міста й країни імена видатних майстрів світового мистецтва (диригентів, вокалістів, інструменталістів), але ця музика також повинна впливати й на суспільні запити, на художні смаки. Як в Одесі, так і в країні.

Звісно ж, смаки у всіх різні. І наші музичні уподобання часом разюче відрізняються від музичних смаків на Заході. Часто це два різних світи. Проте кожен фестивальний сезон намагаюся "рухати" програму в той бік, де ще не було певного суспільного фокус-інтересу.

І до нових проектів люди придивляються, прислухаються до них.

За кілька років така стратегія себе оправдала. Але ви ж розумієте, щоб помітно змінити спектр суспільного інтересу до тих чи інших музичних тенденцій сучасності, все-таки потрібні немалі зусилля. Потрібна підтримка і держави, і ЗМІ. Адже, повторюю, для багатьох наших слухачів найбільші сучасні виконавці класичної музики - це часто terra incognita. Звісно, важко, але все-таки почесно саме тут бути першопрохідцем.

Микола Вдовенко

- Якщо намагатися дати бліц-характеристики хоча б кільком виконавцям, які незабаром приїдуть до Одеси, - які слова ви знайдете, наприклад, для Робі Лакатоша? Наскільки відомо, це доволі популярний представник династії ромських музикантів.

- Усе правильно. Робі - геніальний скрипаль. Його батьківщина - Угорщина. Але й Бельгія для нього теж рідна країна. Його називають "королем циганської музики", визнаним віртуозом і "найшвидшим скрипалем світу". Причому остання характеристика належить такому впливовому виданню як TheDaily Telegraph. У репертуарі Лакатоша - Монті, П'яццола, Косма, власні твори. Кожен музикант у його колективі - це унікальний соліст-віртуоз.

- А Максим Венгеров? Де він тепер "прописаний"? Багато хто пам'ятає цього музиканта ще як диво-вундеркінда в період пізнього СРСР.

- Максим живе в Ізраїлі. У нього, як і раніше, дуже багато концертів. Цей музикант років
30 посідає лідируючі позиції в музичному світі. Був період, коли з певних причин він не грав на скрипці, а тільки диригував. Але, слава Богу, тепер усе гаразд, він повернувся на сцену і як скрипаль. Максим Венгеров приїжджав в Україну ще в радянські часи. У незалежну Україну він приїде вперше, причому в рамках нашого фестивалю.

- Кілька слів про ваш спільний проект із Бурханом Очалом. Коли ви за фортепіано, а Очал відповідає за дива перкусії.

-Ми з ним давно співпрацюємо, близько восьми років. Є такий відомий проект "Гольдберг Варіації - Перезавантаження" Баха. Отож, цей проект і прозвучав у багатьох містах світу - в Абу-Дабі, Цюриху, Парижі, Стамбулі. Ми показували його і в багатьох українських містах. Особливість такого спільного проекту - орієнтальні ритми, дивна атмосфера, що виникає під час концерту: фортепіано плюс перкусія.

Але цього разу в нас буде абсолютно нова програма. Спільно з Бурханом ми вирішили звернутися до знаменитих музичних творів Бетховена, Прокоф'єва, Рахманінова, Мусоргського. І з допомогою ритмів та різних ефектів створити таку собі іншу музичну картину світу. Таким чином, хочемо запропонувати свою, авторську версію цієї великої музики, місцями навіть у стилі джаз-року.

Концерт пройде в Одеському оперному театрі 2 червня, його назва - "Перезавантаження-2". При цьому ми жодним чином не змінюємо початкових нот, народжених композиторами-геніями, але, змінюючи колорит і ритми, прагнемо створити зовсім іншу мелодичну "картинку".

- А як пощастило вмовити приїхати на фестиваль Даніеля Хоупа, знаючи про його постійну зайнятість, адже він реально входить у п'ятірку найпопулярніших світових скрипалів?

-На нашому фестивалі знаменитий скрипаль покаже новий проект - Vivaldi Recomposed, який недавно виграв кілька найбільших світових музичних премій. Це нова й абсолютно приголомшлива версія "Пір року" Вівальді від британського композитора Макса Ріхтера. Аудіозапис цієї версії став світовим хітом.

Сам Хоуп для мене - приклад мегауспішного культуртрегера, який упевнено змінює правила гри в музичному світі й розумно розширює межі класики. Даніель також займається прямим просвітництвом, веде радіо- і телепередачі. Наприклад, одна з його книжок називається "Можна аплодувати!". Скрипаль пояснює читачам, що між частинами одного й того самого твору справді можна аплодувати - і навіть потрібно! І він пояснює це на різних історичних прикладах.

Даніель також експериментує з балетом, відео, кіно. Співпрацює з Голлівудом, знімає кліпи. Крім того, у нього є спільні проекти з видатним драматичним актором Клаусом Марія Брандауером (наші глядачі його пам'ятають за культовим фільмом "Мефісто").

Недавно Хоуп здійснив новий проект у Цюріху, де він зайшов на територію… фігурного катання. Отож музикант працює в різних напрямах і постійно шукає нові форми подачі музичного матеріалу.

Микола Вдовенко

- Не тільки Одеса, а й уся наша прекрасна країна "ніби" позбавлені прямої ефірної підтримки саме серйозної класичної музики. Далеко не всі дивляться телеканал Mezzo. Зате всі дивляться You Tube. Однак часто дивляться і слухають зовсім не класику. І це, певна річ, особиста справа кожного. Але як у такій ситуації - відчуження від класичної музики - хоча б сподіватися, що слухач прийде на незнайоме ім'я, на артиста, про якого він уперше в житті почув? Як виправдати цей ризик, як його уникнути?

-Я теж про це думаю. І не можу не погодитися з думкою, що ми часом справді перебуваємо в ситуації такого собі відчуження від серйозної музики. Їй давно немає місця на наших телеканалах, далеко не всі радіоефіри цікавляться цим. Зрозуміло, різні канали спеціалізуються у різних тематичних напрямах. Але, на жаль, класика на ТБ - рідкість. Залишається Інтернет - відчинене вікно. Але тут уже справді хто що шукає і хто що там знаходить…

Тим часом, як мені здається, важливо і на рівні державного мислення, і на рівні медійних пріоритетів думати про пріоритетність серйозного художнього контенту. З поп-культурою однак змагатися марно, вона й так знайде будь-яку щілину й пробереться в будь-який простір. А ось музика, яку пропонують Хоуп, Венгеров та багато інших видатних музикантів, - це статусність, імідж. Це та духовна й художня планка, до якої слід прагнути. Наше ТБ послідовно вилучало з "меню" класику, - і це призводить до здичавіння суспільства.

Є надія, що оновлений телеканал "Культура" у рамках Суспільного ТБ нині поверне класику в ефір, представивши її найкращі зразки. У кожному разі, така тенденція вже помітна й почесна.

Знаєте, хоч би якими популярними були в Європі Хоуп чи Кнауер, але інформацію про них усе одно треба доносити. Таких музикантів, природно, не треба "нав'язувати", проте треба хоча б розказувати, що вони є на цьому світі. І на таких, як вони, сьогодні й тримається справжній музичний світ.

Ось, наприклад, Себастьян Кнауер - він багато років виступав разом із Хоупом. І під впливом колеги почав робити свої проекти, експериментуючи на музичній ниві. Недавно у Барселоні квитки на три вечори поспіль його проекту UBERBACH буквально розмели, а це - три величезних зали. А в нас на фестивалі на цю програму квитки ще є. У нас людям часом треба пояснювати, хто такий цей Кнауер.

- У рекламі фестивалю з'явився рухомий рядок "за підтримки губернатора". Його довелося вмовляти - чи сам погодився?

-Наш фестиваль завжди проходить за державної підтримки, зокрема місцевої влади, але раніше ця частка була істотно меншою, ніж меценатська підтримка від приватного бізнесу. Нинішнього року ситуація поліпшилася. Добре, що є розуміння й ентузіазм, справжня підтримка від Максима Степанова, це дуже тішить. Адже жоден фестиваль класичної музики у світі неможливий без серйозної підтримки влади. Підтримка інколи може бути мінімальною чи середньою, але тут вона серйозна. І це добре.

- Не можна не запитати про проект "Ностальгія за Вічністю", присвячений кінорежисерові Андрію Тарковському. По-перше, як на фестивалі виник Тарковський? І, по-друге, як у зв'язку з цим проектом позиціюється його син?

- Для мене Андрій Тарковський - кіногуру, культова постать, дуже важлива в моєму творчому формуванні та становленні. І, як тільки я почув, що його син популяризує творчість батька, відразу ж на нього вийшов та став вести переговори. Спочатку він відреагував із певним побоюванням. Оскільки в нього був негативний досвід у Східній Європі, коли деякі люди підводили його. Але в нас найшлися спільні знайомі. Потім я запросив його на свій проект у "Ла Скала". І коли вже познайомилися ближче, всілякі побоювання відпали.

Андрій Андрійович дуже цікава людина, голова фонду й архіву Тарковського у Флоренції. Саме там його батько знімав знамениту "Ностальгію" з Олегом Янковським. У Флоренції Андрій Арсенович згодом отримав квартиру. У тій легендарній квартирі зараз і живе його син.

Я впевнений, що Андрію Андрійовичу, крім концертів, буде цікаво ближче ознайомитися з Одесою, з її культурними цінностями. Він добре говорить російською мовою, адже виїхав із СРСР, коли йому було 15-16 років.

Безпосередньо "Ностальгія за Вічністю" - проект, що передбачає синтез музики, кінематографу, поезії, а також спогадів про великого кінорежисера. Тут звучить музика Баха, Пярта, Валентина Сильвестрова. Дует Gazzana - сестри Наташа Гаццана (скрипка) і Рафаела Гаццана (фортепіано). Цю музику вони не тільки чудово виконують, вони її ще й дуже глибоко відчувають, передаючи свої почуття слухачам.