«Одного разу він пішов на цвинтар воскрешати Леніна» Африка і його друзі — про Тимура Новікова, культову арт-персону 80—90-х

У конкурсній програмі короткого метра 39-ї «Молодості» було представлено фільм «Хто такий Тимур? 5 історій». На екрані — п’ять персонажів, у тому числі два вчених і співробітниця Ермітажу, розповідають дивні, здається — навіть незв’язні історії про людину, чиє ім’я (точніше — промовисте прізвище) для прогресивного творчого прошарку Санкт-Петербурга свого часу стало символом нових відкриттів. Тимур Новіков — людина-скандал і людина-легенда. Художник, який створив «Академию всяческих искусств» і як актор брав участь у кінофільмі «Асса». Втім, послужний список його діянь, відкриттів, подвигів та провокацій — дуже і дуже солідний.

Інформацію про статус пана Новікова — професора Нової Академії, першовідкривача рейвів у Росії — та іншу мас-медійну інформацію неважко знайти в Мережі. Уявити ж масштаб його впливу на сучасний арт-простір не допоможе й Інтернет — покриття забракне.

— Тимур Новіков — не те ім’я, на яке середньостатистичний український інтелектуал викликне «вау!» Ви й самі переконалися: навіть для фестивальної публіки — це біла пляма. Але, гадаю, для вас вибір героя не обумовлений завданням просвітити. Це данина явищу? Особиста симпатія? Чи стратегічні завдання з розкрутки імені?

Наталія Іванова. — Звісно, особиста симпатія. Я була з ним знайома. Але в усі часи люди не знали своїх художників. А вони ж сталкери, кажуть речі, які людство «доганяє» пізніше. Скільки років потрібно художнику, щоб на аукціоні він нарешті набув ваги — коштував мільйони? 50? 40? А хочеться розповісти про нього зараз.

У фільмі немає портрета Тимура Новікова — художника, новатора, харизматика. Є якісь замальовки про нього. Думки, враження, часом абсурдні й патологічні.

Африка. — Ми говоримо у фільмі про те, про що не йшлося, але про це треба сказати... Він був відкритим гомосексуалістом. Як Параджанов. Якщо вибудовувати лінію в російській культурі, — людина, котра з’явилася після Параджанова й артикулювала речі в мистецтві з певної позиції.

Він уважно ставився до будь-якої тиші. І — багато уваги приділяв вихованню молодого покоління. Тоді всі, у тому числі Вадик і я, виховувалися в ситуації обмеженої інформації про сучасне мистецтво. Було небагато людей, які передавали її усно.

Наприклад, ніхто не міг побачити творів Малевича. І ми тепер маємо про це нагадувати, щоб проявити роль художника в такій історичній картині. Події розгортаються в Радянському Союзі зразка другої половини 80-х. У середовищі, де формується мистецтво авангарду, інформація про яке незначна й міфологізована.

Був міф про Малевича, що намалював якийсь чорний квадрат, якого ніхто не бачив.

Був міф про Енді Ворхола, який робив картини, котрих ніхто не бачив.

Був міф про Джона Кейджа, який писав музику, котрої ніхто не чув.

Наталія Іванова. — Розповідали, Тимур, коли працював у музеї, із запасників тихцем діставав «Чорний квадрат» Малевича, аби показати, що це таке.

— Це правда, що він одного разу зустрівся з Енді Ворхолом?

Африка. — Так. Це не міф. У фільмі реальна фотографія. І правда, що Ворхол надіслав йому ту саму банку супу.

— Чула легенду, буцімто він був коханцем дружини Брайана Іно.

Африка. — Знаєш, дружина Брайана Іно, звісно, схожа на чоловіка... Але вона не той тип, який подобався Новікову. Його прозивали «Подруга Скорбних». І про нього залишилася хороша пам’ять — у багатьох країнах, де він бував. При тому що знав усього кілька слів англійською.

Багато художників скористалися свободою, щоб переїхати на Захід, а не щоб навести діалог із Заходом, який втілив Тимур.

Він почав привозити в Росію (а не тільки вивозити з Росії на Захід) різні проекти. Експерименти своїх «братів» — П’єра і Жиля, наприклад.

В.М.-М. — Це дуже модні художники, які працювали з усіма зірками шоу-бізнесу — з Катрін Деньов, із Мадонною. У вигляді різних святих. Надзвичайно гарні кольорові роботи. І це була його «лінія» відтворення неоакадемізму, повернення мистецтва в лоно якогось погляду на традицію.

Африка. — Він виник у ситуації, коли сучасне мистецтво було не інституціалізоване. А пішов із життя…

— Коли воно було вже канонізоване?

Африка. — Так. Скажімо, у Державному Російському музеї з’явився відділ новітніх течій, показаний у фільмі, який розпочався з подарованих із наших власних колекцій робіт Тимура. Потім схожий відділ з’явився в Третьяковці. Якщо ми подивимося на художнє середовище «до» цієї людини і «після» й будемо чесні, розподіляючи ролі... Ілля Кабаков, наприклад, виїхав у США і продовжував там діяльність як провідний російський художник.

Інший підхід — ті, хто залишився і продовжував наполягати на сучасному мистецтві в складних і брутальних умовах. Вони трансформували ситуацію з радянської, яка багато що заперечувала, в досить прогресивну.

— Новіков був людиною нових течій. Часто його згадують як батька рейв-руху в Росії.

Африка. — Це що! Він уже тоді розумів правильну ієрархію всередині авангарду і зробив акцент на творчості Михайла Ларіонова. Лише тепер учені приходять до того, що Ларіонов в авангарді первинніший, ніж Малевич.

У Новікова були правильні погляди на речі. Він уважно сприймав світ і серйозно ставився до магічних практик. Головною подією в його житті він вважав момент, коли його на руки взяла Індіра Ганді.

Він навчався в спеціальному інтернаті, куди, здається 1969 року, приїхала Ганді. І з усіх дітей вона вибрала його. Для Новікова цей факт виявився принципово важливим. У індуїзмі це називається парампара — певна магічна субстанція, передана як жест. Він був у полоні ілюзій про магічну спадковість.

В.М.-М. — І всі наступні його контакти були передачею енергій.

— Яке місце він посідав у житті Санкт-Петербурга?

Африка. — Не було Санкт-Петербурга! Це був Ленінград. Дві реальності. У фільмі звучить одна фраза видатного вченого: «Ми несемо ленінградський авангард, відповідаючи за розпад Радянського Союзу».

Це дуже серйозна заява, за яку можна отримати або по довбешці, або — величезну нагороду.

В.М.-М. — Він був головним організатором такого підпілля.

Африка. — Навколо Новікова свого часу об’єдналися розрізнені елементи критичної маси — спочатку дорослі люди, поступово влилися молоді... Твори художника Владислава Мамишева-Монро — частина того горіння, яке спалахнуло від Новікова.

Він любив відчиняти зачинені двері, причому вів цей діалог із глибокого підпілля, але чітко розумів, що це і є центральна частина того, що називається культурою. Впевненість його була колосальна.

В.М.-М. — Нездоланна! Ні в кого іншого такої не було.

— Є такі, хто не поділяє концепції вашого фільму?

Африка. — Цим фільмом я нажив собі ворогів. Відразу отримав від сім’ї Новікова попередження, що мене притягнуть до суду, — ми, мовляв, говоримо про Новікова таке, чого «не можна».

В.М.-М. — Сьогодні ця сім’я кує з нього образ православного святого. Іоана Кронштадського.

Африка. — Це теж була одна з його іпостасей. Але більш пізніх.

В.М.-М. — Проте так однобоко показувати — це злочин.

Скільки у світі людей, стільки й думок про Тимура. На мене образилися його учні, яким теж є що сказати, — це і Георгій
Гур’янов, і Стас Макаров, Айдан Салахова.

А ми показали Тимура «чорним магом». Чого варта історія про те, як одного разу він пішов на цвинтар воскрешати Леніна… І йдеться не про Леніна! А про те, що Тимур підніс руки до неба — і з’явилася гроза. Людина керувала колосальними потоками.

Н.І. — Він допомагав багатьом молодим художникам, якщо бачив талант. Купував їхні картини. Його ідеали — виключно краса і духовність. Політикою він не цікавився…

Африка. — Так... Не беручи до уваги його «фашистських» поглядів.

— У кожного напевно є недомовлені історії про Тимура Новікова...

В.М.-М. — Ой! Я, мабуть, утримаюся.

— Найбільш безневинну, Вадиме!

В.М.-М. — Таких немає.

— Сергію?

Африка. — Їх мільйон! А перше, що спадає на думку. Йдемо по Ленінграду. 1983 рік. Спека плюс 40, асфальт горить. Хочеться пити. Нічого поруч! Стоїть порожня клітка з-під кавунів. Лежить шматок гнилого кавуна. Новіков дістає його й посеред вулиці починає їсти. Незначна історія… Єдине, про що каже, — про здатність людини приймати правильне рішення в конкретний момент.

Африка. — Зараз стало нормою, що багаті люди і їхні дружини організовують арт-проекти й намагаються пропихати в мистецтво «своїх людей», які їх розважають.

Коли так піде й надалі, зникне уявлення про те, що таке реальний художник. Те, про що Цвєтаєва казала — «впитывающая субстанция».

Погляньте на сучасність — Глазунов або Церетелі! Ці люди в масовій свідомості асоціюються з поняттям «художник». А ми кажемо, що художник — це неконтрольований згусток енергії, який мчить всесвітом, як комета, залишаючи по собі довгий хвіст, і тільки після того, як вона пролетить, учені можуть сісти й уважно вивчити хвіст цієї комети...

До речі...

Тимур Новіков народився в Ленінграді 1958 року. 1973-го вступив у Клуб юних мистецтвознавців при Державному Російському музеї. 1978-го здійснив свій перший кураторський проект. Того ж року його квартирну виставку в майстернях розігнала міліція. 1980-го Новіков відкриває галерею «АССА». А
1982-го створює групу «Нові художники». У цей період починається його співпраця з І.Сотниковим, С.Курьохіним, Б.Юханановим. У 1990-му спільно з Сергієм Бугайовим засновує журнал «Кабинет». 1997-го Новіков осліп. Але читав лекції і навіть організував фестиваль пітерського декадансу «Темні ночі». Помер художник у 2002 році.