Олександра Коваль: «ми — на території свободи»

Для кожного з нас кожен календарний рік має свої ключові події підвищеної життєвої важливості. Приміром, нинішнього року одні з нетерпінням чекали на чемпіонат Європи з футболу, другі, прикипівши поглядом до телевізора, спостерігали за Олімпійськими іграми, треті, яких, хочеться вірити, не так уже й мало, із трепетом, острахом і надією живуть у передчутті виборів нового українського президента. Але є в нашій країні певний тип людей, для яких найголовніша, найважливіша і найочікуваніша віха — вересневий Форум видавців у Львові. Цих людей можна умовно назвати книжниками, тобто особами, тією чи іншою мірою залежними від книги: книгописці, книгокритики, книгочитачі, книгопокупці, книгороби та інші роди, види й підвиди книгофілів щороку збираються на своє зворушливо-трепетне свято. 2004 року одинадцятий з’їзд усіх книгозалежних відбудеться, як завжди, у вересні і, як завжди, у Львові. Чого нам усім чекати від львівського Форуму видавців 2004, поділилася його, як завжди, президент Олександра Коваль.

— Олександро, яких сюрпризів слід очікувати на цьогорічному форумі між 16 і 19 вересня?

— Хіба ж так можна — відразу про сюрпризи? Чому не спитати, як виникла ідея, про здобутки і втрати, про тяжку долю українських видавців, про засилля російської макулатури? І взагалі, якщо зараз розкрити таємниці, навіщо приїжджати на форум? Щоб сказати, як той український видавець, який уперше побував на книжковому ярмарку у Франкфурті: «Ну й що? Книжки та й книжки...» Гаразд. Отож, тим, хто торік нарікав на занадто велику програму супутніх заходів форуму, спішу повідомити, що нинішнього року програма збільшилася вдвічі і нині налічує рівно 158 заходів, але до початку ще майже два тижні, і ця кількість може трохи змінитися.

— Навіщо ви так жорстоко! Знову доведеться вибирати між добрим і дуже добрим… Як усюди встигнути?!

— Ну, це вже не наші проблеми: вибирайте, що більше подобається. Мені здається, що тепер уже кожен зможе дібрати до смаку. Всі 158, звісно, не назву, візьмемо найважливіші. По-перше, відбудеться велика презентація польських книжок та літературний фестиваль, що проводиться у рамках Року Польщі в Україні. З цієї нагоди до Львова приїдуть дуже відомі польські автори Анджей Стасюк, Ольга Токарчук. Богдан Задура, Томаш Пйонтек, Кшиштоф Варґа, що представляють різні покоління та жанри польської літератури. На відкритті експозиції мають бути міністр культури та Надзвичайний і Повноважний Посол Польщі в Україні, втім, це, напевне, залежатиме теж від рівня офіційного представництва з українського боку, все-таки Рік Польщі — офіційний міждержавний захід, але міністр культури України навряд чи зможе приїхати, бо в нього багато державних обов’язків, та й книговидання не належить до сфери впливу (чи зацікавленості) цього міністерства, як мені пояснювали... Втім, офіціоз відвідувачів не надто цікавить, адже заходи культурної програми все одно відбудуться!

По-друге, вперше на форумі будуть широко представлені російські видавництва: ми їх нарешті переконали, що це не так страшно, як пишуть їхні російські ЗМІ. На щастя, ми в Україні навіть не уявляємо, як перекручується там уся інформація про нашу реальність. А може, навпаки, треба, щоб уявляли, видно, роки тоталітаризму надто швидко забулися... Делегація росіян іще не надто велика, але цікава. Серед гостей наші давні друзі: поет і перекладач Ігор Сід та головний редактор газети «Книжное обозрение» Олександр Ґаврілов. Це, власне, він, побувавши торік на форумі, запалився цією думкою й зорганізував експозицію. До речі, Саша цілком переконаний у тому, що сучасна українська література набагато цікавіша та різноманітніша за російську і володіє надзвичайно великим потенціалом. Звісно, він має на увазі Літературу, тому що за російським поп-чтивом ми не вженемося ні кількісно, ні якісно. На цьогорічному Московському міжнародному книжковому ярмарку, який відбувається з 1 по 5 вересня, Саша та інші симпатики України проводять український літературний фестиваль «Наша Україна». Він впевнений, що невдовзі українських авторів наввипередки друкуватимуть у Росії.

— Але їх уже й так друкують…

— Звісно, однак він має на увазі власне тих, кого ми теж вважаємо письменниками. Можливо, комусь здається трохи дивним, що я з таким захопленням про це розповідаю, але, на моє переконання, це дуже правильний шлях для авторів та видавців, які хотіли б, щоб їхні книжки були перекладені й видані основними мовами світу.

— Ви вважаєте, що через Росію це зробити легше?

— Річ у тому, що російські письменники вже давно відомі на Заході. Візьмемо таких письменників, як Бітов, Сорокін, обидва Єрофєєви, Пєлєвін, врешті, Марініна з Дашковою та ще добрий десяток інших імен. Усім відомо, що європейські видавці з великою пересторогою ставляться до письменників із Центральної і особливо Східної Європи, де все таке чуже, незрозуміле. А чого варті складні прізвища! Їх треба довго переконувати, вони обережно пробують. Один роман, другий, ага, продається, що ж, спробуємо в цього видавця чи агента взяти іншого письменника — а тоді екстаз, дружба і любов навіки! Тож наша стратегія може бути такою: зачаровуємо російського видавця, видаємо, проводимо всі промоційні заходи, потрапляємо в портфель до агента і маємо європейський тріумф! І нічого смішного в цьому немає, побачите, так і буде! Видавці — люди обережні, але, переконавшись, що вибір правильний, вони готові брати всі наступні книжки і розкручувати, і носити автора на руках. І я думаю, що в українських авторів не менше шансів бути визнаними, ніж у когось, хто пише португальською. А чому ні? Перша книжка Пауло Коельо в Бразилії взагалі не продалася. Це тривало, аж поки французький видавець не розгледів потенційну вартість цього геніального письменника.

— Ви натякаєте на найбільший сюрприз форуму?

— Здається, вже не таємниця, що Пауло Коельо приїжджає на форум. Весь візит організовує й оплачує видавництво «Софія». Я сподіваюся, цей візит відбудеться і в українських читачів буде нагода побачити і почути найвідомішого письменника зламу тисячоліть. Я справді захоплена перспективою його приїзду, оскільки, як розумієте, наша країна не має у світі надто цікавої репутації: корупція, порушення прав людини, піратство, людей викрадають і вбивають безкарно... Зважився він, певне, тому, що дуже задоволений співпрацею з «Софією» і захоплюється обкладинками Владислава Єрка.

Крім візиту Коельо, на форумі відбудеться дуже багато надзвичайно цікавих подій. Це фестиваль дитячого читання і нагородження переможців читацького конкурсу, презентації книжок, численні зустрічі з авторами, польсько-український літературний фестиваль поезії і музики «Скрипти», акції «Львівської газети», яка є і, сподіваюся, буде надалі нашим партнером у проведенні форуму. Ну, й, звісно, наш традиційний конкурс «Книжка Форуму-2004». Отже, всі сюрпризи, експромти та імпровізації відбудуться згідно з затвердженими графіком та сценарієм...

— З’явилася інформація, що нинішнього року відбулася радикальна ротація журі форуму. Якою є стратегія його формування і діяльності?

— Хоч я завжди підкреслювала й підкреслюю, що в нас нічого не змінюється, що я за стабільність, яка й дає людям вижити, однак у конкурсі ми завжди щось міняли, постійного складу журі не було. Цього разу ми зовсім змінили формулу конкурсу — в нас немає номінацій, члени журі виберуть з-поміж надісланого на конкурс 10 найкращих книжок, причому буде чітко визначено, чим саме вирізняється кожна з обраних книжок. До такої моделі дійшли, враховуючи досвід попередніх років, коли часто рішення були дуже компромісними, тому що в одній номінації було надто багато вартісних книжок і важко було вибирати. А в інших — жодної, і тоді щось придумували, дотягували... Тепер, якщо всі десять книжок виявляться путівниками чи, скажімо, енциклопедіями, — отже, так і буде. Але, звісно ж, якийсь баланс все одно буде. Приміром, звідки взятися десятку енциклопедій чи навіть дитячих книжок? Університетські підручники, наукову та фахову літературу розгляне Академічна рада, яка складається з відомих львівських вчених, ректорів та проректорів, керівників інститутів НАН України, серед яких академіки, члени-кореспонденти, професори — всього понад 20 осіб. Таке рішення теж визріло після того, як у попередні роки постійно виникали проблеми через те, що наше, переважно гуманітарного складу, журі не могло належно оцінити підручників із права чи довідників із глибинного буріння. Звісно, далеко не в усіх галузях маємо або матимемо в найближчі роки рівновартісні видання, але принаймні цей підхід забезпечує більшу об’єктивність при оцінюванні.

Шкільні підручники оцінить Шкільна рада, до якої, крім учителів та методистів, запрошені також учні старших класів, та не прості, а переможці олімпіад, лауреати премій, одне слово, ті, хто здатен оцінити, з чого їм доводиться вилущувати необхідні знання. І Академічна, і Шкільна ради матимуть найбільше роботи, бо, власне, підручників нинішнього року значно більше, ніж книжок загального користування.

Склад журі — таємниця. Адже кожен його член має багато знайомих у видавничому середовищі. Якщо до нього хтось звернеться по протекцію, то книжка знімається з голосування. Але якщо вже так дуже хочеться знати — серед членів журі є король, справжній, у мантії і з короною.

Не є таємницею засідання журі, куди ми запрошуємо представників преси, яка спостерігає і потім може все описати. Оскільки жодних публікацій про засідання досі не було — значить, там усе гаразд! Я участі в засіданні журі не беру, тому що інколи мене просять нагородити якусь книжку, а я не можу відмовити. Людина ж чинить некоректно тільки через якусь пекучу потребу!

— Чому склалася така парадоксальна ситуація, коли підручників більше, ніж «нормальних» книжок? Здається, в жодній країні такого не буває?

— Напевно, так сталося через сумнозвісні податкові ігрища, які, мабуть, завели в надії, що українські видавці втягнуться у виснажливу позиційну боротьбу і взагалі перестануть видавати... Весь тягар боротьби ліг на президента Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна, який чи не щоденно виступав у пресі, проводив наради, зустрічався з депутатами, аж поки пільги не повернули.

Попри всі законодавчі перипетії, книжки на конкурс надходять, їх уже близько 500 зі ста з гаком видавництв. Більшість їх справді «добротні», все в них як належить, але чогось бракує незвичайного... Втім, до форуму ще понад два тижні, і шедеври ще, можливо, друкуються. Користуючись нагодою, я хочу ще раз нагадати колегам, котрі, можливо, почувалися ображеними, не отримавши нагород у попередні роки: конкурс триває, і ви ще маєте шанс на перемогу. А навіть якщо не переможете — хіба аж так важить рішення журі? Головне — книжка буде на видноті, про неї постійно згадуватимуть у пресі, кожному видавництву, що бере участь у конкурсі, надається безплатна рекламна сторінка, весь список розміщено в каталозі і на сайті форуму, наші інформаційні спонсори та партнери писатимуть про них. Крім того, на переможців чекають нагороди — дуже вагома знижка на участь у наступному форумі, традиційні шкіряні грамоти і ще якісь відзнаки, звичайно, не такі гарні, як торішня бруківка.

— У чому організаційні особливості львівського форуму, порівняно з іншими ярмарками?

— Форум, як розумієте, ніколи не можна буде порівняти за обсягами з франкфуртським ярмарком. Із ним жоден ярмарок у світі не зрівняється. Ані навіть із московським — зовсім різні масштаби країн чи ринків, які вони обслуговують. Але вже з варшавським, лейпцизьким або паризьким ярмарками, гадаю, форум можна порівнювати, враховуючи, звісно, різницю традицій та видавничих ринків.

У Варшаві представлено близько 500 видавництв, а в нас — 280, в них і в нас приблизно однакова кількість відвідувачів, ось тільки акцій у них поки що значно більше — понад 400! І поверхня виставки десь уп’ятеро більша за нашу, але тамтешні видавці звикли замовляти значно більші стенди, а не тиснутися на чотирьох метрах. На жаль, у Львові ми приречені на приміщення Палацу мистецтв, яке не задовольняло потреб ярмарку ще вісім років тому, коли ми вперше розгорнули там експозицію. Не уявляєте, скільки я написала листів до міських та обласних керівників! Однак хто б не був на посаді і яку б політичну силу він не представляв — відповідь та сама: не на часі. Люди, але ж слушний час ніколи не настане, якщо ми самі його не створимо! Ви не уявляєте, як сучасний експоцентр може вплинути на розвиток регіону. Ділове життя відразу пожвавлюється, зав’язуються контакти, з’являються інвестиції — та спочатку треба вкласти кілька мільйонів. Місту це було б дуже вигідно, за кілька років усе окупиться, великий ярмарковий осередок, як правило, притягує й туристів, а у Львові тільки й жити, що за рахунок туристів. Але експоцентру не будують і навіть не обіцяють, з готелями катастрофа — ми цього року поселяємо понад тисячу приїжджих, і місць у готелях фактично не залишилося, хіба якісь шалено дорогі. Готельні ціни, як на мене, просто зашкалюють, ще й наші готельники мають милу звичку підвищувати ціни прямо напередодні форуму, бо знають, що людям нікуди подітися. Це замість того, щоб навпаки — запропонувати знижку за те, що заселяємо готель від горища до підвалу! І взагалі, якби я керувала готелем, чи кафе, чи містом, я робила б усе геть інакше, але, проводячи форум у рідному місті, я перед кожною структурою опиняюся в ролі або того «лоха», який щойно приїхав із села і не знає що почім, тому треба загнути якусь несосвітенну ціну за сумнівної якості послуги, або жалюгідного прохача, який заважає функціонувати.

— Невже не розуміють, що форум — культурна подія міжнародного значення?

— Я мрію про той час, коли вони зрозуміють, що форум — це великий і солідний партнер, якого треба любити бодай тому, що він приносить трохи хлібця. Подумати тільки: готелі отримують від наших учасників, мінімум, 200 тисяч гривень за три ночі, я рахую мінімальні ціни в найдешевшому готелі, а є й дорожчі, і при цьому відмовляються надати десяток безплатних номерів для поселення запрошених гостей форуму — письменників, журналістів чи членів журі. Прошу в залізниці — дайте десять безплатних квитків, відповідають, що це заборонено українським законодавством. Прошу в телеканалів — дайте безплатну рекламу — ні, це нам невигідно, у вас такий прекрасний захід, хай за вас спонсори заплатять. Врешті-решт, іду до різних громадських організацій та благодійних фондів і теж прошу: «Діточок привезіть на форум, тих, що люблять читати, тих, що майбутнє нації...» — «Ні, — відповідають, — зараз вибори, переможемо — приходьте». Проте після попередніх виборів вони говорили — нині не той час, приходьте перед виборами. І наче не розуміють, що перемога стане поразкою...

— Однак, попри всі проблеми, форум не вмирає, а набирає обертів. Мабуть, і добрих партнерів маєте?

— Якось даємо собі раду — форум і кількість акцій розростаються рік у рік. І я думаю — яке щастя, що навколо так багато добрих і безкорисливих людей, котрі пропонують свою допомогу, котрі розуміють, що ми самі собі ради не дамо. Насамперед це наші друзі і партнери з «Львівської газети», які допомагають проводити наші акції, придумали цілу купу цікавинок, розміщують рекламу і взагалі роблять усе, що попросиш. Це студенти, які розклеюють плакати, розносять запрошення, допомагають із монтажем і стежать за проведенням усіх акцій. Це керівництво ЛНУ ім. Франка, НУ «Львівська політехніка», Банківського інституту, Академії друкарства, яке допомагає вирішувати організаційні проблеми і теж скеровує студентів на допомогу. Це міська рада, яка виділила 5 тисяч гривень, обласна адміністрація, що опікується передусім безпекою та охороною відвідувачів і учасників, це Фонд св.Володимира, це «Просвіта», АУП, НСПУ... Це редакції львівських газет, радіо і телебачення, які не вимагають плати за розміщення реклами, даруйте, якщо не можу назвати всіх... Дякую видавництвам, котрі надали і ще нададуть безплатно книжки для подарунків дітям — переможцям читацького конкурсу... Але моя особлива подяка — панові Борисові Возницькому, директорові Львівської картинної галереї: до неї належить Палац Потоцьких, у прекрасних залах якого відбувається більшість наших акцій. Цей чоловік, що все життя присвятив порятункові та збереженню українських культурних надбань, після певних вагань дозволив нам проводити там наші велелюдні акції. Уявляю, як болить йому душа від думки, що натовп може пошкодити те, що з такими зусиллями і посвятою зберігалося. Дякую головному редакторові «Газеты по-киевски» Сергієві Тихому за те, що дозволив використовувати його гасло «Люди, читайте!», яке більше відповідає теперішній ситуації, ніж наше нейтральне «Час читати»; Юрієві Макарову — за щире бажання допомогти і Володимирові Мостовому — за все, що він робить. Звісно, форум не відбувся б, якби не Міжнародний фонд «Відродження». Його підтримка — найвагоміша.

— Як формуються гасла форуму і від яких чинників залежать?

— Гадаю, що цей і два наступних роки мають стати переломними для українських видавців, усе, що відбуватиметься потім, закладається тепер. І це залежатиме не тільки від результатів виборів, а насамперед від особистої та громадянської позиції. Зрештою, вибори теж залежать тільки від цього. Сумніваюся, що українці мріють про майбутнє власних дітей у зганьбленій та сплюндрованій країні, про повернення до тоталітаризму. Так само сумніваюся, що видавців, котрі мріють про повернення в жорсткі державні обійми, теж обмаль, бо це означало б контроль, цензуру і поступовий занепад, внутрішню і зовнішню еміграцію. Отак виникло гасло «Книжка — втілення майбутнього». Що видаємо сьогодні — те матимемо завтра; не мріяти, що хтось раптом усе змінить, а змінюватися самим. Гасло попереднього року «Розширюючи межі», властиво, про те ж саме, тільки цьогорічне звучить жорсткіше, так само, як «Лю-у-у-у-ди, ЧИТАЙТЕ!!!» — порівняно з «Час читати». Але найкраще гасло придумали нам у «Львівській газеті» — «ФОРУМ ВИДАВЦІВ — ТЕРИТОРІЯ СВОБОДИ», і я хотіла б, щоб кожен учасник і відвідувач форуму почувався вільно й розкуто. Спочатку на форумі. А потім звикнемо.

— Як ви оцінюєте динаміку розвитку Форуму видавців?

— Динаміка непогана — за 10 років зростання більше, ніж удесятеро. Але нині втримати такий темп буде неможливо через зовнішні і внутрішні чинники — по-перше, реальна кількість діючих видавництв в Україні, по-друге, приміщення. І якщо припустити, що проблему з приміщенням ми вирішимо, то, щоб змінити навколишню ситуацію — дивися попередній абзац. Щоб справа рухалась і розвивалась, активно діючих видавництв має бути хоча б утричі більше — не 300 присутніх на форумі, а тисяча. Не може в стабільній економіці вважатися гігантським видавництво, продажі якого коливаються в межах 3—5 мільйонів євро, — за всіма канонами, це видавництво може вважатися середнім. З другого боку, видавці не можуть нарощувати обсяги, доки книжка коштує 10, хай навіть 30 гривень (але тоді вона вже має бути велика). Ще з іншого, книжка не може коштувати як у Польщі, якщо вчитель заробляє як у нас, та й, зрештою, всі ми, — покупки кількох сотень мільйонерів ситуації не виправлять. Але, як розумієте, форум є і буде за будь-яких обставин, щось придумаємо, може, організуємо ще один тематичний форум, може, поїдемо здобувати дикий степ — кличуть до Дніпропетровська, є й інші міста, де пристойний ярмарок не завадив би. Були б гроші...

— До речі, про гроші…

— А можна про щось веселіше? Або ні, давайте про гроші. Я безуспішно ходжу з простягнутою рукою вже десять років, тому попрошу ще раз.

«Увага! Панове банкіри, оператори мобільного зв’язку, нафтотрейдери і бутлеґери! Дайте, не пожалійте, грошей на здійснення всеукраїнської програми пропаганди та підтримки читання, особливо дитячого, з якою вже майже чотири роки тиняємося урядовими кабінетами всіх рівнів, а істоти, котрі населяють ці кабінети, в конвульсіях кричать, що це вигадана проблема. А в Німеччині, Франції, США — це реальна проблема і реальна програма, якою опікуються найвідоміші люди.

Панове найвідоміші люди! Підтримайте цю програму своїм авторитетом. Ваші фани, симпатики, прихильники вам вірять, може скажете їм, що читати — варто. Але говоріть, тільки якщо так думаєте, інакше не повірять.

Панове директори шкіл та бібліотек, учителі та бібліотекарі, покажіть, що ви й самі шалієте за книжками, що вони, крім нудних знань, дають неймовірну насолоду!

Шановні тати й мами, бабусі й дідусі, будь ласка, читайте своїм дітям щодня бодай по сторіночці, даруйте їм книжки з будь-якої нагоди, не обмежуйте їхні можливості, творіть їхнє майбутнє сьогодні!

Люди-невидимки, власники ЗМІ, особливо телеканалів, дайте ковток ефіру, щоб про все це розповісти!

І не запитуйте, що вам за це буде. Повірте, це зовсім не боляче. Тим більше що сьогодні нічого не буде, а там побачимо.

І це я кажу востаннє. Потім не нарікайте, що вас не попередили».

— Але щось змінюється з роками на краще?

— Обов’язково зміниться. Ми — на території свободи.