Підтримати
Я сказав, що в розпорядженні художника — лише одна мить, але мить ця може бути подовжена, якщо вона несе в собі слід миттєвості попередньої і передбачає миттєвість наступну.
Дені Дідро
Осінні обрії. 2005 |
Серпень. 1970 |
і майже академічний реалізм. Проте в основі його доробку, — здавалося б, вузька ніша пошуку: пейзаж на базі використання не надто поширеної техніки левкасу.
А більшість краєвидів обмежені околицями його батьківщини — східноукраїнського містечка Старобільська. Хоча означення «обмежені»
я використав недоречно — навпаки, рука художника перетворює рідний край у невичерпний всесвіт, сповнений краси і якогось невловимого світлого смутку. Олександр Судаков супроводжує свої виставки книжками. Справді, збірку якісних репродукцій із авторським текстом самого художника назвати альбомом чи каталогом було б нетактовно. У словах художника глибини не менше, ніж у живопису. Поліграфічний витвір, що супроводжував попередню виставку художника, називається «Портрет землі». У Дідро я знайшов фразу, яка перегукується із суттю творчості Олександра Судакова: «Прекрасний пейзаж допомагає нам пізнавати природу, подібно до того, як майстерний портретист допомагає нам пізнати обличчя нашого друга».
Мені пощастило одного разу побувати в харківській майстерні митця. Це місце, на відміну від вернісажних залів, досить інтимне, адже саме в ньому із хаосу кольорів твориться гармонія. Олександр Судаков працює одночасно над багатьма роботами — і масштабними, і невеликими. Деякі пейзажі доопрацьовуються роками. Дозвольте знову процитувати Дені Дідро. «Перенесіться, друже мій, у майстерню художника; подивіться на нього за роботою, і, якщо він симетрично розмістить свої фарби та їх відтінки на палітрі, або через чверть години роботи цей порядок не буде порушений, — можете сміливо сказати, що цей художник холодний і ніколи не створить нічого значного...
Очі того, хто володіє живим відчуттям кольору, прикуті до полотна: рот напіввідкритий, дихання переривчасте; його палітра — сам хаос. І в хаос він вмочує свого пензля; він видобуває із хаосу своє творіння».
Липнева київська виставка Олександра Судакова має назву «Я зарастаю памятью...» Як і нова книжка, що її супроводжує. Художник продовжує розповідь про сутність мистецтва, поринає у спогади дитинства. Правда, трішки несподівано завершує свою розповідь прозою життя. «Кожен художник України мріє прокинутися одного разу в своїй країні, у галереях та салонах якої вільно й за доступними цінами продаватимуться художні матеріали вітчизняного виробництва в асортименті, що вражає уяву. Тоді й нам, художникам не закидатимуть, що працюємо на економіку іншої країни...»
До речі, перші зразки української казеїново-олійної темпери, яку використовує й Олександр Судаков, створені в Харкові за підтримки Бориса Гриньова, керівника «Інституту монокристалів», знаного мецената, що давно і плідно допомагає викристалізовуватись також і талантові наших митців.
Знайдіть можливість поспілкуватись із творчістю Олександра Судакова, його живопис — достойне надбання нашої культури!
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google