Підтримати
Вже котрий день не вщухає громадський розголос довкола знакового музею у центрі столиці - власне, Національного музею Тараса Шевченка на бульварі Шевченка. Пристрасті-суперечки довкола реставраційних робіт то наростають, то спадають - як хвилі. Кажуть, буцім у музейному просторі відкриють дорогий ресторан. Кажуть, що котлован у дворі руйнує музейну автентичність, і не тільки. Є хвилювання і щодо безцінних експонатів, які можуть постраждати від незграбних дій реставраторів-реконструкторів.
Нагадаю, музейна епопея формально стартувала ще на початку квітня 2012р., коли, згідно з Указом президента України № 257/2012, було оголошено низку заходів до 200-річчя від дня народження Кобзаря. У їх числі передбачалося і проведення ремонтно-реставраційних робіт у київському музеї Шевченка. Сьогодні кияни та гості міста самі можуть потрапити на "екскурсію" до цих стін і переконатися, що "процес пішов", адже будівельники не злазять із риштувань. А ось щодо ризиків реставрації-реконструкції, а також гучного розголосу довкола оновлення музею - в інтерв'ю DT.UA своїми думками поділився Дмитро СТУС, директор Київського Національного музею імені Тараса Шевченка.
- Пане Дмитре, у тексті розпорядження КМДА за №1249 з'явилася дефініція "реконструкція" Музею Шевченка. Яким чином, власне, реконструкція може змінити автентичний зовнішній вигляд музею, його внутрішній простір? Чи не суперечить розпорядження про "реконструкцію" указові президента, в якому йдеться виключно про ремонтно-реставраційні роботи в музеї?
- Жодної суперечності тут немає. Указ Президента - документ державної ваги. Президент ставить завдання, а потім те завдання виконують. І ось саме для реставрації та ремонту головного корпусу музею на бульварі Тараса Шевченка, 12 і знадобилася реконструкція. Але реконструкція стосується не пам'ятки архітектури, а інженерних комунікацій, приміщення флігеля та внутрішнього дворика.
Для чого? Все просто. Внаслідок ремонтів 1980-х і початку 2000-х років у музеї зникла вентиляція. Не було зроблено гідроізоляцію стін, внаслідок чого поступово розвинувся грибок. Як наслідок - неможливість підтримувати температурно-вологісний режим у приміщенні експозиції: зокрема, річний перепад температур сягав 10-12 градусів, що абсолютно неприпустимо.
Коли ж говорити про архівні сховища музею, то з 9 наявних
2 були цілковито непридатними для зберігання експонатів, а ще в трьох можна було зберігати лише малоцінні предмети. Тобто лише 4 сховища з 9 були в належному стані. Я вже не кажу про те, що сипалися балкони, "загнивала" каналізація, існувала загроза підтоплення, бо, за всіма нормами, бойлерна і теплопункт не можуть розміщуватися поруч із приміщеннями фондів.
Ще гірша ситуація була у флігелі, де працювали обслуговуючий персонал та наукові співробітники музею. Концентрація грибка в приміщеннях у кілька разів перевищувала допустимі санітарні норми, стіни сипалися, а минулої зими в переходах та приміщеннях флігеля вода стояла на підлозі.
Тож, коли півтора року тому я став директором, одним із перших моїх питань було: а чому музей не закрила санепідемстанція? Тому минулої весни я свавільно і без погоджень відселив співробітників із першого поверху флігеля на другий, де ситуація була не така критична.
Саме щоб вирішити всі ці дуже задавнені проблеми, й необхідна реконструкція, але не будівлі, що є пам'яткою архітектури, а флігеля та внутрішнього дворика, які до 1989 р. взагалі не належали музею й жодними пам'ятками архітектури не є.
- Перш ніж розпочати роботу з реставрації та ремонту музею, чи належним чином керівництво передбачило всі нюанси Закону України "Про охорону культурної спадщини"? Адже саме цей закон декларує максимальне збереження, навіть "консервацію", безцінних історичних споруд?
- Музей цих робіт, як юридична особа, взагалі не проводить. Ми провели тільки підготовчі роботи. Дозвіл на них нам видало Міністерство культури
12 червня 2013 р. Тоді ж ми провели прес-конференцію, на якій були присутні журналісти і представники більш як 10 телеканалів (до речі, ЗМІ, які тепер активно поширюють недостовірну інформацію, там не було). Ми їх водили всіма приміщеннями, аби потім ніхто не міг дорікнути нам непрозорістю.
Усі будівельні роботи в музеї міг вести лише власник будівлі - місто. Бо, знову ж таки, всупереч Положенню про національний заклад (установу) України, попереднє керівництво не поспішало з передачею музею з комунальної власності в державну.
Саме тому я й звернувся до Олександра Попова з проханням допомогти у проведенні робіт, які не мали права вести ні ми, ні Міністерство культури.
Тепер про дозволи та закони. Листом Міністерства культури від 29.07.2013 р. за № 2200/10/61-13 погоджено реставраційне завдання щодо головного корпусу, є історико-містобудівне обґрунтування, рішенням КМДА саме КП "Житлоінвестбуд-УКБ" визначено тією організацією, якій музей передав юридичні права замовника. Саме замовник проводить тендер, про який я не маю жодного права розголошувати інформацію, і він же подавав проект на державну експертизу.
- Вболівальники за долю київської Шевченкіани закидають музеєві ігнорування Закону України про "здійснення державних закупівель", власне про тендер. Хто відповідає саме за цей процес? Чому не відбулось громадських слухань, обговорень, коли вирішили змінювати масштаб ремонтних і реставраційних робіт?
- Про процедуру закупівель я вже вам дещо сказав... А щодо громадських слухань, тобто публічного обговорення проекту... То ми не мали жодних підстав і можливостей такі розгляди починати. Щоб оголосити конкурс, треба мати його фінансове забезпечення і час. Я став директором наприкінці січня 2012 р. На тоді в музеї не було систематизованої інженерної документації, ми не розуміли рівня проблем, не мали навіть інженера з експлуатації та ремонту. 8- 9 місяців пішло тільки на те, щоб зібрати розкидану, у прямому сенсі, документацію й почати думати, як рятувати ситуацію.
Ми виготовили "альбом-презентацію" катастрофічного стану музейних приміщень і передали її президентові України вже після того, як проект бюджету на 2013 р. було ухвалено. Тому й довелося в авральному порядку і абсолютно безкоштовно готувати ескізний проект, за що взялася "Творча архітектурна майстерня Л. Скорик" (ми зверталися не лише до них, але тільки вони погодилися щось робити в ситуації, коли жодних гарантій на фінансування не було).
Лише після цього етапу ми могли почати добиватися від уряду розпорядження Кабінету міністрів про перерозподіл видатків державного бюджету Міністерству культури від 20 травня 2013 р.
За активної підтримки міністра культури Леоніда Новохатька, це вдалося зробити. І це справжнє диво.
Але поясніть мені: чому, коли в центрі Києва навесні з балконів музею летять цегляні брили вагою 5-7 кг, а музей стоїть облуплений, - громадські активісти спокійнісінько цього не помічають, а коли надзусиллями колективу музею, міністра, а також праці архітектурної майстерні, реставраторів, будівельників починаємо виправляти ситуацію - невелика групка людей заводить давню пісню: чому не так, чому з нами не порадилися, чому, як писав Маланюк, "чому він, а не я".
- Хто конкретно на сьогодні - які компанії - виконують роботи з реконструкції та капітального будівництва? І якою мірою міська влада контролює цей процес? Чи погоджені були з вами особисто (чи, може, з міською владою) деякі дії будівельників (реставраторів), які викликали обурення частини громади? Зокрема, кажуть, що в музеї зруйновано шматок стіни, зруйновано сходи, з частини приміщення знято покрівлю...
- Зі мною та дирекцією музею, а також із реставраторами всі питання узгоджено, реставраційне завдання, до речі, розробляв відомий усім музейникам України Олександр Молож, який співпрацював з музеєм на всіх етапах роботи.
Який шматок стіни і які сходи? Ідеться, мабуть, про приміщення флігеля, від якого був перехід до музею. Перехід між головною будівлею та флігелем, про який ідеться, збудовано в 1980-х, і збудовано вкрай погано, - саме там на підлозі стояла вода, він же був розсадником грибка. До будівлі головного корпусу перехід жодного стосунку не має.
Відтак, на мою думку, це пряме маніпулювання фактами, яке робиться з метою ввести в оману громадськість і дестабілізувати ситуацію.
…Зрозумійте, лише в теплу пору року можна проводити роботи на зовнішніх фасадах, облаштовувати гідроізоляцію та провадити хімічні роботи для вилікування стін від грибка. І я дуже вдячний керівництву міста та будівельникам, які пішли на це, наперед знаючи, що неодмінно знайдуться ті, кому вигідна позиція критика.
- Тепер стосовно батарей опалення. Чому вирішили їх зрізати? Причому всі? Чи була в цьому потреба?
- Уся система водопостачання, теплопостачання та каналізації виводиться з пам'ятки архітектури, тобто головного корпусу музею. Музей опалюватиметься сучасними системами, а у фондових та частині експозиційних приміщень - фанкойлами, які взимку працюватимуть на підігрів, а влітку - на охолодження. У внутрішньому дворі будується нова інженерна інфраструктура.
Додам, що найбільший скарб Національного музею - Шевченків малярський доробок - від цього жодним чином не постраждає. КП "Житлоінвестбуд-УКБ" закупило сучасні фінські конвектори з найвищим ступенем безпеки. Їх тимчасово встановлено у приміщенні фондосховищ. Наприкінці місяця третина будівлі головного корпусу опалюватиметься тимчасовою системою теплопостачання, яка вже монтується. Після цього конвектори можна буде передати в будинок Шевченка на вул. Вишгородській, де взагалі не було опалення майже 10 років. Чому ж тоді мовчали критики? Невже так і треба?
- А як прокоментуєте зафіксовану деякими шевченкознавцями розбиту мармурову підлогу?!
- Будівельники зняли фрагмент мармуру біля входу, щоб прокласти інженерні комунікації. І він буде встановлений назад.
- Чи правда, нібито центральний вхід музею планується взагалі змінити, і буде він десь із боку двору? Якщо так, то для чого?
- Коли до музею приходить понад 30-40 відвідувачів, у доволі тісному холі створюється тиснява. Аби зробити сучасну вхідну групу в головному корпусі музею, треба було б докорінно переробити вхід, спорудивши там приміщення каси, сувенірну крамницю, ліфти або підйомники для людей із обмеженими фізичними можливостями. Щоб уникнути цього, вхідна група до музею спроектована через атріум у дворику, куди зможуть під'їхати автобус із туристами і 2-3 легкові машини (на бульварі Тараса Шевченка припаркуватися біля музею неможливо).
- Тепер стосовно "надбудови" над музеєм, про яку також доводилося чути Чи можлива вона? Чи є це в проекті? І якщо так, то для чого?
- Ніякої "надбудови" над музеєм не планується і не планувалося. Відповідно, в проекті її теж немає. Це нісенітниця.
- А недавно активно поширювалась інформація, буцім у дворі музею вирили котлован, аби побудувати там ресторан. Це також нісенітниця? Чи, можливо, буде якийсь інший заклад "громадського хачування"?
- Звісно, це також нісенітниця.
- Тоді як ставитеся до позиції своїх критиків, котрі ввважають, що в просторі Національного музею взагалі не може бути ніяких кав'ярень?
- Це позиція людей, які заперечують практику, прийняту в провідних музеях Європи та світу.
- І ще одне запитання... Про майбутні ліфти, які також стануть новацією оновленого музейного простору. Чи можна було б обійтися і без цієї новації?
- Якщо говоримо "лише" про два поверхи музею, то подумаймо: як люди з обмеженими можливостями можуть подолати ці "лише" два поверхи? Адже, за європейськими нормами, на які в нас багато хто хоче рівнятися, принаймні на словах, будь-яка будівля, а тим більше музей чи культурний центр, має бути пристосований для того, аби приймати всіх відвідувачів. Хіба це не зрозуміло?
- Тепер щодо флори. Як поясните знищення у дворі Музею Шевченка дерев-кущів? Адже серед них були дерева з батьківщини поета. Чи не мусив би музей узяти певний "дозвіл", перш ніж дозволяти будівельникам іти на такі зухвалі дії?
- Так, справді, тамариск і шовковицю, яку 30 років тому привезли з Новопетровського укріплення, довелося викорчувати, бо саме під ними проходять комунікаційні труби. І якщо не полагодити їх тепер, то музеєві доведеться це робити через рік-два, але вже після плачевних наслідків. Кущ тамариску, до речі, було пересаджено на території музею, і він прийнявся. Щодо дозволів - процедура викорчування була абсолютно законною, бо ми маємо Акт Київзеленбуду про обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню, № 214 від 17 червня 2013 р. Згідно з висновками цього акту, було сплачено 99 925 тис. грн компенсації за ці насадження. Зокрема, було оплачено і роботу фахівців Київзеленбуду з пересадки кущів та дерев із двору музею в парк Тараса Шевченка.
- Пане Дмитре, чи можна публічно назвати бюджет нинішньої реставрації-реконструкції? І чи можна, хоча б у перспективі, зрозуміти, коли її буде завершено? І коли музей відчинить двері для відвідувачів уже в оновленому вигляді?
- Бюджет проекту має право озвучити лише замовник. Щодо термінів, то всі роботи планується завершити в лютому 2014 р., щоб на Шевченківські дні відвідувачі побачили Музей в оновленому вигляді, в новій експозиції якого буде виставлено оригінали Шевченка, а не копії, як досі.
Чому саме зараз гучно заговорили про справи музею? Тому, що саме тепер збіглися в часі кілька чинників. З одного боку, це суб'єктивне невдоволення людей, які роками керували музеєм і нічого не зробили для того, аби хоч якось вплинути на вирішення критичної ситуації. З іншого - політичні ігри, зокрема спроба дискредитувати дії КМДА та Міністерство культури, без допомоги яких ми не мали жодного шансу розпочати ремонтно-реставраційні роботи в головному корпусі музею. А також ремонт і реконструкцію в приміщенні флігеля та внутрішньому дворика.
На жаль, у політичному запалі боротьби опоненти надто часто використовують неперевірені факти та інформацію, вважаючи, що головне - кинути тінь на людину і поставити під сумнів те, що вона робить.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google