НАШ СУСІД КИТАЙ

Мої перші, майже немовлятські спогади пов’язані з Китаєм. Точніше, з китайським термосом, що стояв на тумбочці біля лікарняного ліжка, — мама приносила в ньому гарячий курячий бульйон. Годинами я розглядав цю посудину, прикрашену рожевими півоніями та білобокими сороками... В короткий період офіційної радянсько-китайської дружби більшість наших співвітчизників обов’язково намагалася придбати якісні й гарні речі з маркуванням «зроблено в КНР». Потім політики все зіпсували. Враз зникли з наших вузів наполегливі китайські студенти, художники втратили багатоквадратнометрові худфондівські замовлення на полотна, що оспівували довічне братерство двох народів, будівників комунізму. Навіть професор Ван Лун, персонаж фантастичного роману Володимира Владка «Аргонавти Всесвіту», в перевиданні 1970 року, зберігши «вузькі очі» та «вуглуваті риси тонкого розумного обличчя», втратив своє китайське громадянство. Добре, що система освіти на моєму рідному архітектурному факультеті завжди залишалася розумно аполітичною, тому заборон на вивчення мистецького надбання Китаю не було, а викладачі категорично рекомендували використовувати в навчальних роботах-відмивках лише китайську туш. Ми купували у в’єтнамських студентів контрабандні бруски «China ink», прикрашені загадковими ієрогліфами. Дивна річ, але, як з’ясувалося, такий необхідний для праці зодчого чорний колір різних марок на папері набирав найрізноманітніших відтінків — від холодного синього до теплого коричневого. Втім, для зображення дерев’яної архітектури можна було набирати на пензель (бажано китайський) міцний розчин чаю, теж гостя зі Сходу...

Період нерозумного ізоляціонізму завершився. Чимало громадян України — більшість із комерційною метою, меншість — із суто естетичних прагнень — проклали тисячокілометрову торгово-туристичну стежину в Китай. А громадяни КНР, — можливо, небезпроблемно, але без агресії та месіанства — стають невід’ємною частиною нашого суспільства: вони разом із нашими шукачами місця під сонцем мерзнуть або задихаються під торговельними наметами, заробляючи нелегку трудову копійку. Цілком можливо, вслід за успішним розвитком ресторанів та кафе, прикрашених драконами і стилізованими під ієрогліфи українськими назвами, у великих містах України почнуть формуватися «чайна тауни», мешканці яких вважатимуть Дніпро найгарнішою річкою на світі, а український паспорт — надійною гарантією захисту своїх прав громадянина України. Звісно, наш земляк уже поширює на кухнях теорії про загрозу зі Сходу (в обивателя є завжди повний комплект ворогів — західних, південних, північних або внутрішніх). Логіка цих ідей проста і небезпечна саме нібито математичною правильністю: щоп’ятиріччя населення Китаю зростає приблизно на число, еквівалентне кількості жителів України. Висновок: велике поглинає менше, сильне гнобить слабше.

Але, хоч би як вражав уяву, здавалося б, людський потенціал Китаю та амбітне економічне зростання цієї держави, єдине, що на мій погляд, має тривожити навколишній світ, — це власне невігластво: сприйняття Китаю як хаотичного людського мурашника. І це прерогатива не тільки травмованого світогляду екс-тоталітарних суспільств. Колишні колоніальні імперії — нині західні демократії, теж недалеко відійшли від напівфантастичного образу Піднебесного царства як суміші гіперболізованих описів Марко Поло та свіфтівського королівства Лаггнегг, що існує десь поряд із Японією. У цілком освіченому ХІХ ст. Ганс Христіан Андерсен казку «Соловей» розпочав словами: «В Китаї всі жителі — китайці і сам імператор —китаєць». В одній фразі дві помилки — на той час у Китаї вже понад двісті років правили іноземці — представники маньчжурської династії Цин — і жили представники понад 100 етнічних груп.

Мабуть, найтрагічніше і найвлучніше описав цинічне ставлення «цивілізованого» заходу до китайців Джек Лондон в оповіданні «А-чо», в основі якого — помилка французької колоніальної адміністрації, яка гільйотинує найманого робітника А-чо, переплутавши його із А-чоу, який справді скоїв злочин. Яка, мовляв, різниця. А-чо — А-чоу — всі вони, китайці, на одне обличчя.

А якщо провести зараз на вулицях Києва опитування на тему, що ви знаєте про Китай, його історію, культуру, релігію, традиції... Що буде у відповідях? Мао Цзедун, можливо, Конфуцій, порох, компас, фарфор, папір, Велика Китайська стіна, кунг-фу, палички для рису, ієрогліфи, яких надзвичайно багато... Дуже хочеться помилитись і дізнатися, що опитування виявить набагато глибшу зацікавленість та розуміння планети Китай... І чому це раптом від засмиканих щоденними клопотами співвітчизників треба вимагати знань, яких і університетський диплом не гарантує? Звичайно, ніхто не може охопити розумом усю мозаїку життя цієї країни, на це, мабуть, не здатні і самі її громадяни. Але ніщо так не прокладає містки між людьми та народами, як знання чужої культури. Хай це буде зовсім крихітка — ім’я художника, рядок із поезії, назва історичної пам’ятки.

Хоча фестивалі китайського мистецтва відбуваються в нашій країні не так і часто, попередні зустрічі з їх учасниками переконували: найвища естетична й емоційна якість гарантована. Гадаю, що жодна поп-зірка не здатна так утримати увагу слухача і глядача, як учасники концерту народної творчості різних провінцій Китаю, яким у Національній опері України відкрилися Дні культури Китаю в Україні. Феєрія. Музика, ритм, пісня, колір — усі компоненти максимально насичені, але талановито врівноважені. В назвах пісень, танців, як і в українському фольклорі, — зорі, місяць, вода, зозуля.

Виставка Сучжоуської вишивки Китаю всіх відвідувачів ввергає в емоційний шок. Двохтисячолітня історія цього унікального мистецтва доводить, що людина здатна досягти творчих вершин, яким позаздрили б боги. Все створене вражає надзвичайною витонченістю, гармонійністю кольорів. Власне кажучи, це вже не вишивка у звичайному, традиційному розумінні цього слова, — це живопис тонкими, майже ефемерними шовковими нитками. Що це не голограми, підтверджується лише тим, що в залі працює майстриня, яка на очах у відвідувачів творить новий шедевр. Неймовірні працю й талант вкладено і у відтворення традиційних китайських мотивів, і в копії олійних полотен І.Левітана чи А.Мухи. Хоч би які щоденні клопоти докучали вам — забудьте про них і неодмінно відвідайте цю виставку, що експонується по сьоме червня включно у Великому виставковому залі Спілки художників України. Один із високопосадовців, відкриваючи Дні культури Китаю в Україні, обмовився і сказав про добросусідські відносини з цією країною. Але, мабуть, це цілком коректна помилка. Спілкування з китайською культурою стирає тисячі кілометрів, які розділяють наші країни.