Не судіть піаністів. Знаменитий конкурс Володимира Горовиця можуть знищити судові позови

Культурні проблеми в нас останнім часом звикли списувати на кризу. Через неї, як відомо, у Києві так і не вдалося провести черговий Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Горовиця. А це музична подія, до якої прислухаються в усьому світі.

Та й це не єдине нещастя для юних піаністів. Останнім часом конкурс обріс нескінченними судовими позовами. Надто туманними є подальші перспективи: чи відбудуться взагалі міжнародні змагання талановитих музикантів... Хоча є розпорядження президента від 31 липня 2009 року «Про надання підтримки Президента України VIII Міжнародному конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця» (документ розміщено на веб-сайті глави держави). Але є й загроза зникнення конкурсу, котрий гнеться під вагою судових позовів. Чи є майбутнє у цієї культурної ініціативи? І кому платити за культурні задоволення? На ці запитання «ДТ» відповідає Юрій ЗІЛЬБЕРМАН, котрий очолює цей конкурс від дня його заснування в 1995 році.

— Стоси документів із Господарського суду Києва, з відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції… І скрізь дуже серйозні тексти. Чи означає це, що ваш конкурс може виявитися банкрутом?

— Не зовсім так… Дійсно, місто не розплатилося з фондом, відповідно до договору №33 від 21 березня 2008 р., за проведення конкурсу «Горовиць-Дебют» і приймання в Києві Генеральної асамблеї Європейських молодіжних музичних конкурсів у 2008 році. Але нещодавно я підписав протокол угоди, котра фіксує борг. Тож казати про банкрутство зарано.

До речі, і Київський міський господарський суд задовольняє в багатьох випадках моє прохання про відстрочку боргів до грудня 2009 р. Тому сподіваюся, що й Національна філармонія України, і Національний академічний симфонічний оркестр України, і готелі «Дніпро», «Братислава», і багато інших організацій, які надали послуги в проведенні цих заходів, зрештою отримають належні їм гроші.

— Припустимо, все буде гаразд і міністерство профінансує проведення конкурсу. Які прогнози?

— Найоптимістичніші. По-перше, всі претенденти, котрі подали заявки торік, а ми відібрали близько 80 конкурсантів, залишаються. Окрім того, щодня отримуємо листи з проханнями прослухати конкурсантів на предмет участі в конкурсі. Консерваторія Сеула виявила бажання провести в Південній Кореї відбірний тур корейських претендентів, і зараз ми ведемо переговори про формування журі сеульського відбірного туру.

Гадаю, буде широке представництво молодих піаністів різних країн. Звісно, з надією дивлюся на українських музикантів. Як правило, їх завжди більше в середній групі (до 19 років), а вона тим і цікава, що відкриває лауреатів майбутніх конкурсів світу. Адже не секрет, що певне коло молодих піаністів «кочує» з одного конкурсу в інший. Так, у конкурсі Кліберна (США) — двоє наших, у конкурсі в Лідсі (Великобританія) — теж двоє, на Хамаматсу (Японія) відібрано троє українців.

— У квітні 2010 р. має відбутися VIII Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Як іде підготовка до конкурсу? Що зроблено дирекцією? Які ваші прогнози?

— Поки що є лише підтвердження Міністерства культури і туризму стосовно того, що проведення цього конкурсу внесено до плану міністерства на 2010 рік. Це втішає, але попереду... особливо, з огляду на відомі всім події осені та зими.

Попри те що цьогорічний конкурс не проведено, ми зуміли зберегти всі супутні акції, котрі є невід’ємною його частиною: фестиваль «Київські літні музичні вечори», міжнародну «Літню музичну академію». Продовжили й гастролі наших лауреатів у Польщі, Москві, Норвегії (хоча і втратили через непроведення конкурсу можливість виступити в США, Грузії, Данії й Італії).

Попри все, ми поки що не втратили зв’язку і продовжуємо бути членами шанованих європейських і світових організацій: Європейської асоціації молодіжних музичних конкурсів (EMCY), Всесвітньої федерації музичних конкурсів (WFIMC), Світової організації «Музична молодь» (Jeunesses Musicales International).

— А що значить «попри все»? Ви маєте на увазі те, що конкурс не було проведено?

— І це теж. Хоча я просто зауважив: жодної копійки цього року в нас не було, а, як відомо, членські внески в організації сплачувати потрібно. Наразі звинувачуємо в цьому світову кризу. Хоча нагадування про несплату вже настійно надходять. Згадалося — конкурс ім. П.Чайковського в Москві вже вибував з Усесвітньої федерації і з великими труднощами був поновлений.

— Повернімося до супутників конкурсу. Невже вони настільки необхідні?

— Бачте, конкурс створювався, так би мовити, на порожньому місці. Оскільки Україна ніколи не мала практики проведення міжнародних музичних конкурсів, необхідно було на самому початку взяти високу планку.

Важливо було з першого ж конкурсу показати, що програмні вимоги не поступаються світовим, що в журі відібрано лише музикантів зі світовими іменами, що серед конкурсантів представники хоча б десятка країн. На щастя, це вдалося.

Однак у наш час недостатньо тільки цього. Наприклад, однією з відносно нових вимог для елітарних конкурсів (а саме так можна назвати конкурси — члени Всесвітньої федерації, які складають лише піввідсотка від організовуваних у світі) стала неодмінна організація конкурсом гастролей своїх лауреатів.

Отже, з перших кроків перед нами постало завдання майже неймовірне: нам, хто виріс в СРСР, не мав зв’язків зі світом, та й не вмів цього робити, довелося спробувати організовувати поїздки, наймати зали, домовлятися з агенціями, займатися рекламою тощо. Звісно, нам допомагали наші посольства, українські діаспори, та й, скажімо прямо, ставлення до молодої демократії було особливо приязним.

Однак на голому ентузіазмі далеко не поїдеш. Все це були своєрідні послуги — необхідно було щось своє, цілком матеріальне: борги ж треба віддавати! Ось так і з’явився фестиваль «Київські літні музичні вечори». Літня естрада Маріїнського парку тоді була незатребуваною, і організація фестивалю давала нам перспективи обміну. Адже концерти проходять там кожного уїк-енду протягом двох місяців. Звісно, необхідно було залучити до фестивалю кращі колективи. Так ми змогли обмінюватися солістами. Скажімо, з Італії отримуємо скрипаля зі щойно завершеного конкурсу, а посилаємо туди нашого піаніста. Італійці організовують там концерт для нашого лауреата, а ми даємо можливість їхньому лауреату-скрипалю зіграти концерт, скажімо, з Національним симфонічним оркестром. Наша публіка отримує блискучого молодого музиканта, та ще й із чудовим оркестром, а конкурс Горовиця — ангажемент для свого лауреата!

Тепер розумієте, що, не маючи цього року коштів, ми ризикували й у майбутньому залишитися без ангажементів для своїх нинішніх і майбутніх лауреатів, а це (можливо, я й перебільшую) означає смерть для конкурсу. (Я пам’ятаю балотування одного з японських музичних конкурсів у члени Всесвітньої федерації, яке закінчилося жалюгідно для нього, бо конкурс не давав гарантії концертів своїм лауреатам.) Тому і вдячні тим, хто щиро допоміг нам, не вимагаючи натомість нічого. «Бехштейн» і «МакДоналдс» без вагань дали гроші на проведення, і фестиваль відбувся. А це ж виступи і Державного духового оркестру України, і джазових колективів Києва, і Національного академічного оркестру України, і чудових ансамблів, солістів, а головне, ми зберегли фестиваль!

— Чи бувають прецеденти перенесень конкурсів в інших країнах? Нарешті, як позначиться факт перенесення конкурсу на його статусі у світовому рейтингу музичних конкурсів?

— Щойно було вирішено перенести конкурс на наступний рік, ми повідомили у федерацію, оскільки, за статутом, перенесений на інший час конкурс не може збігатися з конкурсом, який проводиться за розкладом. Нам пощастило, що в 2010 р. таких збігів не виявилося. Що ж до рейтингу, то запитання не до мене. Звісно, це погано позначиться на нас. Маю на увазі країну. Але надію вселяє ентузіазм підготовки до Євро-2012. Є і розпорядження президента щодо проведення конкурсу Горовиця... Адже наші діти-лауреати хоч і виїхали до інших країн, але все одно представляють Україну...