ОАЗИС СИРІТСЬКОГО ЩАСТЯ

Режисер Євген Курман, який отримав «Київську пектораль-2001» у номінації «Краща дитяча вистава» за відому «Русалоньку», розпочав пошуки Синього птаха разом із дітьми-сиротами з інтернату №21. Синього птаха вони, щоправда, не знайшли, зате під час пошуків, як на стежину в лісі, набрели на однойменну виставу, прем’єра якої відбулася в Молодому театрі.

Персонажі цієї феєричної історії впливали в зал на крузі, що крутиться, і це, мабуть, символізувало зімкнуту в коло вічність. Впливали, щоб влитися в один з двох таборів, які схрестили шпаги в ім’я допомоги людині — або її знищення. Кицька (Лінда Тур) змовлялася з Духом Дуба (народним артистом України Олександром Безсмертним), але змову цю розвінчала Душа Світла (Оксана Самойленко). Так у недоброзичливців людини нічого й не вийшло. Де вже їм подолати «царя природи», а тим більше дитину.

Якщо над маленькими героями «Синього птаха» лісові дерева і звірі виявилися невладні, то українським ровесникам Тіль Тіля і Мітіль з інтернатів для сиріт ведеться несолодко. За словами Олексія Чхала, віце-президента українсько-голландського фонду «Мистецтво, культура, наука», раз на рік вихованці інтернату №21 для дітей із неврівноваженою психікою потрапляють на лікування до лікарні імені Павлова, «де їм потрібно пройти курс хіміотерапії, яка згубно впливає на загальний стан дитини». Тому в інтернаті №21, як і в інших таких навчальних закладах, необхідний курс психологічної реабілітації й естетичного виховання.

Ще торік фонд «Мистецтво, культура, наука» започаткував програму «Покинуті таланти», завершальним етапом якої є проект «Синій птах». Театр виявився щонайкращим лікарем і вихователем — вихованці інтернату №21 відіграли п’єсу Метерлінка за повного аншлагу. У залі не те що сісти, а прилаштуватися було ніде — однолітки юних акторів із батьками або вчителями спостерігали, затамувавши подих, як Тіль Тіль (Сергійко Довгачов) разом із сестричкою Мітіль (Вікою Шеховцовою) вирушає на пошуки Синього птаха.

Спектакль відбувся за сприяння Дитячого фонду об’єднаних націй ЮНІСЕФ, Київської міськадміністрації, посольства Королівства Нідерландів в Україні і... Українського товариства охорони птахів. Останнє, напевно, пояснюється волелюбним фіналом — Синій птах полетів на волю, але наостанку встиг обдарувати героїв щастям.

Вистава йшла на тлі майже безперервного пташиного щебетання, а у фойє театру красувалися дерев’яні меблі а-ля Метерлінк — усі ці крісла-гойдалки, комоди та інші атрибути старого доброго XIX століття. Відтак створювалася атмосфера затишного і гуманного ретро, над якою нині тяжіє безлика офісна обстановка.

Актори-дебютанти почувалися затишно й на сцені, і у фойє, а дехто грав не лише розкуто, а навіть азартно. Наприклад, із Кицьки (Лінди Тур) могла б вийти гарна акторка авантюрного плану, хитромудра і зваблива субретка театру масок, а Тіль Тіль (Сергійко Довгачов) зміг би опанувати романтичне амплуа.

Та, звісно, всі ці прогнози перетворяться на реальність, якщо товариство обдарованих інтернатських дітей не покинути напризволяще. Адже далеко не в кожному місті зупиняється зоряний поїзд, щоб повезти талановиту дівчинку Світланку із «Залу чекання» у столичне театральне життя. Як вважає продюсер проекту «Синій птах», президент українсько-голландського фонду «Мистецтво, культура, наука» Ганна Лебедєва: «В Україні має бути заснована хоча б одна школа для дітей-сиріт із видатними здібностями до мистецтв і наук, що дозволяє випускникам вступати до вищих навчальних закладів».

Одне слово, спрацьовує теорія малих справ. Звісно, можна тішитися тим, що проект «Синій птах» — крапля в морі, і сидіти склавши руки. Але значно принциповіше робити малі справи, адже з них випливають великі. Зараз фонд розробляє нову програму, спрямовану на те, щоб діти-сироти здобули гідну вищу освіту і були конкурентоспроможними на ринку праці. Може, юні актори з «Синього птаха» захочуть пов’язати своє життя з театром. Але чи дасть їм суспільство таку можливість? Хочеться вірити в краще.