Ноти протесту під дахом музшколи

Якщо, скажімо, ви надумали приватизувати те, що приватизувати за законом не можна, але дуже хочеться, а ви не знаєте, як це зробити, то ось вам практичні поради. Давайте просто зіграємо в одну гру під якийсь музичний супровід! Наприклад, захотіли ми з вами розжитися будівлею в центрі якогось міста, припустімо, міста Ч. Припустімо, що зацікавила нас будівля цілком унікальна, яка навіть належить дитячій музичній школі №1, що на вул. Б.Вишневецького, 33... Для чого? Нехай буде для того, щоб облаштувати в ній солідний офіс, який відповідатиме дедалі зростаючим потребам. Утім, поки що йдеться не про всю школу, а про її частину. У будь-якому разі, поки що...

Отже, 2004 року ми з вами довідалися, що частина школи перебуває в аварійному стані, і в цій її частині навчальний процес зупинено ще в минулому столітті, 1999 року. На ремонт тоді було потрібно лише 7 тис. грн. Проте, як і того постдефолтного року, так і наступного, міській владі було не до закладів культури.

У довідці одного проектного інституту, який колись обстежив будинок музшколи, дата будівництва – «орієнтовно 1825 р.», а в архіві БТІ — «до 1917 року», і останнє, звісно ж, не суперечить першому. Нам зрозуміло, що для міста Ч. ця будівля раритет надзвичайний. Як зрозуміло й те, що унікальні будівлі, як і унікальні музичні інструменти, хоч і потребують витрат на реставрацію, але згодом і в ціні зростають.

Тут потрібно сказати про деякі архітектурні особливості будівлі, яка нас цікавить. З боку головного фасаду будинок музшколи вишукано красивий, але й в іншому неординарний, у плані він «L»-подібний, тобто з одним крилом. Ось про крило й мова, у літері «L» — для наочності — це горизонтальна лінія. І це справді крило, а не якась прибудова: і вікна, і цегельні карнизи, і візерунок кладки дворових фасадів та вертикальної і горизонтальної ліній «L» однаковий. Та й за даними БТІ вся ця «L»-подібна будівля колись у документах позначалася однією літерою, а була б прибудова — було б інше позначення. Отже, ми підрахували, і виявилося, що реальна вартість аварійної частини будинку (центр міста, два поверхи, 233 кв. м) — кілька сотень тисяч, поки що гривень, а там видно буде, хоча залишкова балансова, можливо, й «нуль». Проте гроші в нас є і, кажучи відверто, нам було б простіше все це знести і побудувати новий будинок. Однак про це наразі думати зарано.

Ну а тепер, вступаючи в гру, давайте сформулюємо завдання для його першого етапу: оренда! Тобто наша мета — взяти аварійну частину будинку в оренду.

Лишень вимовили ми подумки «вперед!», як одразу й далися взнаки труднощі. З одного боку, і сама школа, щоб заробити собі на ремонт, хоче здати цю частину будинку в оренду. А з іншого — хто ж це школі (хоча за законом і можна) дозволить: над нею є і районна, і міська влада. А в неї свої інтереси, які зовсім не збігаються ні з інтересами один одного, ні з інтересами школи. Якщо порівнювати нашу гру з музичним твором, то тут у наш твір потужними акордами вривається нова тема, і наша гра набуває, так би мовити, поліфонічного звучання. Нова тема — це конкуренти. Їхній фірмі, так само, як і нашій, сподобалася та сама частина музшколи. І ми розуміємо, що нам потрібно поспішати, вирішувати питання з владою. Тільки з якою — із міською чи з районною? Правильно, краще з обома. Однак із міською, як виявилося, на повні оберти працюють конкуренти. Вони вже натиснули на які потрібно кнопки, і в міськраді все зрушилося. Розповідає директор ДМШ №1 Юлія Темченко: «У 2004 р. на директора (тоді директором була Тетяна Мартиненко) почали тиснути, щоб вона передала школу на баланс в управління власності міста. Вона відмовлялася, тому що це незаконно. У законі про позашкільну освіту чітко виписано, що основні фонди, земельні ділянки та інше майно не підлягає відчуженню. Коли директор пішла у відпустку, то виконуючим обов’язки замість себе вона залишила нашого завгоспа. Міська влада почала тиснути на нього. Завгосп всіляко ухилявся, навіть ліг до лікарні. Та його буквально витягли з лікарняної койки і змусили підписати акт прийому-передачі на баланс міста. Все це робилося з подачі колишнього мера Волошина. Коли Мартиненко вийшла після відпустки на роботу, то не опротестувала цей акт, не відкликала підпис свого тимчасово в.о. Чому? Тому що над нею висів дамоклів меч звільнення за віком...».

Таким чином, нам відома тактика конкурентів: перевести будинок на баланс міста, а потім укласти з містом договір про оренду. Тільки й ми не ликом шиті, теж натиснули на які потрібно кнопки, привели в рух бюрократичні шестерні та вали в кабінетах Соснівського райвиконкому. Виявляється, ще 2001 р. арбітражний суд області виніс рішення, що будинок музшколи є власністю Соснівського району! Втім, рішення не було виконане — майна не передали, але це все лірика. І ось, випереджаючи конкурентів на два тижні, у червні 2004-го Соснівська райрада ухвалює рішення про передачу нам в оренду бажаних 233 кв. м на три роки під офіс! І вже неважливо, що за два тижні будівля перейшла на баланс міста. Як неважливо й те, що міськвиконком у липні уклав договір про оренду з конкурентами. Їхній договір — звук порожній: хто не встиг, той не встиг. Перший етап пройдено! Ми — орендарі, ми — перемогли!.. Цікава гра? Тоді формулюємо завдання другого етапу: приватизація!

Керівництво школи, відчуваючи, куди вітер дме, всіляко противиться нашим устремлінням. Ще б пак, школі від наших грошей — грошей орендаря — ні копійки не перепало, зрозуміло, й від продажу не перепаде. І ось у наш музичний твір вплітається нова мелодія (то боязка, то відчайдушно відважна): керівництво школи звертається до обласного управління архітектури, щоб воно дало довідку про цінність будівлі. Може, подумало керівництво школи, це зупинить приватизацію. І справді, управління містобудування та архітектури, визнавши унікальність будівлі, зокрема, повідомило, що будівлі школи «належить значна роль у формуваннi архiтектурного середовища центру мiста… Враховуючи, що таких будинкiв у м. Черкасах залишились одиницi, споруда занесена до Зводу пам’яток історії та культури України по Черкаськiй обл». Тобто в перспективі будівля може бути оголошена пам’ятником місцевого значення. Тільки це ще невідомо коли буде: у Кабміні такі питання вирішуються роками. Це з одного боку. А з іншого — законодавство України дозволяє приватизувати й пам’ятки, що охороняються державою. І ось у травні 2005 р. сесія Соснівської райради ухвалює рішення про включення цих самих 233 квадратних метрів нежилих приміщень у перелік об’єктів малої приватизації. Ми з вами, ведучи свою гру, одразу, не гаючи часу, звертаємося в належні інстанції з проханням дозволити приватизацію з метою збереження архітектурної пам’ятки, що звучить, звісно ж, благородно. І так воно, по суті, й є, тому що п’ятдесят років будинок не ремонтувався. Ми готові на багато що, аби домогтися приватизації... Та нам хотілося б визначеності. Керівництво школи своєю контргрою вносить у перебіг п’єси нервозність. І ми не витримуємо. Ми вирішуємо, що аварійну частину будинку потрібно назвати прибудовою, яка ніякої цінності та ніякого відношення до будинку школи не має, після чого взяти та й отримати на неї окремий номер, зовсім не пов’язаний із номером школи. Придумано — зроблено!

Фахівці одного дуже відомого НДІ, не виїжджаючи до нашого славнозвісного міста Ч., дають у листопаді 2005-го за наданими нами (зацікавленою стороною) фотографіями висновок, що «по всiй вiрогiдностi корпус прибудови та основна будiвля музичної школи початково не були пов’язанi та не представляли єдиного цiлого… прибудова вимагає додаткового дослiдження. Проте на даний момент вона не визначена як така, що представляє культурну, iсторичну та архiтектурну цiннiсть…». Документ, як ми бачимо, складений не без почуття сорому. Хай там як, але цей документ стає рушієм у справі приватизації. І далі – майже все йде як по маслу. Частину будівлі визнано прибудовою, їй дано окремий номер — 31/1, щоб нічого спільного з музшколою! Хоча логічніше було б 33/1. Мета близька. Та будинок поки що перебуває на балансі міста. Потрібно повернути його школі, із містом каші не звариш, там ображені через конкурентів. У лютому 2006-го Соснівська райрада подає відповідний позов до суду. Ось один із аргументів голови райради: «Вважаю, що icнyє ймовiрнiсть розмiщення на зазначенiй площi бізнес-структур… що суперечить п.3 ст.27 ЗУ «Про позашкiльну освiту» …Основнi фонди, земельнi дiлянки та iнше майно державного та комунального позашкiльного навчального закладу не пiдлягають вилученню…». Тобто ніхто не запідозрить Соснівський райвиконком у бажанні продати саме цю частину будинку бізнесменам, умовно кажучи, нам із вами. Суд позов задовольняє, аварійна частина будівлі повертається на баланс школи. Керівництво школи при цьому наївно радіє, думаючи, що тепер приватизація неможлива, і навіть звертається до прокуратури, щоб та провела перевірку на предмет правомочності виділення аварійній частині будівлі окремого номера... І міська прокуратура проводить перевірку і дає відповідь... Та керівництво школи відповідь не задовольняє. Юлія Темченко скаржиться: «Перша перевірка полягала в тому, що міська прокуратура в письмовому вигляді виклала хронологію подій, що, пробачте, я й без них знаю, для цього не потрібна робота прокуратури. А коли я телеграмою звернулася до генпрокурора, то наша скарга була повернута до тієї ж міської прокуратури. І прокурор міста в черговій відповіді повторив нам текст своєї першої відписки, додавши лише фразу, що музична школа має право звернутися з заявою в суд про розірвання договору оренди. Що найбільш вражає, у цей час, коли, як нам повідомляють, йшла перевірка, будинок уже був проданий! Прокуратура про це навіть і не знала! Про те, що Соснівський райвиконком нас продав, особисто я довідалася випадково...».

Таємниця відкрилася. Справді, 23 березня сесія ухвалила рішення про продаж нам із вами об’єкта, який нас цікавив. А 25 квітня між нами і Соснівкою був укладений договір купівлі-продажу. За договором ми заплатили району 240 тисяч. Керівництво школи, довідавшись про це, вдарило на сполох. Директор і голова профкому почали строчити листи в усі мислимі та немислимі інстанції — до адміністрації, прокуратури, редакції... Це, звичайно, неприємно. Та гра є гра. Подивимося, чия візьме. Судячи з усього, нашу п’єсу буде незабаром збагачено новими гучними акордами...

P.S. Поки матеріал готувався до друку, прокуратура Черкаської області скасувала результати попередніх прокурорських перевірок і винесла постанову про скасування постанови прокуратури м. Черкаси від 08.06.2006, якою було відмовлено у порушенні кримінальної справи щодо співробітників відділу культури, управлінь власністю міста, містобудування й архітектури. Тоді ж стало відомо, що фірма «Рексолла», яка купила 233 м.кв. під офіс, через три дні — 28.04.2006 перепродала ці самі 233 м.кв. фізичній особі.