Наказано вижити! Столичний Музичний театр вирішили пощадити і навіть відрекомендували нового художнього керівника

Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей і юнацтва останнім часом жив як на вулкані. Колектив «підігрівали» чутки про можливість ліквідації цього витратного для міста великого музичного закладу. Чорні хмари згустилися й над тепер уже екс-директором — Іваном Васильовичем Дорошенком. Згадали цьому театру і ярмарки у фойє, і навантаження на міський бюджет. Недавно ситуація прояснилася. Театр вирішили «пощадити». Колективу відрекомендували навіть нового художнього керівника — відомого диригента Олексія Баклана, який багато працював саме з дитячим музичним. В інтерв’ю «ДТ» пан Баклан досить обережно говорив про художні перспективи.

Разом із новим художнім керівником театр отримав і нового директора — Володимира Меленчукова (раніше він трудився заступником директора). А нинішній художній керівник — Олексій Баклан — ось вже чотирнадцятий сезон на посаді головного диригента. І каже, що творчої роботи не припинить. Завдяки зусиллям пана Баклана театр час від часу виїжджав за кордон, у такий спосіб підрихтовуючи, зокрема, й фінансовий стан не дуже багатих артистів.

— Олексію, то які ж перспективи в дитячого музичного театру, який потрібен столиці хоча б тому, що він єдиний у такому роді? І тому, що саме такі театри — броня від попси, яка псує смаки та душі підростаючого покоління...

— Моє завдання — зберегти творчий потенціал. Колись мій дядько казав: «Де професійно, там безконфліктно...» Тому насамперед і слід спиратися на професіоналів — хай то буде вокал, танець, хорове диригування, хоровий спів, інструментальне виконання симфонічного оркестру, режисура, сценічне оформлення. А тепер це непросто. Бо люди шукають, де тепліше. Адже вони навчалися все життя, і нині хочуть отримувати гідну платню.

Від вищого начальства при цьому не потрібно вимагати, щоб воно нас «любило». Потрібно, щоб просто допомагало й розуміло. Адже класичне мистецтво — не золотоносна жила. Жанри опери і балету — елітарні. І саме для дитячого розуму це як «вища математика» класичної музики. Тут формується сприйняття умовних почуттів, символів, образів, балетної пластики. Я хотів би, аби наші найвищі очільники розуміли, що внесок у духовність — це капітал, який дає дивіденди не відразу. Дуже боюся, що в нас виросте «пивне покоління»: пляшка пива, навушники у вухах і середньої якості концерт на Майдані.

Важко сказати, що взагалі буде з нашим театром чи з нашим суспільством. Хочеться, щоб ми були гідною країною з гідним ставленням до культури. Світ музики — це одна велика планета. У репертуарі нашого театру — твори не тільки для дітей молодшого віку, а й для юнацтва.

— Скільки людей налічує сьогодні творчий колектив, і чи не постраждає штатний розклад через кризу та бажання урізати фінансування?

— Артистів балету — близько 60, 74 оркестранти, 42 хористи, солісти, чотири диригенти, хормейстер, усі головні спеціалісти. В управлінні культури запевнили, що колектив залишається в попередніх рамках фінансування, заробітної плати і в рамках того штатного розкладу, який маємо.

— Ви як художній керівник когось конкретно бачите майбутніми постановниками, балетмейстерами? Хто з майстрів міг би працювати у вас найближчим часом?

— Є певні ідеї. Але для будь-якого «удару», в хорошому сенсі, треба добре замахнутися. А перш ніж замахнутися, треба бути впевненим у фінансових складових. Я сам часто працюю за кордоном. Наприклад, із Токійським національним театром, із Національним театром Мехіко-сіті, в оперних театрах Словенії, Хорватії. Тому розумію, що таке фінансові витрати. Тепер, правда, у нас творчі й фінансові питання розділені. Отож сподіваюся на взаєморозуміння з новим директором. Принаймні думаю, що в цій складній ситуації він зможе знайти шляхи для поліпшення менеджменту на користь як своїм працівникам, так і з потенційними запрошеними.

— На якісь кадрові рокіровки і навіть скандали у вашому театрі глядач відреагував? Ходять на спектаклі?

— Наш глядач — юний. Він, на щастя, не стежить за цими скандалами. Так, часто навіть нам дорослим буває важко провести межу між діями, намірами та думками. Але ми — командні гравці. Моє завдання — створити всі умови для того, щоб команда була дієздатною.

Так, на одні спектаклі глядач ходить краще, на інші — гірше. Наш театр функціонує за аналогією з театром опери та балету. Це театр із симфонічними партитурами. Є Національна опера України, а є Театр для дітей і юнацтва, який може знаходити партитури й реалізовувати їх у жанрі опери і балету, тим самим радуючи глядача.

Намагатимуся знаходити оперні й балетні партитури, які не йдуть в оперному театрі, але яким під силу привабити київського слухача саме в наш заклад. Можна ставити твори малих форм, щоб ці жанри були в культурному зрізі Києва.

— У вашому театрі орендує приміщення Раду Поклітару зі своїм колективом «Київ Модерн-Балет». Як уживаєтеся?

— Раду — людина творча. У його трупі люди працюють у жанрі модерн-балету, у них своя публіка і свої шанувальники. Тому все, що талановите, все, що цікаве публіці, повинне існувати. Вони орендують у нас зал і жодним чином не заважають нашому творчому процесу. Ця співпраця проходить у нормальному творчому ключі. Де професійно, там безконфліктно.

— Як часто ваш театр виїздить за кордон? Якого рівня ці виїзди — виступи у великих чи провінційних містах?

— Невдовзі — 12 грудня — виїжджаємо із симфонічним оркестром на гастролі до Англії. Спочатку буде Лондон — Кадоган-хол, досить великий концертний майданчик у столиці туманного Альбіону, де в нас буде один симфонічний концерт. Далі — Брайтон, Кардіф і Чічістер. Там покажемо «Лебедине озеро», «Лускунчика», «Білосніжку і сімох гномів», «Петю і вовка» та «Карнавал тварин». Останній спектакль — недавня прем’єра, одноактний балет. А «Петю і вовка» ми теж переклали на балет без читця. На мій погляд, вийшло видовищно, яскраво, пізнавально. Нам дуже пощастило, що англійці розпочали співпрацю з нашим театром. Ми щиро хочемо й можемо поділитися з англійською публікою своєю простотою і чистотою. «Де просто, там ангелів зо сто» — хтось сказав. Це свята простота. Божественно-ангельське — дитяче. Коли юна душа ознайомлюється з мистецтвом — вона летить, і можна відчути цей перший помах крила... Причому цікаво спостерігати за різною реакцією юної публіки. Наприклад, англійці завжди сміються в тих місцях, де наша аудиторія цілком серйозна. Ту ж таки «Білосніжку» сприймають добре, всі люблять білочок, зайчиків, гномиків, переживають за них. При цьому реакція різна. Може, це тому, що кожна нація жартує по-своєму?

— Хто з чиновників
міськуправління вас щиро підтримує? Чи виступає хтось за згортання діяльності театру?

— Ви знаєте, я волію спілкування з чиновниками мінімізувати. Для цього тут директор. Сприймаю театр тільки як творчу команду, як сім’ю. Адже диригент не може творити без оркестру.

— А оркестр без диригента?

— Проводили, до речі, колись і такі експерименти, з повною «демократією». Диригент — духовний камертон, а не тільки людина, яка задає ритм. Він — натхненник. Але, щоб надихати інших, треба бути самому натхненним.

Якщо оркестр за тобою йде і віддає свою душу, то ти це відчуваєш. Є речі, які важко описати словами.

— Шукаєте нові музичні форми, які б ви могли відкрити на цій сцені? Маю на увазі як українських, так і західних авторів.

— Є певні плани з Ігорем Покладом — він талановито створює цікаві мюзикли. Так, є музичні партитури, які можна було б реалізувати, але це недешево. Звісно, не оновлювати репертуар не можемо. Але вибір у жанрі опери та балету звужений, — драматичних п’єс пишуть більше. Ось у Національної опери це непогано виходить — вони втілюють твори Станюковича, Чембержі, Костіна, Шевченка.

На 30 листопада готуємо симфонічну прем’єру «Перлини світової музичної класики» — концертну програму для дорослих. Зазвичай раз на два роки випускаємо програму з творів класичного репертуару. Так, театрам не завжди це властиво. Але такий концерт майже не пов’язаний із фінансуванням.

Ще працюємо над спектаклем «Різдвяна ніч» («Вечори на хуторі біля Диканьки») Римського-Корсакова. У нас у репертуарі вже є дві опери Миколи Римського-Корсакова — «Казка про царя Салтана» та «Кощій Безсмертний».

— Чи часто ваші маленькі глядачі не сприймають оперно-балетних постановок?

— Так, бувають моменти... Наприклад, балет «Ромео і Джульєтта» — дуже складна партитура, близько 57 артистів грають спектакль, не всі навіть вміщаються в оркестровій ямі. На сцені актори всю душу віддають... А в залі інколи сміються в тих місцях, де треба плакати. Отже, на якомусь етапі ми не впоралися з їхнім вихованням. Ми — в тому числі й театр.

Сприйняття музичного спектаклю — процес поетапний. Спочатку потрібно привести дитину на «Зайку-почтальйона» або на «Петю і вовка», щоб, можливо, років через 15 уже дорослою людина могла сприйняти «Аїду», «Пікову даму». Це зовсім різні рівні духовного розвитку. І саме в цій духовній еволюції і є призначення нашого театру.

З досьє

Дитячий музичний театр заснований у 1982 році. На сцені Оперної студії консерваторії ім. П.Чайковського театр дебютував трьома спектаклями — «Зима і Весна», «Хлопчиш-Кибальчиш», «Чарівна музика». 1985 р. в театр приходить режисер Микола Мерзлікін (1945—2007). Його дебютом стало першопрочитання опери-казки Олександра Костіна «Золоторогий олень». У 1995 р., коли на посаду головного диригента прийшов учень С.Турчака Олексій Баклан. Колективу було передано приміщення Центру мистецтв «Славутич», що на Подолі. Цю споруду зведено у 30-ті роки ХХ ст. як профспілковий будинок працівників харчової промисловості.

Колектив отримав стіни, і в лютому 1998 р. відбулася реорганізація. А вже 12 і 14 березня Київський державний музичний театр відкрив власну сцену в приміщенні колишнього центру мистецтв «Славутич». За роки свого існування театр випустив понад 80 постановок: опер, балетів, мюзиклів, музичних казок, симфонічних і вокально-симфонічних творів для глядачів різного віку. Серед найкращих спектаклів останніх років «Ріголетто», «Дитина і чари», «Пастка для відьми», «Червона Шапочка», «Як козаки Змія приборкували», «Лебедине озеро», «Жізель», «Баядера», «Наяда і Рибалка», «Лісова пісня», «Заметіль» та ін.