НЕ ПРИМУШУЙТЕ ЛЮДИНУ БУТИ ПОШТОВИМ КЛЕРКОМ

Мене зовсім не дивує, що він так подобався жінкам. Певна пані, яка їхала поруч із ним в автобусі, раптом гірко розридалася, попросила водія зупинитися і вийшла напівдорозі. Найкрасивіша жінка в містечку лише йому дарувала свою любов безплатно. Ще іншу він розпластав по стінці, надійно прикріпивши згори ліжком, — а та, навіть із поламаною рукою і розбитою фізіономією, продовжувала з ним жити. Вже пізніше, коли він став зовсім старий, дуже популярний і ще симпатичніший, ніж досі, на нього кидалися цілі зграї навіжених дівчаток. Але це було зовсім не те: вони просто забагато прочитали його книжок, як і я зараз. Найкрасивіше і по-справжньому Бука любили інші жінки: алкоголічки, повії, старі шизофренічки. Щедро поцятковане глибокими слідами від фурункулів обличчя незмінно прикрашав вираз нестерпної трагічності — ось за що вони закохувалися в нього. Це обличчя притягувало, як магніт, — так я думаю, бо мені хочеться і хочеться дивитися на його фотографії. Найбільше подобається та, де він стоїть посеред відділу з одягом у якомусь супермаркеті за руку з молодою кучерявою дівчиною; вони вбрані в однаковісінькі нові плащі, на яких гойдаються цінники; дівчина сміється і слухає, що там белькоче, теж сміючись, стариган, а той тицяє себе лівою рукою в груди (вказівний палець при цьому направлений прямо на дівчину), — чи знайомі вони? Хто вона: коханка, донька, шанувальниця творчості, яка випадково зустріла в супермаркеті самого Буковскі? Ці примружені очі, ця зворушлива посмішка під маленькою шерстяною шапкою, що з’їхала набакир, — він один із найкрасивіших чоловіків на світі, красивіший навіть за Брюса Вілліса. На іншому фото, зробленому, вочевидь, професійним фотографом (розтиражований знімок письменника, на якому той зазвичай ставить підписи), Бук — у двох парах темних окулярів (замаскований надто добре), чорній сорочці, з зализаним назад волоссям і сірником, який стирчить з рота, — надто строгий, якийсь навіть стрьомний (думаю, саме таким Мікі Рурк і зіграв його). А ось ще одне фото: де він сидить на розвернутому кріслі, широко розставивши ноги, спершись ліктями на спинку; лівою рукою підпирає голову, на зап’ясті — годинник; очі скошені кудись уліво; Бук ледь усміхається — тут він нагадує мені збірний образ Графині та Кухарки з ілюстрацій до «Аліси в країні чудес» (зараз як пожбурить баняком тобі прямо в голову).

Хоча, зрештою, багато в кого може бути трагічний вираз обличчя. У Фреді Крюгера, наприклад. А якщо на фотографію Президента України подивитися — то взагалі сльози потоками захлещуть. Вираз обличчя нічого ще не означає.

Бук, окрім усього, був добрим, лагідним і неконфліктним (ну, може, він і прикладав часом руку до деяких своїх жінок, але це тому, що вони його діставали своїми істериками; зате він любив псів — наприклад, дурнуватого песика Пікассо з порожніми очима; а коли його дістали папужки, Бук просто випустив їх на волю). Я думаю, якби не його доброта, він страждав би набагато менше. Просто цей чоловік повсякчас намагався уникати ситуацій, які псували б настрій оточуючим, жінкам і йому. Він був милосердний, ніжний і дбайливий. Може, якби не душевна доброта Буковскі, то він не мусив би так багато пити — адже, щоб не вислуховувати істерик дратівливих жінок і не лупити їх потім, він докладав усіх зусиль, аби відвернути їхню увагу на щось інше. Наприклад, на віскі з водою. Або на пиво.

Великою мірою з вини своїх жінок, Буковскі понад десять років промучився, працюючи на пошті. Звісно, він мучився там ще й тому, що потрібні були гроші на алкоголь, і тому, що хотів якось змінити життя після того, як мало не вмер від внутрішньої кровотечі. Але ж гроші звідкись бралися і до того, а пити Бук так і не перестав. Натомість пригадайте: чому Чінаскі найнявся на роботу поштарем? Чи не через тепленьку дупцю такої собі Бетті? А чому за кілька років поновився на пошті вже у ролі клерка? Тому, що донька техаських мільйонерів Джойс прагнула щось комусь довести. Бідолашний — він так старався догоджати жінкам. Мало хто на таке здатний.

Жінок Чарльз Буковскі любив. Хоч якими вони були: товстими, старими, дурнуватими, німфоманками, істеричками, русалками (хоча русалок, напевне, найбільше). Герої Буковскі дарують безмежну ніжність і літній пампушці Марі, яка знемагає від самотності у своєму запущеному будинку, де мешкає тільки павук у туалеті; і роботові-повії Тані, сконструйованій божевільним винахідником-німцем; і крикливій Вікі та двом її подругам; і бідолашній Марджі, і навіть її комірові з лисиці. Він не відштовхує своїх жінок; вони самі йдуть від нього. Він приймає їх у будь-якому стані і в будь-якому віці. Чінаскі влаштовує похорон Бетті, яка не потрібна навіть власним дітям. Він пробачає чорний одяг — символ протесту проти війни — та неохайність письменниці Фей, бо та народила йому доньку. Він відпускає усіх своїх жінок, бо бажає їм тільки добра.

Така прекрасна любов серед блювотини, порожніх пляшок, облуплених стін, подертих коців, у тісних умебльованих кімнатках, за дверима яких чатують жорстокі господарі та поліцейські, в дешевих мотелях, на розгойданих ліжках, серед брудної постелі, на потертих килимах — свята любов.

Вибираючи серед усіх можливих варіантів життя, Буковскі з презирством відкидав майже всі. «Жоден із варіантів, зрештою, не спрацьовує». Але найкращим серед можливих Бук вважав життя, у якому є достатня кількість алкоголю, грошей — для ставок на іподромі — і жінок будь-якого віку та комплекції, які не завдавали б труднощів, але обов’язково й постійно ходили в туфлях на високих обцасах. Я вірю, що якби Буковскі мав усе це, він був би щасливим. Він хотів так мало і не мав навіть того. Створити щастя так легко: просто не примушуйте людину працювати на пошті.

У «Поштовому відділенні» Чинаскі зазнає цього щастя. Коли він змінює методу гри на кінських перегонах і починає заробляти достатні для життя гроші. Коли він живе так, як хоче. Коли весь час належить йому. Двічі на тиждень Чинаскі вирушає на іподром, виграє, тоді йде в бар, п’є, залишає барменові хороші чайові — і почуває себе чудово. Увечері він шукає для себе хороший і малолюдний ресторанчик, сідає за столик із видом на океан, вечеряє (салат і біфштекс) і, милуючись краєвидом, насолоджується. Після вечері знаходить затишний готель, замовляє номер без телевізора, але з чистою постіллю і душем. Засинає з відчуттям блаженства.

Перебила все це жінка. Вигравати на перегонах Чинаскі перестав. Десь далеко на нього чекала робота клерка в поштовому відділенні. Так, жінки постійно завдавали йому чимало труднощів. Але без них він жити не міг.

Натомість як добре йому велося б, якби він не мусив бути двірником, автозаправником, охоронцем, мийником посуду, експедитором, вантажником, підсобним робітником, водієм вантажівки, поштарем, гробарем, поштовим клерком, працівником автостоянки; якби він не мусив працювати на фабриці собачих кормів, фабриці флуоресцентних ламп, на бійні, бути членом залізничної ремонтної бригади і працювати на Американський Червоний Хрест. Як добре жилося б Чарльзові Буковскі, якби він міг просто бути письменником — і працювати двірником, автозаправником та поштовим клерком просто тому, що йому так захотілося б самому.

Як приємно тоді було б розносити пошту невідомими районами, тицяючи конверти в простягнуті руки божевільних клієнтів, які підстерігають його на кожному кроці; як захоплююче було б потрапити під зливу, від якої заглухнув би двигун вантажівки, і добиратися до гаража по пояс у воді, а потім сохнути біля калорифера тільки в трусах. Яким милим і дурнуватим видався б тоді Джонстон. Яким симпатичним і прибацаним бачився б тоді йому Дейв Джанко (все-таки початок його повісті Чинаскі сподобався). Як цікаво й потішно було б вивчити схему вулиць і номерів зон напам’ять, вигадавши для цього свою особливу методу. Сортувати листи і розкладати їх у коробки за 23 хвилини було б так фантастично!

Звісно, я сумніваюся, що це таки подіяло б. Може, Бук закинув би тоді все і напився до смерті. Може, якраз поштове відділення зробило з нього видатного письменника. Але це не означає, що дорослих людей треба примушувати робити те, чого вони не хочуть. Так само, як жорстоко примушувати дітей ходити до школи, якщо вони її ненавидять. Кожен сам знає, що йому потрібно.

Наприклад, пияки Білл і Тоні знали, що їм потрібно вкрасти у поліцейських загорнутий у простирадло труп. І вони це зробили. Принесли труп додому й поклали його на ліжко. А потім захотіли подивитися на нього, зняли простирадло і побачили прекрасну голу дівчину з довгим білявим волоссям. І закохалися в неї, бо красивішої дівчини не бачили ще ніколи в житті. А потім, закохані, відвезли її на берег океану, і Тоні, поцілувавши мертву кралю з усією ніжністю, на яку був спроможний, востаннє зізнавшись їй у коханні, взяв тіло на руки й заніс у воду. Хвилі понесли її у відкрите море, і вона виглядала як справжня русалка.

Так само, як найкрасивіша дівчина в місті, Кесс, знала, що їй потрібно знищити свою красу, бо та заважає їй жити. І вона просто покінчила життя самогубством, хоч і кохала Генка, і він кохав її.

Відомий актор Джон Марлоу, який потерпав від переслідувань фанів і марив про самотність та спокій, знав, що йому потрібно повернутися до навіженого мотоцикліста, який, переслідуючи кумира, не вписався у поворот і зависнув на кущах, геть покалічений. Той божевільний мотоцикліст відразу ж пристрілив Марлоу, тому що обожнював його талант, — але актор зробив те, що сам хотів зробити.

Буковський хотів пити, писати і любити жінок. І всі ці речі він робив геніально, що доводить важливу річ: якщо людина діє з власної волі, а не з примусу, все, за що вона б не бралася, вдається їй якнайкраще.