Оксана Муха: "Зустрівши сина Квітки Цісик, я не могла стримати сліз"

Цьогоріч є два інформприводи знову й знову згадувати Квітку Цісик, слухати її пісні: 65 років від дня народження та 20 років із дня її передчасної смерті.

Квітка Цісик

Композиції з репертуару Квітки сьогодні звучать у концертах відомої української співачки Оксани Мухи, яка розповідає про свою пісенну творчість, родину Цісиків, проект #ПісніВійни, диктат формату в радіоефірах.

Нині Оксана працює над новим проектом - "Від Шевченка до Костенко", який об'єднує пісні на вірші великих українських поетів.

- Пані Оксано, у вашому репертуарі понад дві сотні українських пісень. А які з них становлять основу насиченого репертуару?

- Почувши таке запитання, я навіть почала аналізувати… Безумовно, левова частка репертуару - українські народні пісні. Це пісні, які приходять до мене "самостійно", а потім залишаються зі мною назавжди.

Звісно, є в репертуарі пісні Володимира Івасюка. І не тільки два відомих твори, які люди сприймають як народні, забуваючи, що це все ж таки авторська пісня, - "Червона рута" і "Я піду в далекі гори".

Я переспівала багато інших авторських пісень, виконувала експериментальну музику. Саме зараз із Дмитром Кацалом, із яким співпрацюю вже понад десяток років, творимо проект "Від Шевченка до Костенко". Це буде 15 пісень на слова найвидатніших українських поетів - Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Богдана-Ігоря Антонича, Ліни Костенко, Василя Стуса, Василя Симоненка, Рути Вітер. Завдяки композитору Дмитрові Кацалу їхні вірші стають піснями.

Прес-служба Оксани Мухи

- Цьогоріч багато заходів пов'язані з ювілеєм Квітки Цісик, із якою вас іноді ідентифікують. Як гадаєте, які наші відомі пісні свого часу могла б записати ця співачка? І які з них цікаві особисто вам?

- Так, безумовно, цей рік для нас важливий у зв'язку з ювілеєм Квітки. Я дуже радію, що завдяки туру "KVITKA: Два кольори" її частіше відкривають для себе люди, водночас болісно усвідомлюючи, що з її втратою ми втратили і велику спадщину, якою могла б пишатися Україна.

Проте Квітка залишила нам два альбоми українських пісень - авторських і народних. Це має надихати музикантів на взяття власних творчих вершин. Адже це дуже висока планка. Сьогодні важко знайти в Україні виконавця, який би сягнув рівня майстерності та духовності Квітки.

І якби не трагічна доля співачки, її невиліковна хвороба, то, впевнена, чимала частина її репертуару, якого, на превеликий жаль, вона не записала, складався б саме з українських народних пісень.

Це відчутно вже з того, як вона уклала два своїх відомих альбоми. І я знаю, що Квітка планувала записати ще два альбоми, зокрема збірку колисанок. Вона їх спеціально підбирала. У Квітки були чудові порадниці в доборі репертуару - її мама Іванна та її сестра Марія.

Квітка чудово співала колисанки. Це є наша традиція. Це те, з чим дитина засинає, - з маминою духовністю. Тому сподіваюся, такі колисанки неодмінно запишу в майбутньому.

Прес-служба Оксани Мухи

- Цікаво, як сприймають ваш спів, вашу інтерпретацію вибраного репертуару Квітки її родичі у США?

- Мені пощастило познайомитися з Майєю Лев - двоюрідною сестрою Квітки по маминій лінії. Прізвище Квітки по материнській лінії - Лев. Це родина Нагірних-Левів. Коли я була на фестивалі "Союзівка", який щороку відбувається неподалік Нью-Йорка, то Майя познайомила мене з сином Квітки - Едом. Ми з ним мали можливість поспілкуватися. Пригадую, як саме тоді, зустрівши сина Квітки Цісик, я не могла стримати сліз, ніби бачила перед собою саму Квітку, її кровинку, її найріднішу людину.

Спілкуємося листами також із Едвардом Раковичем, чоловіком Квітки Цісик.

Як вони реагують на пісні? Зі слів Майї, можу сказати, що Едварду, чоловіку Квітки, досі важко висловлювати свої думки, бо ця рана для нього ще не загоїлася: трагічна доля дружини до сих пір йому болить.

Сестра Майя сказала, що, коли вперше почула пісні з репертуару Квітки в моєму виконанні, це нагадало їй сестру. Вона розчулилася, заплакала… Зізнається, що їй складно мене слухати.

Знаю, що й син Квітки чув, як я співаю. Едьо також відчуває схожість наших тембрів.

Майя Лев була активним учасником усіх 20 концертів, які відбулися в рамках нашого весняного туру "KVITKA: Два кольори" по Західній Україні. Я їй щоразу писала, як саме пройшов той чи інший концерт.

А родина Квітки, своєю чергою, надіслала з-за океану нам і всім, хто приходив на ці концерти, листи-подяки. Все це дуже важливо для мене.

І цьогоріч Майя Лев на Великдень була у Львові. Ми гуляли містом. У Львові пишаються, що є меморіальна дошка на колишньому помешканні родини Квітки Цісик на вулиці Глибокій. А Майя вказала мені ще одну адресу - на вулиці Руській, 20: там є меморіальна дошка Нагірних-Левів, присвячена дідусеві Квітки.

Сестра Квітки також розповідала багато трепетних історій про співачку. Розказувала, що вона була надзвичайно уважна до людей. Якщо з кимось спілкувалася, то стовідсотково віддавалася цьому спілкуванню. Вона була життєрадісною, позитивною. А ще - дуже любила коней, їздити верхи.

Якось я звернула увагу на фото, надіслані мені Майєю. Це суто родинні фото, а не ті, що є в загальному доступі. Отож, Квітка на них завжди позитивна, світла, життєрадісна.

Прес-служба Оксани Мухи

- Можна відзначити в Україні тривалий бум довкола Квітки, американської співачки українського походження: започатковуються благодійні проекти, ставляться театральні вистави. А як діяти, аби не переходити на територію спекуляції на її імені?

- Справді, розумію, що Квітка стала ласим шматочком, її ім'я - своєрідна можливість заробітку для деяких людей. Тому і вважаю, що до імені Квітки мають бути дотичні лише люди достойні. І якщо хтось бере участь у конкурсах, де звучить ім'я Квітки, - то це має бути узгоджено з її родиною.

І це зробити нескладно. У FB є Майя Лев, через Гугл можна знайти Еда Раковича. До них є доступ. І родина має знати, що відбувається навколо імені Квітки, дати дозвіл.

Мені боляче, що родина Квітки пережила чимало прикрих ситуацій, пов'язаних із її іменем. Тому тепер вони з великою обачністю довіряють людям.

Насправді для них це не тільки питання популяризації її творчості, для них, ще раз наголошу, це відкрита незагоєна рана, пов'язана з ранньою смертю унікальної співачки, дружини, матері, сестри.

- Чи є сьогодні автори, особливо серед молоді, яких, на ваш погляд, незаслужено оминають увагою відомі виконавці, продюсери? Тобто автори, чиї твори варто було б популяризувати?

- Так склалося, що мій творчий шлях почався з цікавої спільної роботи з Дмитром Кацалом, це художній керівник і директор знаменитої хорової капели "Дударик". Тому я ніколи не шукала якихось альтернатив, Дмитро для мене - найкращий композитор! Співаю ті пісні, які пише й аранжує Дмитро.

І не можу прицільно сказати про якісь інші імена. Хоча є маса виконавців, котрі самі пишуть музику, самі роблять аранжування.

У нас дуже багато талановитих людей. І не завше варто шукати талант десь далеко за кордоном! Адже тільки українська душа може повноцінно реалізувати українську пісню, з усіма її стилістичними сучасними напрямами.

Також мені дуже подобається, як працює Олег Мишловський, у частині аранжування. Я б порадила колегам звернутися саме до нього.

Крім того, захоплююся "Піккардійською Терцією" і Володимиром Якимцем, її художнім керівником, - як композитором та аранжувальником. Це надзвичайно талановита людина.

Взагалі, кожна музична сфера - сольна, академічна, інструментальна, акапельна - потребує особливого підходу. Головне - бути на своєму місці.

- Не так давно ви були задіяні в проекті #ПісніВійни. Якщо можна, докладніше про проект, про музику, тексти. Як це все народжувалося?

- Я вдячна насамперед журналістці і промоменеджеру Галині Гузьо, яка запропонувала ідею, а згодом це все й реалізувала. Вона спромоглася зібрати багато пісень, народжених безпосередньо на теперішній війні. І не тими людьми, котрі на трагедію дивляться збоку (і лише мають уявлення про війну), а справжніми солдатами, які все це пережили й відчули.

Впевнена, що пісні, які народжуються "там", найбільш доступні й прийнятні, щоб їх зрозуміла в майбутньому якомога ширша аудиторія.

Цей проект потребував багато зусиль, особливої духовної складової. Я вже мовчу про фінансову.

Але ми зробили все можливе, аби це відбулося. Мені приємно, що я до цього дотична, хай краплиночкою, що мій голос допоміг зазвучати пісні "Молитва на Різдво".

- Як з'явилася ця пісня?

- Вона прийшла до мене як пропозиція від Галини майже два роки тому. І, доки я над нею думала, за роботу взялась вокальна формація "Піккардійська Терція". А потім так сталося, що в "Молитві..." знадобився жіночий вокал. І Володимир Якимець, аранжуючи пісню, запропонував мені заспівати кілька фраз від імені Мами. Так все й склалося.

Дякую за цю пісню! В ній моя вдячність нашим хлопцям за незламне серце воїна. Автор "Молитви на Різдво" - Зиновій Медюх, нацгвардієць, відомий як Зеник зі Стрия, чи Зеник з Майдану. Він - бард, автор і виконавець. Ця пісня вже стає народною. А коли ми почали її записувати, то я цю композицію інакше сприймала. Насамперед я намагалася "правильно" й добре її заспівати, а також знайти правильний образ матері. А потім…

Пригадую, коли поїхали із Зиновієм виконувати цю пісню на концерті-презентації альбому #ПісніВійни в Київ, і коли я її почала повторювати на репетиції, то, знаєте, не завжди в житті є пісні, від яких мурахи по тілу. А ця пісня не тільки викликає глибоку емоцію, вона - як молитва, як мрія, що здійснюється.

Зиновій - молодець. Він у своїй щирості, правді, відкритості - як велика дитина. І так, як він написав цю композицію, - то вже не можна нічого ні забрати з неї, ні до неї додати. Там усе досконало: є біль людини, є її великі надія та віра, і є щасливе завершення історії.

Прес-служба Оксани Мухи

- Тривалий час в Україні скаржилися на диктат форматів - на радіо, ТБ. Тепер, коли російська популярна музика "напівзаборонена", чи стало легше дихати, співати? Чи більше у вас особисто стало ефірів?

- Ми всі розуміємо, що кожне радіо "комусь" належить. Кожне ЗМІ має "свого" керівника, який каже, в якому напрямі дивитися. Боляче, що нам, українцям, довелося так низько впасти, аби знадобилися квоти на українську пісню. Насправді це дійсно боляче й соромно. Бо можна було б вимагати квоти на закордонну музику, віддавати їм 10-20% відсотків, а не виборювати простір на свою власну.

Так, в ефірах стало значно більше української музики. Чую багато виконавців, яких раніше взагалі ніколи не чула.

Чи стало більше ефірів у мене особисто? Навіть не знаю, що сказати. Якщо є проекти, то є й ефіри. А щоб мене "запрошували" просто так на ефір? Ні, такого майже не буває. Та й пісні мої - не танцювальні, досі не форматні.

Тому й не можу сказати, що в цій сфері щось прогресивно змінилося. Але думаю, що на все свій час.

Наразі радіостанції працюють у манері, щоб не дай Боже не "стресонути" слухача. Тому не бачу великої різниці, якою мовою вся ця ефірна музика виконується - українською чи російською. Вся вона родом із минулого, із совка, з радянської естради. Це не моя музика.

Звісно, є виконавці, які мені імпонують, але я їх слухаю "окремо", а не на конкретній радіохвилі. Бо дев'яносто відсотків усього, що там звучить, я не можу сприймати.

- Пригадайте, будь ласка, найцікавіші гастрольні мандрівки, адже ви виступали в Америці, Канаді, Європі, багатьох інших країнах.

- Кожна мандрівка, кожна гастрольна подорож має щось особливе. Наприклад, для мене виявилася яскравою подорож до Америки восени 2017 року. Поїхала на один сольний концерт до Нью-Йорка, а залишилася на тиждень, щоби замінити гурт, який не зміг приїхати (це були благодійні концерти зі збору коштів для військових на їхню реабілітацію від Благодійного Фонду Revived Soldiers Ukraine під керівництвом Ірини Ващук).

Залишившись там на тиждень, я спілкувалася з хлопцями-візочниками.

…Знаєте, бути з такими хлопцями поряд десь п'ять хвилин - це одне, а ось бути з ними поруч хоча б із тиждень - зовсім інше. Я відчула, як вони мислять. Це надзвичайно позитивні люди. Нам до них дуже далеко, бо вони не живуть нашими "проблемами". І бути з ними поруч, спілкуватися - то дуже повчально й потрібно.

Взагалі, я розумію, що чим більше нам, українцям, вдасться мандрувати, вивчати світ, тим легше буде ставати європейцями. Бо в нас усе ж таки зберігся такий собі "стадний" інстинкт. Нами маніпулюють, нами керують, у нас інколи немає власної точки зору, в нас не виробилася відповідальність за своє життя.

А якщо подорожуєш і бачиш великий світ - бачиш, як він живе й працює, - багато чого можеш відчути й зрозуміти. Адже, живучи у своєму містечку чи навіть у своєму мегаполісі, ти все ж таки залишаєшся у своїй шкаралупі. Тому мандрівки надзвичайно важливі.

Прес-служба Оксани Мухи

- Можливо, були запрошення лишитися в якійсь іншій країні?

- Так, звісно, мені пропонували таке - й не раз. Закордонні друзі запрошували, мовляв, допоможуть влаштуватися, знайти роботу, лишитися там - у Данії, Канаді, Америці.

Але, знаєте, як кажуть, не кожне дерево може прижитися на будь-якому ґрунті. Я вважаю, що в мене міцне коріння. І мені тут, на своїй землі, добре. Почуваюся повноцінно. І впевнена, що, їдучи за кордон, втрачу той духовний зв'язок із землею, з традиціями, з людьми, зі всім.

Люди, коли асимілюються на іншому ґрунті, приймають традиції іншої країни, тому вони мимоволі змінюються. А якщо хочеш бути зерном держави, то маєш бути тут, робити для України те, що можеш.

На даному етапі навіть ця війна - моя війна, і я воюю як можу.

Не можу взяти револьвер у руки, бо мені просто забракне сили натиснути на гачок, знаючи, що я забираю життя навіть у того ж ворога. Але я можу боротися піснею. Пісня - зброя.

- Повертаючись до вашого репертуару, все ж таки який пісенний пласт ви б хотіли для себе відкрити, а згодом переспівати, записати?

- Це пісні, які з уст в уста передавалися нашими прадідами, дідами і в якийсь чарівний спосіб дійшли до мене чарівною традицією побутового співу.

Ці пісні звучали не при чарці, не при забаві, а в побуті - при вишиванні, на покосах, при годуванні дитини. Мені хочеться зафіксувати саме таку пісню для майбутніх поколінь, тому що це є наше минуле, і тільки з нього ми зможемо будувати нашу духовну складову.