НОВЕ ЖИТТЯ СТАРОГО РОСІЙСЬКОГО ТЕАТРУ

Дивовижні люди — мої земляки одесити! Мало їм того, що російський драматичний театр досі має ім’я голови губвиконкому Андрія Іванова, так ще й готуються відзначити його 75-річчя. Адже закороткою виявилася пам’ять нащадків. Ось і російськомовна газета «Одесский вестник» від 22 березня цього рік поспішає повідомити: «Споруду на Грецькій збудували на початку століття як скейтинг-ринг, простіше кажучи — ковзанку. Потім її пристосували під театр». Насправді ж доводиться говорити про єдину збережену в Одесі театральну споруду 70-х років XIX століття, зведену на місці приватних будинків Ф.Рафаловича й А.Веліканова, які стояли на розі Грецької вулиці та Колодязного провулка. Сенсацією того часу вважалися фонтани, що дзюрчали на другому поверсі, і живі квіти, розписні стелі. Саме на цій сцені одесити бачили талановитих вітчизняних акторів і зарубіжних гастролерів, у тому числі Елеонору Дузе, Сару Бернар, Ернста Поссарта, Людвіга Барная, Бенуа Коклена-старшого, Жана Муне-Сюллі й інших.

Якщо хтось наполягає на версії про скейтинг-ринг, може ознайомитися з книгою В.Голоти «Театральная Одесса» (Київ, «Мистецтво», 1990) і архівними матеріалами. Зрештою, коли театр хоче здаватися молодшим, аніж він є... Принаймні цифра «75» виникла як привід для давно назрілої реконструкції. Якщо є ювілей, зазвичай дарують подарунки. Для одеської російської драми найкращим подарунком стала реставрація будинку, якою вже місяць займається управління охорони об’єктів культурної спадщини облдержадміністрації. До 1 грудня роботи мають бути завершені.

Цілком необхідною реставратори вважають реконструкцію сценічної коробки. Адже досі сцена була маленькою, низькою, оснащеною допотопним устаткуванням і позбавленою пожежної завіси. Зал для глядачів, верхнє та нижнє фойє, фасад будинку потребують лише реставрації. Коли рік тому в аналогічну ситуацію потрапив Одеський український музично-драматичний театр імені Василя Василька (нині він працює в чудово оновленій споруді), реставраційний процес ускладнив творче життя колективу. Васильківцям доводилося працювати винятково на виїздах. З російською драмою цього не трапилося, вона просто переїхала в сусідній будинок, на гостинну тюгівську сцену. Тепер у ТЮГу вранці йдуть дитячі, а ввечері — «дорослі» спектаклі.

Якщо подивитися на сьогоднішню афішу російського театру в Одесі і порівняти її хоча б із торішньою, можна сповнитися гордості за земляків. Багато чого змінилося з приходом ініціативного директора Віктора Митника, котрого аж ніяк не радувало засилля досить вульгарних французьких комедій у репертуарі, через що театр у народі одержав назвисько «Комеді Франсез». Зараз спектакль-старожил «Се ля ві, мій любий!» сусідить в афіші з «Річардом III» Вільяма Шекспіра і «Ціною» Артура Міллера (обидва поставлені Олександром Дзекуном), «хронікою пристрасті та гріху» «Анною Кареніною» в постановці Едуарда Митницького, комедіями Олександра Галіна «Конкурс» і «Акомпаніатор», поставленими самим автором. Збережені «Мачуха» за Бальзаком (режисер Алла Бабенко), «Жінко, до бар’єра! або Танго белетриста» за оповіданнями Чехова в постановці Анатолія Праудіна, «Різдвяні мрії» Надії Птушкіної в постановці Геннадія Офенгейма, «Останній Дон Жуан» Едварда Радзінського, поставлений Михайлом Горєвим. Не всі репертуарні спектаклі створено на найвищому рівні, але які назви, імена! Близько десяти постановок вольовим рішенням директора «списано», що спричинило невдоволення (аж до колективних листів) тієї частини трупи, котру не бентежить порожній зал і не надихає перспектива вчити нові ролі. Але позиція директора залишається колишньою: лише висококласна драматургія, лише відомі режисери.

І що б ви думали? Глядач хмарою посунув на «Анну Кареніну», попутно з’ясовуючи, що таке партер і бенуар, тоді як французькі комедії, начебто б для нього, глядача, поставлені, зборів не робили. А спектакль «Акомпаніатор» одержав один з шести головних призів міського конкурсу «Натхнення» у номінації «Краща театральна постановка року». Тріо народних артистів України, у минулому зірки оперети Євгенія Дембська, Людмила Сатосова, Семен Крупник і артист російської драми Геннадій Скарга — володарі звання «Одесит року» на конкурсі «Твої імена, Одесо». Колектив вступає в нове життя, і воно явно краще від попереднього. Алла Бабенко й Едуард Митницький під час приїздів в Одесу називали трупу розтренованою. Не до всіх артистів це твердження відноситься однаковою мірою. Вельми технічні Крупник і Сатосова (Дембська залишається у свої вісімдесят років штатною актрисою театру музичної комедії імені Михайла Водяного)! Хто дорікне в бракові тренажу Михайлові Дроботову (Стіва Облонський), Геннадію Скарзі (Дон Жуан, Віктор Франц), Олександру Суворову (Костянтин Левін), Юрію Вотякову (Олексій Вронський), Олегові Школьнику (Річард III, Соломон, Леппорелло)? Навдивовижу багатообіцяюче розпочалася акторська кар’єра Антоніни Зикової, Олександра Кудренка, Олександра Бойка, Валерія Крупеніна, недавніх випускників театрального ліцею, котрі впевнено ввійшли в нові постановки!

У одеської російської драми, безумовно, є майбутнє. Поки ніде не відзначений, але визнаний публікою поставлений Геннадієм Скаргою «Коханець» за Гарольдом Пінтером, краща на сьогодні режисерська робота талановитого артиста мхатівської школи. Тримаються в репертуарі комедії Михайла Задорнова («Продайте чоловіка!), Олега Данилова («Ми так потрібні одне одному»), Ніла Саймона («Останній палко закоханий»), але не гріх поволі замінити їх сучаснішими п’єсами. Утім, новий завліт театру Юнія Сагіна (саме Юнія, не Юлія. — М.Г.) роботи не боїться і постійно шукає саме той твір драматурга-сучасника, який допоможе сказати зі сцени щось особливе. Гадаємо, на оновленій, збагаченій актуальним устаткуванням сцені театру буде легше жити, творити, здобувати визнання.