Наше культурне Ватерлоо

Ні, 16—19 вересня Львовом не пройшовся ураган «Іван» чи його не менш темпераментна компаньйонка «Жанна». Це був Форум видавців у Львові — джерело книжкового божевілля й інтелектуально-естетичних оргій. Наше культурне Ватерлоо, яке за будь-яку ціну не можна програвати. Його треба плекати й розвивати, чим уже одинадцять років і займається оргкомітет Форуму на чолі з Олександрою Коваль.

Коельо як метафора

Цьогорічний Форум пройшов під знаком «воїна світла» Пауло Коельо — бразильського письменника, видатного автора попсово-інтелектуальних бестселерів, — котрий власною персоною з’явився на Форумі. До його письменницької іпостасі можна ставитися по-різному — від обожнювання через байдужість до ненависті і заздрості. Але неможливо заперечити очевидну річ: постать Коельо — це метафора «ніби випадкового» успіху, історія літературної Попелюшки, яка стала мегазіркою завдяки обставинам і всупереч труднощам. Дао Коельо — це шлях від невизнання до всесвітньої слави, тому його поява на Форумі була більш ніж бажаною. Якщо відкинути всі літературно-критичні міркування і оцінювати Коельо лише як соціокультурний феномен, то маємо в арсеналі принаймні два великі позитиви. По-перше, нам показали гідний предмет для наслідування: саме так треба і варто подавати себе у світі: переконливо, із застосуванням прийомів із арсеналу популярної культури, коли мегазіркою є письменник, а не політик, співак, релігійний лідер або спортсмен. По-друге, Коельо як представник «малої мови» (дарма, що португальською мовою, як і українською, розмовляють мільйони) і периферійної літератури (кого у всьому світі знають із бразильських письменників, крім Жоржі Амаду і Моасира Скляра?) дає надію потенційним українським «коельо» пробитись у великий світ. Психоз, який супроводжував приїзд і перебування письменника в Україні, не має аналогів. Сотні спраглих у черзі за автографами, постійне медійне нагнітання, чутки, плітки, легенди. Якби я був оглядачем газети «Бульвар», то неодмінно розповів, як Коельо був буквально викрадений із урочистого відкриття Форуму і як пиячив у компанії відомого українського видавця дитячої літератури і свого українського перекладача у Брюховичах під Львовом, як давав одне-єдине ексклюзивне інтерв’ю Наталці Сняданко із «Львівської газети», як знайомився і спілкувався з українськими дівчатами, що їв, пив, курив і про що розмовляв зі своїм другом Борисом Грєбєнщіковим. Але я про це розповідати не буду, бо головне все-таки — не Коельо, а те, куди він приїхав. Тобто, власне Форум видавців.

Гран-прі та переможці

Цьогорічний Форум, як завжди, не минув без несподіванок і непорозумінь, як і все непересічне, що відбувається в наших палестинах. Цього разу вирішили відмовитися від номінацій, зібравши просто найкращі книжки в один великий список. До журі Форуму, яке вирішувало долю головної відзнаки і книжок призерів, — особливо багато питань. Наприклад, таке: чому найкращою книгою було вибрано саме поетичну збірку Миколи Воробйова «Слуга півонії» («Просвіта», Київ)? І що в такому разі оцінюється? Якщо книжка як поліграфічний продукт, то чим гірший, наприклад, Георг Тракль від львівської «Класики» в перекладах Тимофія Гавриліва? Якщо книжка як сукупність текстів, то чому обійшли, наприклад, чудове видання Бруно Шульца, видане Форумом видавців? Якщо книжка і як поліграфічний продукт, і як сукупність текстів, то в чому книжці Воробйова поступається поетичне вибране Петра Мідянки від івано-франківської «Лілеї-НВ»? Ніби й видана щонайменше не гірше, та й поет нічим не слабший. Чому не було відзначено шикарно видану, грубезну і суперпрофесійно підготовлену книгу «Чорт зна що» у серії «Мітольогії» за редакцією Юрія Винничука («Піраміда», Львів)? Книга невідомо чому не потрапила навіть у список призерів. Куди дивилися, що і якими очима оцінювали члени журі — невідомо. Запитання можна було б продовжити, включно з питанням про доцільність оцінювати на подібних заходах, наприклад, твори нетлінної української класики у перевиданнях. Одне слово, відсутність чітких критеріїв у виборі найкращої книги Форуму та призерів призводить до того, що конкурс стає таким собі замінником авторитетних літературних і фахових премій, або ж перетворюється на змагання, хто краще видасть повне зібрання творів, наприклад, Тараса Шевченка. Можливо, не варто було відмовлятися від номінацій, які бодай приблизно встановлюють літературні та поліграфічні ієрархії. На мій погляд, у майбутньому доцільнішим було б усе-таки розмежувати книгу як продукт і книгу як текст, якщо вже Форум volens-nolens перебирає на себе функцію літературних премій. Однак, попри безліч питань, відрадно, що серед призерів опинилися Марія Зубрицька з блискучою монографією «Homo legens: Читання як соціокультурний феномен» («Літопис», Львів), поліграфічно-науковий подвиг «Критики» з двотомним зібранням творів В.Свідзінського, трагічний репортаж про другу чеченську війну Анни Політковської («Діокор», Київ) та книга прози польки Ольги Токарчук в українському перекладі («Літопис», Львів).

Польський акцент і російський десант

Польський акцент Форуму був, поза сумнівом, найвідчутнішим. І найкориснішим для нас. Організатори польського стенду з краківського Інституту книги показали, як формувати стенд за світовими стандартами, як концептуалізувати його за компонентами (репортаж, сучасна поезія і проза, творчість Бруно Шульца) і привернути увагу читачів. Спеціально до Форуму було видано презентабельний «Путівник польською літературою для початківців і досвідчених», з якого можна було довідатися про нові тенденції сучасної польської літератури, прочитати фрагменти текстів і короткі довідки про авторів. До кожного з авторів, які завітали на Форум, було підготовлено рекламні буклети. Родзинкою польської презентації став польсько-український поетичний фестиваль СКРИПТИ ( INSCRIPTIS, у якому взяли участь чільні представники сучасної поезії з обох сторін. У перший день фестивалю поляки читали переклади 20 українських поетів (від Д.Павличка до О.Сливинського), перекладені відомим польским поетом Богданом Задурою і видані ошатною книгою «Вірші завжди вільні» у видавництві Biuro Literackie (Вроцлав). Наступного ж дня вже українські поети читали твори своїх польських колег українською. Що ж до презентації прозаїків, то й тут було дотримано принципу польсько-української взаємодії: українські прозаїки презентували польських — Тарас Прохасько — Ольгу Токарчук і Даніеля Одію, Юрій Андрухович — Анджея Стасюка, Сергій Жадан — Кшиштофа Варгу, а Ірена Карпа — Томаша Пйонтека. Кожен отримав візаві у своїй ваговій категорії. Спеціально під Форум було видано три (!) книги Ольги Токарчук українською (дві у «Літописі» й одна в «Кальварії») та російськомовні переклади «Героїна» Т.Пйонтека і «Текіла» К. Варги («Фоліо», Харків). На жаль, українські видавці ніяк не наважаться ризикнути й видати, нарешті, книгу «Похорон злодія» присутнього на Форумі Павла Смоленського про трагічні події на Волині. Це було б, звісно, вагомим кроком до справжнього польсько-українського примирення. Якщо польські партнери Форуму робили акцент саме на дружніх презентаціях, то росіяни, під проводом невтомного Олександра Гаврилова, який у перший день Форуму провів майстер-клас експертів із книжкової журналістики та промоції для студентів-журналістів і культурних менеджерів України, вирішили зійтися з українськими колегами у спарингах. Либонь, дається взнаки різниця в характерах і темпераментах цих культур. Хоч насправді ніхто не збирався мірятися мускулами: поети просто читали свої твори по черзі, а слухачі, від яких просто ломилися зали, кав’ярні, театри й галереї, слухали і жваво реагували. Схоже, саме ці приклади живої взаємодії слов’янських літератур і були найцікавішою подією Форуму.

Далі буде

Загальним місцем останнього Форуму була традиційна тиснява на поверхах і між поверхами Палацу мистецтв та… велика кількість молоді. Схоже, саме молоді люди підхопили розпачливо-спонукальне гасло Форуму «Люди, читайте!» і понесли звідти якщо й не Бодріяра з Мідянкою, то Коельо з Туве Янсон напевно. Це принаймні обнадіює. Як і те, що враження від побаченого, пережитого і почутого не вміщуються у рамки однієї статті.

Гран-прі ХІ Форуму видавців
у Львові:

Микола Воробйов, «Слуга півонії». — «Просвіта», м. Київ.

Переможці:

«Повна симфонія до Святого Письма». — «Свічадо», Львів. Марія Зубрицька, «Homo legens: Читання як соціокультурний феномен». — «Літопис», Львів. Іван Вихованець та Катерина Городенська, «Теоретична морфологія української мови». — «Пульсари», Київ. Сергій Павленко, «Оточення гетьмана Мазепи: Соратники та прибічники». — КМ «Академія», Київ. Степан Максимюк, «З історії українського звукозапису та дискографії». — видавництво УКУ, Львів-Вашингтон. «Переяслівська рада 1654 року: Історіографія та дослідження» (в-во «Смолоскип», м. Київ. «Митрополит Андрей Шептицький і греко-католики в Росії». — видавництво УКУ, Львів. Олександр Мороженко, «Методи і результати дистанційного зондування планетних атмосфер». — «Наукова думка», Київ. «Українська мова у професійному спілкуванні». — міжнародна агенція BeeZone, Київ. Лідія Орел, «Мальоване дерево: Наївний живопис українського села». — «Родовід», Київ. Анна Політковська «Друга чеченська», «Діокор», Київ. Ян Бжехва, «На землях Бергамотових». — «Видавництво Старого Лева», Львів. Твори Володимира Свідзінського в 2-х томах. — «Критика», Київ. Зібрання творів Тараса Шевченка в 6 томах — «Наукова думка», Київ. «Старовинний Харків у поштових картках». — «Колорит», Харків. Григор Нарекаці, «Книга трагедії». — «Каменяр», Львів. Великий атлас світу. — ДНВП «Картографія», Київ. Ольга Токарчук, «Гра на багатьох барабанчиках». — «Літопис», Львів. Підручник для 10 класу «Історія епохи очима людини». — «Генеза», Київ. О. Пронкевич, Зарубіжна література XIX ст. для 10 класу. — «Педагогічна преса», Київ. Інформатика. 10-11 клас: у 2-х ч. — «Факт», Київ.

Персональні відзнаки президента Форуму Олександри Коваль: 1. книга Галини Кирпи «Ну й добре все придумав Бог» (вид-во «Лелека», Київ) — за плекання духовності української малечі. 2. Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів — за великий внесок у розвиток українського книговидання. 3. Юрій Макаров, ведучий «1+1» — за інтелігентність та неповторний шарм у телепросторі України. 4. Видавничий проект газети «День» «Війни і мир» (упорядник Лариса Івшина) — з нагоди року Польщі в Україні.

Результати рейтингових опитувань: Найкраща книготоргова фірма України — «А.С.К.», Київ. Найкраще періодичне видання загальної тематики — «Дзеркало Тижня». Найкраще видання книжкової тематики — «Книжковий Клуб Плюс». Найкращий директор видавництва — Іван Малкович («А-ба-ба-га-ла-ма-га», Київ). Найкращий головний редактор видавництва — Ярослав Довган («Лілея-НВ», Івано-Франківськ). Найкращий директор книгарні — Ольга Огризло («Українська книгарня», Львів). Найкращий приватний книгорозповсюджувач — Володимир Яворський (Київ). Найкращий журналіст, що пише на книжкові теми — Андрій Кокотюха (Київ).