ОЛЕКСАНДРА КОВАЛЬ: «УСІ РІШЕННЯ ЖУРІ — ЦЕ КОНСЕНСУС СУБ’ЄКТИВНИХ ВРАЖЕНЬ»

Президент Форуму видавців у Львові Олександра Коваль не вважає цю найбільш резонансну книжкову акцію в Україні справою свого життя. І хоч пані Олександра скромно зізнається, що хотіла б займатися зовсім іншими речами, — насамперед видавати енциклопедії, — вона з року в рік наполегливо робить свою шляхетну справу. Як усе насправді було цього разу, кореспондент «ДТ» вирішив довідатися безпосередньо з перших рук.

— Пані Олександро, яким є, на вашу думку, найбільше досягнення дев’ятого Форуму видавців?

— Щодо «звершень і досягнень», напевне, одним із них є те, що Форум видавців почав жити своїм власним життям, і я деколи думаю про нього, як про живу істоту... Вже навесні, коли ще навіть остаточно не визначена дата проведення Форуму, починають телефонувати видавці, зголошуються до участі, розповідають, які книжки вони готують спеціально до Форуму, замовляють час на презентації, тобто самостійно, «інтерактивно» його формують. Телефонують львів’яни та мешканці інших міст — щоб не проґавити, щоб укотре зустрітися з письменниками, з друзями, з книжкою, врешті-решт. І тут дуже мало залежить особисто від мене, від моїх власних уподобань. Можливо, я справді приділяю цьому процесові замало часу? Мабуть, до наступного року я ретельніше продумаю формат, можливо, тоді буде менше нарікань. Ви ж чули нарікання на погану організацію? Так, більшість з них пов’язано з браком місця: тісно і учасникам, і гостям, і відвідувачам. Мені прикро це чути, оскільки далеко не все залежить від дирекції Форуму чи від мене.

Львів — це чудове місто з якоюсь, кажуть, неповторною аурою, якої я, на жаль, не відчуваю, оскільки в цій аурі виросла, а під час Форуму бачу тільки завузькі вулиці і погані транспортні розв’язки, що перешкоджає і учасникам Форуму і мешканцям, недорозвинену туристичну інфраструктуру — готелі надто дорогі і надто «совкові», патову ситуацію з самим Палацом мистецтв, де відбувається Форум, зовсім не пристосованим ані до подібного розмаху експозиції, ані до такої кількості відвідувачів. Якби ви мене спитали, що я відчуваю під час Форуму, це — тривогу, тому що в такому натовпі може трапитися будь-що. А після Форуму — камінь з душі, обійшлося. Але ж так не може тривати далі, якщо не вдасться вигадати чогось із приміщенням або ж змінити регламент роботи, я забуду, що це «справа життя» і звільню себе від цього «шляхетного обов’язку», оскільки не маю наміру важити чиїмось життям.

Але коли дивлюся на це очима стороннього — черга до книжок дуже тішить, це справді позитивна ознака, що в нашій країні все буде гаразд, що суспільство назагал має правильну систему цінностей. Ви бачили де-небудь на виставках стільки молоді? Ну, зрозуміло, на комп’ютерних, але ж тут якісь замшілі книжки... Мабуть, їх ще читатимуть якийсь час, як ви гадаєте? Також мені здається, що дуже важливим для створення настрою є постійна присутність на Форумі українських авторів, імена яких відомі всім, хто «читає українське» — Винничук, Андрухович, Курков, Єшкілєв, Римарук і багато-багато інших. Так от, цих талановитих людей можна не тільки почути на презентаціях чи отримати автограф, а й поштовхатися в тій же форумній тисняві або навіть випити з ними, кави, звісно ж, і спостерігати процес творчості...

— Що відрізняє Форум від інших книжкових виставок?

— Я справді не беруся порівнювати Форум з іншими українськими книжковими ярмарками, оскільки з соромом мушу визнати, що ні в Одесі, ні в Харкові жодного разу не була. «Книжковий Сад» зворушує, оскільки, на думку організаторів, є звітом видавців перед українським народом, а «Книжковий Світ» організований як ярмарок, на мою думку, дуже фахово, прекрасне обладнання, достатньо простору, учасники можуть спокійно вирішити бізнесові питання у своєму колі, а в нас безперервні акції та презентації, хтось писав, що їх цього року було 78. Хіба ж це багато? Програма Франкфуртського ярмарку — це 78 сторінок дрібного тексту акцій та презентацій!

— Чи збігаються результати роботи журі Форуму з вашими особистими симпатіями?

— На диво, цього року вони майже збіглися. В минулі роки я взагалі не заходила до кімнати, де працювало журі, щоб «не тиснути», бо я маю своїх улюбленців, а відмовити мені важко... Цьогорічне журі неможливо запідозрити в тому, що вони лобіювали якісь видання, керувалися персональними симпатіями чи політичними мотивами. Незважаючи на величезну кількість надісланих на конкурс книжок, вельмишановні члени журі ретельно вивчали, оцінювали кожнісіньку з них, а потім дискутували і зважено обґрунтовували свій вибір. Я щиро вдячна їм за їх працю, любов до книжки і симпатію до Форуму. Сподіваюся, що вони погодяться вшанувати нас своєю присутністю і наступного року. Я знаю, що рішення журі викликало різну реакцію, але чи існують об’єктивні критерії для оцінювання книжок? Усі рішення журі — це консенсус суб’єктивних вражень.

— Чи можете ви назвати свої улюблені українські видавництва?

— Я не маю улюблених видавництв, в мене є улюблені книжки. Торік це була Малковичева «Аліса», цього року — перфектно-субтельні поезії Мар’яни Савки від «Видавництва Старого Лева». Зрозуміло, що найкращі українські видавництва мають своїх симпатиків, наприклад, «Видавництво Соломії Павличко Основи», «Кальварія», «Фоліо», «Класика», «Літопис», «Дух і Літера», «Критика», «Факт», «Лілея—НВ» та багато інших.

— Якою, на ваш погляд, є перспектива видавництв, які пробують видавати літературу для масового читача?

— Деякі видавці, серед них Петро Мацкевич з «Коронацією слова» чи брати Капранови з «Золотим бабаєм», вірять і переконують інших, що масова українська література існує. Я хотіла б помилятися, тому що ці видавці справді заповнюють нішу і створюють прецедент, проте великого зацікавлення на ринку я не бачу. Масова література — це велика кількість назв доступних за змістом і ціною книжок «легких» жанрів, виданих масовими (на мою думку понад 100 тисяч) накладами. В Україні бракує і назв і накладів. Але в Польщі ситуація теж не краща, виручають переклади тих же російських авторів... У нас їх і перекладати не треба. Можливо, так і залишиться: масові жанри — російською, а українською — безсмертні твори.

— Чи спостерігається зацікавлення Форумом з боку українських книгарень, яких останнім часом побільшало?

— Книгарень в Україні справді побільшало. Принаймні на 5: чотири «Орфеї» й одну «Букву». На Форумі більш просунуті, звичайно, бувають, але професійність і організація книжкової торгівлі в Україні разом із проблемами, які вона породжує, — це окрема велика тема.

— Що, на вашу думку, є головним гальмом українського книжкового бізнесу?

— Причин є кілька: недостатня кількість обігових коштів та власного капіталу у видавців, недорозвинута інформаційна структура, паралізована дистрибуція і перманентно агонізуюча роздрібна торгівля. Як наслідок — незадоволений попит, поглиблений загальним спадом зацікавленості читанням — і коло повторюється, наклади зменшуються, ціни зростають, книжка не знаходить читача, а читач, не знайшовши української, купує російську. Але це, як і державне регулювання видавничої і книготорговельної сфери, а також підготований нами проект Програми пропаганди читання в Україні, може стати темою окремої великої дискусії.

— Чи залежить поступ у книговиданні від конкретних сил чи особистостей, які можуть прийти до влади?

— Я так не думаю. Зараз готується і, вочевидь, буде прийнятий закон про підтримку книговидання. Я не бачу прямої залежності між пільгами для видавців та книготорговців і значним покращенням ситуації в галузі. Дай Бог, щоб усе трапилося, як написано в цих обґрунтуваннях, що нібито звільнення від податку з прибутку повинно подвоїти наступного року пропозицію на українському ринку. Підходячи до цього з калькулятором у руках, я поки що не можу цього стверджувати. Стосовно ж політиків, то всі вони, незалежно від політичного спектра, повинні читати і усвідомлювати, що їхні діти мають читати те, що вийде в Україні. Я радше чекаю на появу нових авторів в українській літературі з особливим світосприйняттям і неповторним стилем, ніж на якісь кардинальні політичні зміни. Наприклад, зараз у світі стає шалено популярною група англомовних латиноамериканських письменників, яка називається «McOndo». Вони остаточно розвіяли стереотип латиноамериканської літератури як такої, що цікавиться містикою, фольклором, міфологією... Своєю появою вони пожвавили інтерес до місцевих літератур, ставши, водночас, і виразниками нових літературних ідей (серед яких опис життя сучасного міста, проблеми молоді, секс), і руйнівниками літературних штампів. Спочатку їх ніхто не хотів друкувати, літературні критики буквально бойкотували їхнє існування. Але, здійснивши одну-дві публікації в Інтернеті, вони зчинили справжній бум у світі. Кожна наступна річ, що її вони пропонують, утворює черги серед видавців, а гонорари сягають кількох сотень тисяч доларів за першу публікацію. Наприклад, один із романів уругвайської письменниці з цієї групи розійшовся у Франції накладом у 600 тисяч примірників! Оце насправді масова література, мода і популярність! Отже, гадаю, зміни можливі з приходом нових авторських ідей і руйнуванням застиглих канонів та стереотипів сприйняття.