«Одна родина за столом»

Понад п’ятнадцять років у клубі «Співуча родина» живуть піснею. Знакова подія: творчий сезон цього клубу стартує щорічно напередодні дня Святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії. Не виняток і нинішній рік. «Співуча родина» і Клуб шанувальників романсу розпочали в Будинку вчителя свій 17-й творчий сезон із добродійної імпрези «Трикутник щастя». Цього ж дня за традицією проходило і вручення премії «За прагнення до милосердя».

У «Співучій родині» немає чіткого поділу на глядачів і виконавців. Напевно, клуб і діє саме так не без участі його беззмінного керівника — Галини Лактіонової, доктора педагогічних і кандидата філософських наук.

Клуб досі залишається її захопленням. Адже сюди приходять ті, в кого часто немає можливості відвідувати концерти на великих сценах столиці. І «співоче коло» розширюється, поєднуючи нових шанувальників пісні в одну родину.

За роки свого існування клуб випустив кілька аудіоальбомів, провів понад двісті художньо-просвітницьких програм.

Премія «Прагнення до милосердя» нерозривна зі «Співучою родиною». І має свою зворушливу історію. Ідея нагороди виникла того ж таки 1994-го, коли Галина Михайлівна прочитала в одному зі ЗМІ есе «Сашенька, последний путь в жизни». Це були нотатки батька помираючої від лейкемії дівчинки.

Коли батьки поховали дитину, батько зробив у своєму щоденнику останній запис: «Сашенька, спасибо, что ты пришла и явила мне, что такое любовь…»

«Тоді я й запропонувала Олександрі Очировій, яка була депутатом Держдуми Росії заснувати цю премію, — розповідає пані Лактіонова. — Традиційно премію вручають двом обранцям. Перша людина вже з досвідом роботи, друга — тільки робить перші кроки в напрямку доброчинності».

Тепер у «Співучій родині» вже тридцять лауреатів премії «Прагнення до милосердя». Галина Лактіонова признається, що завдяки нашій газеті клуб розширився. І нинішнього року вирішили вручити не дві премії, а чотири.

…У залі Будинку вчителя — і лауреати минулих років Тетяна Журавель, Наталя Зимовець. А лауреат премії «Дзеркала тижня» 2003-го Борис Литвак — громадський діяч, засновник Центру реабілітації дітей-інвалідів «Майбутнє», відомого як «Будинок з янголом», згодом став Героєм України, нагороджений орденами.

Нинішнього ж року головний редактор «ДТ» Володимир Мостовий вручив премію Жоржу Івановичу Шанаєву. У цієї людини багато заслуг... За розроблений ним метод склейки швів на підводних спорудах його удостоєно Державної премії СРСР. Метод застосовано в 1986-му під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Робота на радіоактивних «руїнах» тоді підірвала його здоров’я. Але Жорж Іванович продовжує багато працювати. Малює, пише. Організував у Києві галерею творчості інвалідів «Ми духом незламні». На його грудях два ордени — «За відвагу», «За мужність, честь, гуманність»...

«Так, у Чорнобилі я працював, будував саркофаг, природно, опромінювався, став інвалідом, — розповідає «ДТ» Жорж Шанаєв. — У Чорнобилі працювало багато людей, але саркофаг будували одиниці. Не приховаю, ця милосердна премія для мене стала несподіванкою. У мене й до цього були премії — я лауреат хореографічного конкурсу, лауреат наукової премії, а за фахом я водолаз. Ця нова нагорода доводить, що я на правильному шляху».

На церемонії вручення премії Жорж Іванович виконав під гітару романс «Молитва».

Любов Гур’єва (Сімферополь) очолює Кримський доброчинний фонд. А премію «Прагнення до милосердя» вона отримала 2002 року. Пані Гур’єва й представила ще одного лауреата — Катерину Сергєєву, магістранта Інституту психології ім. Б.Грінченка за фахом «Соціальна педагогіка». Дівчина, попри свій юний вік, вже отримала грант від президента України для проекту «Школа добрих звичок для вихованців міста Києва та Київської області». Катерина у вільний час працює як соціальний педагог із дітьми в притулках і відділеннях для ВІЛ-інфікованих.

Ще дві премії «Прагнення до милосердя» вручала доктор філологічних наук, професор Київського університету імені Бориса Грінченка Ольга Безпалько.

«Ці руки, крім екзаменаційних квитків, нічого не вручали, тому дуже хвилююся, — жартуючи сказала пані Безпалько. — Адже нині мені випала місія вручати нагороду від соціальних педагогів і фахівців соціальної сфери».

Наступний лауреат — Ольга Ягодкіна — людина з великим серцем. Закінчила інститут фізичної культури, живе в Полтаві, працює тренером обласної дитячої спортивної школи «Олімпійська надія». Ольга підготувала п’ятнадцять майстрів спорту з футзалу, тобто футболу в залі. І це не єдина її заслуга. Ольга вирішила, що вона повинна дарувати тепло свого серця дітям, які ростуть без материнської любові. Тому десять років тому всиновила хлопчика Андрія... Шість років тому стала мамою для дівчинки Галини. Три роки тому в неї з’явилася ще одна донька — Настя. Отримувати нагороду вийшла скромна мініатюрна жінка, яка не приховувала сліз.

Також лауреатом від соціальних педагогів стала Ганна Притиск. Вона очолює Асоціацію гайдів України. Сповідує позиції лідерства, сприяючи розвитку цього руху в Україні вже десять років. Для невтаємничених: гайдинг — це всесвітній скаутський рух дівчат. А Асоціація гайдів України — всеукраїнська дитяча громадська організація, мета якої — розвиток і формування соціально зрілої жіночої особистості. У 2000 році ця асоціація опинилася в кризовій ситуації. Ганна зробила все, щоб вийти з кризи і створити доброчинні проекти. Чотири роки представляла українську асоціацію на міжнародній арені, тобто була міжнародним комісаром. Вона також сприяла розвитку інституту прийомних сімей, а ще допомагає мережі людей, що живуть із ВІЛ.

І учасників торжества, і глядачів — «Єдину родину» — очікувала в цей вечір безліч пісенних сюрпризів. Один із них: фонд «Україна 3000» подарував Будинку вчителя відеокамеру... Лунали в цей вечір романси від заслуженого артиста України з Сум Ігоря Левенця, членів клубу «Співуча родина», виступ хору Будинку вчителя та музичної школи №29.

Ще на початку вечора всім гостям запропонували тест: «Я люблю... Я вірю... Я сподіваюся...», який озвучили наприкінці. Що ж люблять, у що вірять і на що сподіваються герої «Співучої родини»?

Люблять... дітей, чоловіків, цікавих людей, книжки, театр, романси, квіти, осіннє небо.

Вірять... в Україну, у щастя і добро, у мудрість, теплість людських стосунків і чудеса...

І сподіваються... на своїх дітей, на краще майбутнє, на процвітання України і внутрішню гармонію...