Навіщо вони мучать Гамлета?

Поділитися
Навіщо вони мучать Гамлета?
Всі вони "мучать" бідного "Гамлета" тільки тому, що й сам Гамлет постійно мучить їх.

У рамках Міжнародного фестивалю мистецтв "Карпатський простір" (він успішно й галасливо проходив в Івано-Франківську з 4 по 6 травня) було багато гучних подій, званих гостей. Але з усієї строкатої картини фестивального маскараду налаштовую оптику, мабуть, на одну скромну постать, котра прибула на цей фестиваль тихо-мирно, майже непомітно, але багато чого прояснила (особисто для мене) в одному шекспірівському питанні.

Майкл Добсон (Michaed Dobson) - професор шекспірівських студій, директор Шекспірівського інституту у Стретфорді-на-Ейвоні університету Бірмінгема - розробив чимало програм на основі спадку Великого барда. Одна з таких розробок - курс ""Гамлет" Шекспіра: текст постановки і культура", - його легко можна знайти в мережі.

Майкл - скромна, достойна людина з фірмовою європейською усмішкою, що для нього як захист від смутку або захист від ідіотів (різні істоти трапляються вченим на їхньому складному шекспірівському шляху).

Цей вчений об'їздив півсвіту, переглядаючи вистави за шекспірівськими п'єсами. І навіть зараз він пише книжку про присутність Барда у сценічній сучасності різних країн. В Івано-Франківську професор зізнався, що щорічно переглядає близько 50 постановок на основі шекспірівських творів. І тільки цього року він побачить чергові шедеври у восьми різних країнах.

Майкл Добсон і автори львівського
Майкл Добсон і автори львівського

І ось шановний професор уперше в Україні. Зі Львова - прямісінько у Франківськ. І його, як завжди, дуже хвилює лиха доля принца данського, про якого він знає не менше, ніж Александр Анікст або Вістен Г'ю Оден.

І щоразу, налаштовуючись на той або інший шекспірівський проект (бездарний чи місцями талановитий), шановний професор, не сумніваюся, розмірковує над вічними шекспірівськими питаннями, які інколи не дають спокою і нам, грішним. Це питання про меланхолію Гамлета, про зволікання Гамлета, про здатність цього принца здійснювати вчинки або ховатися за вчинки інших.

А ще - він напевно знає про відразу Гамлета (у великій трагедії це сюжетно обґрунтовано). І ще, безумовно, у кожній сценверсії в десятках країн, коли одні Гамлети витріщають очі, а інші мукають пошепки, шановний професор вочевидь сам себе перепитує: а чи був Гамлет закоханий в Офелію? Чи він просто підіграв дівчині в її ж безумстві? І, власне, хто ця Офелія - татова шпигунка чи просто дурочка з провулочка, даруйте складну конструкцію?

У низці актуальних викликів сучасності та хронічного шекспірівського безсоння Майкла Добсона, можливо, є також проблеми руйнування уяви цього принца, який живе паралельною реальністю. Серед таких самих викликів - загадкова постать Фортінбраса, який пунктиром прошиває трагедію, а потім ввалюється в неї з усім своїм переможним почтом - прямо на сцену Данії-в'язниці.

Якби я знав "Гамлета" мовою оригіналу, ех, розтермосив би почесного гостя (що на пару днів затримався у Франківську) й іншими, схожими питаннями, які давно хвилювали мою неспокійну душу. Ну, наприклад, у чийому "відображенні" найбільш реальні риси нашого принца? Можливо, це Річард ІІ, а можливо - інші?

І, взагалі, хто ж насправді "справжній герой" великої п'єси-шаради, якщо тут по черзі на перший план може бути висунутий кожен: від Розенкранца до Гільденстерна, від Офелії до черепа Йоріка?

Як і в шекспірівському "Коріолані" справжнім героєм деякі вчені інколи називають не самого Коріолана, а розумну Волумнію, так і тут, у "Гамлеті", "справжнім героєм", природно, може бути та ж Гертруда, що породила весь цей світ - світ зради, батьковбивства, світ помсти й спокути чужого гріха. У світі Шекспіра, як відомо, "справжнім героєм" може бути кожен - навіть кожен із вас.

Професор Добсон залишив по собі на фестивалі не тільки позитивні особистісні враження (всі б наші професори були такими усміхненими, легкими у спілкуванні, відкритими до світу, - але ж, як відомо, наша вища школа частенько плодить не тільки світочів ума, а й сущих упирів-графоманів), - цей європейський учений залишив для віртуальної історії нашого сучасного театру кілька емоційних коментарів (у зв'язку з українськими постановками).

Коментарі навряд чи ввійдуть до підручників, та хоча б завдяки цим нотаткам (в Інтернеті) вони неодмінно десь осядуть і за першої потреби вигулькнуть у тому чи іншому пошуковику.

Отож, подивившись на фестивалі "Карпатський простір" львівського "Гамлета" (режисер Олексій Кравчук, театр "І люди, і ляльки"), шановний професор, як мені здалося, два дні ходив під густим враженням. А на третій день сказав привселюдно: "Це був найкращий ляльковий "Гамлет" з усіх, які я досі бачив". Переклад не дослівний, але за смислом - точний, є свідки.

Зворушливий львівський "Гамлет", що з певними труднощами утверджує своє законне художнє місце, в піку окремим снобам (у рідному місті), доводить своє право на повноцінність тексту в ляльковій версії (нагадаю, це одна з найдовших п'єс Шекспіра), звертає погляд до Гамлета як до нещасної жінки й іграшки долі, - тільки впродовж кількох місяців був показаний у різних містах і на різних фестивалях. В окремих випадках глядачі - любителі серіалу "Маруся" - ішли зразу після першої дії. В окремих ситуаціях любителі вистав у You Tube говорили про цей проект без передиху.

І ось у результаті. Приїхав чоловік із Європи і, хай не дослівно, але підтекстуально, повідомив те, про що пошепки повторюю і я. Інколи ми не вміємо себе цінувати, часом снобістськи не помічаємо найкращих зразків сценічного мистецтва - і не десь там, "за бугром", а в себе ж під носом. І те, що наш ляльковий "Гамлет", за версією британського профі, справді найкращий, - не так комплімент крихітному театрові на 40 глядацьких місць, а ще й дзвінкий ляпас безрозмірному колгоспу іншого рівня місцевих "проффесорів", які невідомо чим займаються, невідомо навіщо мучать клавіші, впритул не помічаючи найкращих виявів сучасного театру - на батьківщині.

А ці вияви є. Так, їх мало, їх завжди буде мало. Але тут, у нас, далеко не "цілина", яку по-шолоховськи треба "піднімати" більшовикам, а тут, у нас, усе-таки "розоране поле". Щось пробивається, щось народжується, щось росте.

Можливо, чудовий Майкл Добсон, на відміну від інших (сліпих), і побачив у багатослівній львівській ляльковій історії те, що іншим навіть і уявити не дано, - трагедію розшарування. Коли герой-героїня ніби відшаровується від своєї поверхневої гротескної шкірки і в наступний бій за справедливість летить уже сама оголена людська душа, а кошмарний кокон усе чекає її повернення під свої скорботні склепіння.

ludyljalki / facebook.com

І те, що в нашому "Гамлеті" в головній ролі жінка (актриса Надія Крат), можливо, тому ж таки професору зі Стретфорда-на-Ейвоні ненароком навіяло парадоксальну думку: все-таки це божевільний кошмар шекспірівської матері-матриці, хижої й багатоликої, яка програла в данському сюжеті різні ролі - за всіх і за кожного.

Можливо, шекспірознавець узагалі сприйняв у нашій ляльковій версії історію Гамлета як безстатеву трагедію? Сексу немає, світла немає, чоловіки й жінки в маленькому пекельному театрі давно втратили свої первинні ознаки й майже відмовилися від рольових ігор.

Природно, різне могло здатися професорові. Який, повторюю, дивиться 50 шекспірівських вистав тільки за один смиренний рік і часом гадає: а скільки ж усього цих "гамлетів" тинялося по світу (по сцені) від дня прем'єри в "Глобусі" на початку 1600-х? Їх тьма тьмуща.

Не в програмі "Карпатського простору", а ніби осібно, окремою подією, значився у ці фестивальні дні ще один український "Гамлет" - Івано-Франківський (режисер Ростислав Держипільський). І ще одну крилатість директора Шекспірівського інституту зразу ж почали цитувати після вистави. Не дослівно, але суть така: мовляв, якщо з тих чи інших причин у Європі скасують транспортне сполучення, то заради цього "Гамлета" професор готовий повзти в український підвал на колінах.

У такій шекспірознавчій вразливості, на мій погляд, є не те щоб надмірна екстатичність чи надмірна емоційність, але є в ній також і якась ошелешеність. Уявімо на хвилину: їздить собі Майкл Добсон у пошуках свого ідеального "Гамлета" по різних континентах, по різних країнах, можливо щось шекспірівське бачив навіть у ПАР. І особисто для нього українська театральна шекспіріана - така собі терра інкогніта, можливо, конкурент тієї ж ПАР.

А потім він спускається у глибини наших театральних підвалів. Бачить в "саркофагах" закляклі тіла українських акторів. Занурюється в підземну атмосферу гамлетіансько-макбетіанського шабашу - тобто безумного сну вже мертвого принца, - і тут-таки наш шановний гість з Європи радісно прокидається, збадьорюється. Не з ввічливості, не через хорошу міну при поганій грі, а з причини своєї творчої розгубленості й тієї ж ошелешеності. Оскільки такої концепції, як у нас, він, очевидно, не очікував?

Як уже доводилося писати, це концепт за принципом "фаршу" - сну уві сні, реінкарнації всередині пекла, будинку для божевільних, замурованого в підземелля.

"Гамлет", як трагедія з вакантною головною роллю (на думку Вістена Г'ю Одена), знову й знову провокує пошук "справжнього героя" - у структурі чергового режисерського концепту. І так виходить, що в нашому випадку, у цій конкретній виставі, таким "справжнім героєм" підземної трагедії, за версією режисера, по черзі можуть бути Полоній, Гертруда, Офелія, інші.

І ніби "над" ними - сам автор цього сну. Автор (Гамлет), який знову й знову режисирує виставу (в його ж потойбічній уяві). Цей принц ніби бездіяльний, ніби рефлексує. Але чіпко утримує у своїх руках мотузки, що ведуть до тієї чи іншої маріонетки, до того чи іншого "справжнього героя".

Не знаю, я не запитував, але напевно Майкл Добсон зрозумів у цій виставі натяк режисера на "трагедію інцесту". На прикладі Офелії. Коли Гамлет каже, "я так її любив, що й сорок тисяч братів, з'єднавши всю свою любов, мою не здужали б", - то в івано-франківській виставі він це промовляє без ліричного придиху, а говорить як зведений брат. Адже все змішалося в домі Гамлетів: хто кому батько, хто кому брат, а хто кому сват, знає тільки Шекспір. І мотив кровозмісної трагедії, яка веде до виродження сім'ї і знищення держави, - все це у скаженій виставі є. І Майкл Добсон це явно відчув, реагуючи на постановку захоплено, як дитина, як найщиріший глядач, котрий "читає" п'єсу (і виставу) виключно з чистого аркуша, як і повинен сприймати справжній критик кожну нову виставу, відсторонившись від снобізму, упереджень, від тягаря своїх мнимих і справжніх знань і зіставлень.

Був і ще багатоликий "Гамлет" на фестивалі "Карпатський простір" (ідеолог і головний креатор цього проекту - народний артист України Богдан Струтинський). Утім, то був навіть не окремий "Гамлет", а така собі "Гамлетіана" у рамках Школи Національної спілки театральних діячів (куратор проекту - режисер Стас Жирков).

П'ять молодих режисерів розподілили між собою п'ять таких же молодих акторів. І затіяли в одному з репетиційних залів Івано-Франківського театру гру на полі міфу, гру в безрозмірного "Гамлета", якого, як пісню, не замучиш, тому що він живчик.

Молода режисерка Ната Бударіна сприймає "Гамлета" як мем. Як одиницю маскультової інформації, як ідею, що давно відірвалася від творця й пробралася в абсолютно інші смислові щілини, опісля набувши іншого життя, інших енергетичних зарядів. У Нати шекспірівські смисли на рівні знаків, натяків, іронічних підморгувань, упізнаваних фішок.

Молода режисерка Таня Губрій (вона співпрацює з Київським театром "Золоті ворота") сприймає "Гамлета" як пародію на сущий світ, який і сам давно перетворився на пародію. І як пародію на якийсь окремий театр, зокрема ТЮГ. На думку молодої режисерки, "Гамлет" - це повсюдний громохкий шоу-біз із прямими включеннями, медійними героями, паралельною реальністю-повсякденністю, коли від "бути чи не бути?" залишається часом "убити чи забути?" - як Гамлета, так і Шекспіра.

Обдарований режисер Діма Гусаков (він активно ставить у Києві, Одесі, Чернівцях) вочевидь вирішив підколоти Івано-Франківський театр із його макбетіанськими мотивами в "Гамлетіу" і розглядає свій "Гамлет"-міф очима трьох відьом на якомусь суді. Підсудним може бути - хто ж іще - тільки режисер, він у нас за все відповідає.

Суд Гамлета й суд над "Гамлетом", а також судилище над усією світовою культурою - дуже правильний погляд молоді на художні процеси.

Ще один етюд, що претендує, як і попередні, на повноцінну сценічну концепцію, - "Гамлет" як гримерка. Та сама гримерка, в якій, знемагаючи від поту й запаху дружніх шкарпеток, перебувають кілька акторів. Гримерка перетворюється для них на чистилище, на транзитне приміщення між раєм і пеклом, якими є Театр у контрастних своїх проявах.

Один із акторів у гримерці (Сергій Лазановський, нова зірка Івано-Франківського драмтеатру) наче навмисно впадає в такій гримерці у відчай акторського пафосу, наче мучачись, він надягає на себе вериги замшілих шекспірівських "традицій", водночас в очах потенційного Ромео (чи Лаерта) - дитяче невідання "а що там далі?". Тобто свята юнацька віра, що "далі" не тільки "тиша", а й гра без вериг, без страховки, без обридлих дерев'яних традицій.

На мій смак, абсолютно чцдовий етюд у рамках студійної "Гамлетіани" створила талановита Юлія Мороз (Київ), а один із найкращих акторів свого покоління Діма Олійник (театр "Золоті ворота") тут-таки їй хвацько підіграв разом із друзями. Їхній "Гамлет" - на межі гультяйської пародії й розумної метафори. Від сонячного соняшника (ніби Шекспір - це сонце нашої планети, цитуючи з іншого приводу О.Довженка) до лушпиння, яке залишається після погризання насіння, після процесу "освоєння" головних матриць світової культури. Ось такий замкнений образний цикл тут і пропонується: від світила до насіння, а потім лушпиння, а опісля - пляшка олії (на основі перероблених міфологем), що її, як у Булгакова, може ненароком розлити яка-небудь Аннушка, - і далі за текстом.

У кожному з цих етюдів, попри різний рівень виконання й осмислення міфу, відчувалася творча свобода, що не передбачає табу, озирань, страховок.

Для цих 20-річних, як і для тих 40-50-річних, а також для нього, шанованого метра зі Стретфорда-на-Ейвоні, "Гамлет" - вічне дзеркало світу й нескаламучене дзеркало сцени: що захочеш, те й побачиш у ньому.

І вам зрозуміла, вже зрозуміла відповідь на моє запитання в заголовку цих нотаток-рефлексій: всі вони "мучать" бідного "Гамлета" тільки тому, що й сам Гамлет постійно мучить їх.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі