«НАШ ДУХОВНИЙ ГІМН» 18 СЕРПНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 165 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСАНДРА КОНИСЬКОГО

«За необхідності він умів бути і новелістом, і оповідачем, і драматиком, і поетом, і публіцистом, і сатириком, і істориком літератури, і критиком, і популяризатором потрібних даних», — писав про нього Іван Франко.

Про Олександра Кониського — наша розмова з завідувачем музею рідкісної книги фундаментальної бібліотеки Ніжинського державного педагогічного університету, кандидатом історичних наук Іваном КОСТЕНКОМ.

— Іване Петровичу, у п’ятому томі Української радянської енциклопедії на сторінці 255 написано: «Кониський Олександр Якович (І8.VІІІ.1836, село Переходівка Ніжинського району Чернігівської області — 12.ХІІ.1900, Київ) — український письменник, педагог, громадський діяч ліберально-буржуазного напрямку». Як кажуть, основна суть: «діяч ліберально-буржуазного напрямку».

— Олександр Кониський мав натуру енергійну, діяльну, багатогранну. Глибоко вплинула на письменника атмосфера старого Ніжина, що вважався містом інтелігенції. Це простежується і в його ранніх оповіданнях «Пропащі люди» та «Перед світом». У першому з них відчувається елемент автобіографічності. В останні роки життя Олександр Кониський ніжно згадував місто своєї юності: «Ніжин — місто невелике. Водночас воно було осередком просвітництва Чернігівщини та півночі Полтавщини. Тут красувався тоді Безбородьків ліцей (заснований графом Безбородьком в 1820 р., нині педуніверситет. — Авт.). Хоча рука царя Миколи I уражала ліцей, але все ж таки він притягав до себе лівобережну молодь і додавав Ніжину ваги. До того ж за Ніжином було славнозвісне минуле історичне, особливо торгашеське, тому серед людності було вдосталь людей із статками». Саме в Ніжині юний Олександр уперше почув про Тараса Шевченка, який 1846 року завітав до міста і його з тріумфом зустрічало студентство.

Разом із своїми соратниками Кониський організовував недільні і вечірні школи, створив громадську бібліотеку, написав посібники початкової грамоти. Але культурно-громадська діяльність О.Кониського відбувалася під пильним оком влади. Обвинувачуваний у поширенні «малоросійської пропаганди», він 1863 року без слідства і суду був засланий до Вологди. Його роман «Не даруй золотом і не бий молотом» у 1871 році під час чергового обшуку конфіскувала і знищила поліція.

У 1897 році Олександр Кониський ініціював створення Всеукраїнської спільної організації, громадсько-політичної спілки, що мала об’єднати всі кола національно-свідомих українців. Для потреб організації він заснував у Києві видавництво «Вік», що, проіснувавши 15 років, опублікувало понад 100 книг українською мовою.

Останні 10 років життя Олександр Якович працював над фундаментальною біографією Кобзаря. Він зібрав і опрацював весь доступний архівний матеріал, об’їхав усі шевченківські місця в Україні, опитав сотні людей... Результатом напруженої роботи стала двотомна біографічна хроніка «Тарас Шевченко-Грушивский», що була надрукована в І898—І90І роках. Це грунтовне дослідження життя Великого Кобзаря, неперевершене і понині. Іван Франко назвав цю роботу «дуже гарною і потрібною, найдосконалішою з усіх, що були присвячені життю Великого Кобзаря».

— У вашому музеї рідкісної книги дуже цікаво розповідається про родовід Кониських. Неординарна династія...

— Цьому родоводу понад 400 років. У ньому були і славнозвісні козаки, і юристи, і державні мужі. Приміром, Георгій Кониський, який народився 1717 року в Ніжині, — український письменник, церковний і культурний діяч, білоруський архієпископ...

— І наприкінці, Іване Петровичу, хотів би попросити вас заспівати Гімн-хорал, написаний Олександром Кониським, — «Молитву за Україну».

— (Усміхаючись):

Боже, великий, єдиний,

Нам Україну храни,

Волі і світу промінням

Ти її осіни.

Якось я відвідував меморіальний будинок-музей Миколи Лисенка в Києві по вулиці Саксаганського, 95, і його завідувачка Роксана Скорульська показала мені перші ноти і текст пісні «Молитва за Україну». Це — наш духовний Гімн. Причому пані Роксана повідала цікаву історію написання цього твору. Микола Лисенко й Олександр Кониський жили в Києві по сусідству. Разом вони здійснили піший похід до Канева — це понад сто кілометрів тільки в один бік! Зібрали там незліченну кількість усної народної творчості. І ось, під враженням побаченого і почутого, Кониський після повернення додому, у Київ, написав цей урочистий твір-хорал. На музику його поклав Микола Лисенко.

Ця пісня довго мовчала у тій землі, де народилася, оскільки за радянських часів вважалася крамольною, націоналістичною. Заборонена в Україні, вона знайшла шлях до сердець українців Канади, США, Франції, Австралії та інших країн. З проголошенням Незалежності нашої Держави «Молитва за Україну» повернулася на Батьківщину.