НЕПЕРЕВЕРШЕНИЙ СПІВРОЗМОВНИК

Ніколай Ґумільов казав, що, вирушаючи в далеку мандрівку, скажімо, на острів Мадагаскар, він узяв би з собою «для розмов» лише одну людину — Корнія Чуковського. Для Ґумільова Чуковський був неперевершеним співрозмовником, найкращим «розмовником» у всьому Петербурзі. Справді, Чуковський охоче говорив про інших, був чудовим перекладачем, дослідником літератури і, за словами Мирона Петровського, пішов у дитячу поезію, як у XIX столітті йшли в народ. Та незважаючи на всі ці безперечні й різножанрові заслуги, віршована спадщина «найкращого співрозмовника у всьому Петербурзі» донедавна так і не була зібрана під однією обкладинкою. Розкидані по десятках книжкових і періодичних видань, листах і альбомах, державних і приватних архівах, вірші й переклади Чуковського терпляче очікували свого часу та свого коментатора.

І ось нарешті такі знайшлися. Петербурзьке видавництво «Академічний проект» випустило в серії «Нова бібліотека поета» віршовану спадщину Чуковського (від знаменитого «Крокодила» до раннього роману у віршах «Нинішній Євґєній Онєґін») із вступною статтею і примітками київського дослідника Мирона Петровського й за участі О.Канунникової та Є.Єфімова. Підготовку тексту також здійснив М.Петровський.

Вступна стаття літературознавця Петровського про поета Чуковського — це найлаконічніша монографія з усіх, які мені доводилося читати. Коментатору вдалося втиснути до короткої передмови підсумки своїх багаторічних досліджень. Читається ця передмова на одному подиху, як поема, і, мабуть, не менше задоволення отримуєш від читання коментарів. Коментатор наводить не лише захоплені чи доброзичливі відгуки сучасників Чуковського про поетичні тексти «найкращого співрозмовника в усьому Петербурзі», а й гнівні рецензії радянських критиків, на думку яких казки Чуковського безмірно шкідливі для дітей.

Нині важко уявити, що така собі А.Грудська могла побачити у «Мийдодірі» з малюнками Анненкова «єдність шкідливого змісту й такого самого шкідливого його оформлення». А про рядки «Неумите поросятко, ти чорніше сажотруса» ця дама — цілком, уявіть, серйозно — сказала так: «Порівняння сажотруса з поросям і поросяти із сажотрусом — порівняння охайного буржуя, котрий свою чистоту купує руками сажотруса. Цікаво подивитися, який вигляд був би в К.Чуковського, якби він чистив димоходи!» Пафос критикеси просто розчулює: ніхто, звичайно, не сумнівається в тому, що Корнія Чуковського не прикрасило б чищення димоходів, але побачити ідеологічну диверсію в цих безневинних рядках можна лише за повної атрофії почуття гумору. І проте її вбачали — і не лише в «Мийдодірі».

У передмові М.Петровський називає «Крокодила» творчо переробленою літературною хрестоматією, «парафразою культури». Справді, ця простенька, на перший і поверховий погляд, дитяча казка буяє ремінісценціями з «Мцирі» Лермонтова, «Дванадцяти» Блока і, звісно ж, ґумільовського «Міка» — екзотичної поеми про пригоди двох хлопчиків Луї та Міка, які вирушають мандрувати Абіссінією в компанії мудрого павіана.

Щоправда, не можу погодитися з автором передмови в тому, що «Чуковський ніби напівприймав претензійну ґумільовську теорію, яка стверджувала, що сучасна велика поетична форма є екзотична поема, але при цьому наполягав на поправці: так, екзотична, але дитяча...» Річ у тім, що Н.Ґумільов теж наполягав на цій поправці, і яскраве свідчення того — його екзотична поема «Мік» із головними героями дітьми й дитячим же змістом. І за Ґумільовим, і за Чуковським, велика поетична форма ХХ століття — це дитяча екзотична поема. З цієї тези виросли і гумільовський «Мік», і африкансько-петроградські казки Чуковського.

Нинішнє видання Чуковського — на диво повне. У ньому містяться практично всі дитячі твори поета, сатиричні вірші 1905—1907 років, переклади, експромти та вірші-жарти, чимало з яких публікуються вперше. У «Додатку» наведені ранній роман у віршах «Нинішній Євґєній Онєґін» і пізня казка «Здолаємо Бармалея». Деякі найцікавіші різночитання дитячих творів, у тому числі й виявлені в рукописах, містяться в розділі «Варіанти». А в коментарях, як я вже казала, висвітлено боротьбу радянської цензури та педагогіки з «ідеологічно шкідливими» казками Чуковського.

Загалом, ця книжка — чудовий подарунок не тільки «безсмертному племені дітей», а й дорослим. Піти «в дитинство», «у дитину», як у XIX столітті ішли в народ, здатний далеко не кожен. Проте з якими відкриттями та знахідками пов’язаний такий крок! Принаймні творчість Чуковського переконує в тому, що якщо ходити гуляти в Африку небезпечно (там є лютий Бармалей!), то прогулянка в дитинство з жодними небезпеками не пов’язана. Адже на кожну «кровожерну гадину», як у «Крокодилі», знайдеться свій Ваня Васильчиков... А потім, правда, з’ясується, що гадина — зовсім не кровожерна, а глибоко нещасна. І мріє зустрічати Новий рік біля ялинки й за чаєм.