Музейний детектив, або Мистецтво бути розумним

Музеї всього світу сьогодні на очах змінюються. Залишатися просто сховищем артефактів? Ні, цього обурливо мало. Усі шукають нові форми роботи. Винаходять наукові, "музейні" шоу, намагаючись одночасно і розважити, і залучити, і просвітити публіку. Вражаюче вдалим прикладом справжньої "виставки майбутнього" в Україні став проект ART & SCIENCE із серії "Наука про мистецтво", що відкрився недавно у столичному Музеї Ханенків. У рамках цієї, багато в чому експериментальної, експозиції "ханенківці" представили результати своїх наукових досліджень

18 творів мистецтва, які зберігаються у фондах.

- Це - наш перший такого роду виставковий проект, на якому ми виносимо на загальний огляд "кухню" музейної роботи. Атрибуція - мабуть, найцікавіша її частина. Але часто відвідувачі навіть не здогадуються, чим ми займаємося, крім підготовки виставок та екскурсій, - розповіла нам куратор ART & SCIENCE, заступник директора Музею Ханенків з науково-дослідної роботи Олена Живкова. - До експозиції ввійшли тільки ті оригінали з наших фондів, які пройшли експертизу (на жаль, були й такі, які під час вивчення виявилися підробками). Про кожен експонат, про те, як він "заговорив" у руках дослідників, можна розповідати захопливу, майже детективну історію. Ми так і зробили. Якщо виставка виявиться успішною, хочемо показати її в різних містах України. Потім, можливо, зробимо "продовження".

Ви, звісно, свого часу читали супермодний "Код да Вінчі" Дена Брауна. І, швидше за все, дивилися фільм про те, як захоплююче й страшно Роберт Ленгдон і Софі Нево розгадують таємницю "Таємної Вечері". На ART & SCIENCE відвідувачі Музею Ханенків самі потрапляють у справжній мистецтвознавчий детектив. Дякувати Богу, без крові. Зате й "об'єктів", над розгадкою таємниць яких наукові співробітники музею билися не один рік, майже два десятки. Від порцелянових статуеток, самурайського меча та навіть стільців - до живопису Вільгельма Котарбінського. Розкрили навіть таємницю павільйону Російської імперії на Всесвітній виставці у Венеції. Виявляється, його побудував… Богдан Ханенко.

Усі роботи супроводжує якісна кольорова інфографіка. Вивчати ці схеми, з репродукціями, розповідями про символіку та специфіку виготовлення і використання різних предметів побуту, що ввійшли в експозицію і, що важливо, із закрученою історією їх атрибуції в музеї Ханенків, не менш цікаво, ніж розглядати самі арт-об'єкти. Так, завдяки елегантному кураторському рішенню з інфографікою виставка, навіть без дорогого медіа, стала інтерактивною. Проекти такого рівня, освітні, але з "ігровим" елементом, ми бачили тільки у провідних сучасних західних музеях.

Назвати "найцікавіші" екземпляри з 18, які склали експозицію, практично неможливо. Всі хороші. Тим більше що на відкритті виставки у всіх охочих була можливість особисто поспілкуватися з науковими співробітниками Музею Ханенків - авторами атрибуцій. Після їхніх розповідей у кожен артефакт можна було закохатися, як самі музейні Пігмаліони закохалися у своїх "галатей", доки роками досліджували їхню історію.

- В інвентарному описі довгі роки про цю шкатулку було написано просто: "Шкатулка прямокутна". А під час дослідження з'ясувалося, що вона належить до серії т. зв. "скриньок нареченої" (cassetta de sposa), - розповідає про "свій" предмет, скриньку для весільних подарунків першої половини XVI ст., старший науковий співробітник відділу обліку та зберігання Юлія Самойлова. - Формою вона нагадує великі скрині кассоне, в яких наречена перевозила придане, та й сама шкатулка в неї входила.

Шкатулка зроблена з дерева, швидше за все, з сірої вільхи, і прикрашена білим різьбленим декором, який формувався із суміші яйця, крейди та борошна. (Інкрустація слоновою кісткою коштувала дуже дорого, і часто її замінювали таким способом. Виглядало теж дуже переконливо.) Орнаменти в період виготовлення скриньки існували зооморфні і рослинні. "Наш" прикрашений зооморфним. Фігурки дельфінів, пушка, різноманітні квіти символізують кохання. "Шкатулки нареченої" просочували пахощами, афродизіаками. Тому всі предмети, які в них зберігалися, теж приємно пахли. Нареченим у XVI ст., звісно, дуже подобалося (сміється). До речі, у Музеї Вікторії і Альберта, в Метрополітен-музеї виставляються схожі предмети. Вони завжди викликають ажіотаж у публіки.

Від старшого наукового співробітника відділу західноєвропейського мистецтва Людмили Кравченко ми дізналися історію порцелянових статуеток із колекції Богдана і Варвари Ханенків. За життя колекціонера й мецената, за словами п. Кравченко, різноманітні фігурки прикрашали полиці в житлових кімнатах особняка, а також зберігалися у спеціальній шафі-вітрині. Потрапивши до музейних фондів, більшість порцелянових амурів довгі роки значилися просто як "крилата дівчинка" або "дівчинка з виноградом" тощо.

- Вони не були "амурами" і не належали ні до якої серії, - пояснює дослідник. - Правильно атрибутувати порцеляну мені, як і колегам, дозволило порівняння з відомими зразками з колекцій провідних світових музеїв, каталогів, спеціальна література. Виявилося, що скульптурки з серії "Переодягнені амури" відлиті за моделлю знаменитого Й.Й.Кендлера (працював у 1731-1763 рр.), на Мейсенській Королівській порцеляновій мануфактурі.

- Ця серія досить велика. Кендлер відливав парні фігурки амурів, яких одягав по-різному. Переважно це були алегорії, або "професії", скульптурки символізували різні національності тощо. Амур із зав'язаними очима в нашій колекції - це, приміром, алегорія сліпого кохання.

До речі, цей "осліплений", четвертий за ліком амур у вітрині, - не мейсенівский. Він створений майстрами мануфактури купця Вільгельма Каспара Вегелі з Берліна. Легендарна Берлінська порцелянова мануфактура існувала всього кілька років у XVIII ст. (1751-1757 рр.). На ній працювали скульптори, які з різних причин пішли з Мейсена. Так, можна сказати - "дисиденти"! (Сміється.) І, відповідно, вони дотримувалися традицій Мейсена, просто - повторювали те, що робили раніше.

Справжній детектив можна написати (і хто знає - може, колись справді напишуть?) про "Автопортрет у костюмі "гофтромпетера" (1845) призабутого нині художника Миколи Ломтєва. Та й розповідає про те, як "заново відкривала" дивну картину з чоловіком у костюмі, складеному з одягів різних епох, і написом "Cervaro. Olimpiade XXX N.Л. 1845", заст. директори Музею Ханенків з науково-дослідної роботи, автор ідеї і куратор виставки ART & SCIENCE Олена Живкова. Розповідає так, що саму по собі розповідь можна слухати як "закручений" мистецтвознавчий трилер.

- Засновник нашого музею Богдан Ханенко колись купував твори Ломтєва. Але чи саме цю роботу? Сьогодні вже не дізнаєшся. До нас автопортрет потрапив із фондів Російського музею, бо вважалося, що це - робота італійського художника.Я побачила таємничі N латиницею й кириличне Л у підписі й насторожилася. Знайшла інші картини художника. А потім мені надзвичайно пощастило. Я знайшла щоденник самого Ломтєва! І завдяки йому зрозуміла, що означає загадковий напис на картині: "Cervaro. Olimpiade XXX N.Л. 1845". Виявилося, що "пенсіонери" - художники, які за казенний кошт їздили з Росії навчатися в Італію, щороку влаштовували свято. Яке називалося "олімпіадою". Відбувалося воно у передмісті Рима під назвою Черваро. Це була чарівна місцевість, сповнена печер і гротів. В одному з гротів художники й проводили свій карнавал, перевдягаючись у маскарадні костюми. Костюм Ломтєва на автопортреті дивний: штани - одного історичного періоду, капелюх - іншого. Але як карнавальний він цілком зрозумілий.

У "Щоденнику" Ломтєв писав, що в художників був звичай: крадькома від інших на самоті заходити вглиб грота. І там у сивіли запитувати про свою долю - що тебе чекає протягом наступного року. (Потім я, до речі, знайшла зображення сивіли й самого свята, і навіть замальовку, як художник пише на стінах грота слово Olimpiade - і номер "поточного" свята.) Загалом, на картині зображено доленосний момент - вечір "Олімпіади", коли Ломтєв дізнається свою долю на рік наперед.

В 1845-му, розповідає, захоплюючись, п. Живкова, у Ломтєва був складний період. Він опинився в Італії без грошей. У "Щоденнику" багато раз повторюється: "голодував", "не обідав і не вечеряв". "Але він однак весь час працював, писав картини".

- Коли Ломтєв уже мав повертатися з Італії в Росію, сталася негарна історія. Чиновник, який відповідав за гроші "пансіонерів", украв їх і втік з коханкою в Америку. І всі художники залишилися взагалі без утримання. Однак Ломтєв, хоча й з великими труднощами, повернувся додому. Спочатку потрапив у Константинополь, потім опинився в Києві…

Втім, подробиці про життя й "Автопортрет" нещасного Ломтеєа краще дізнаватись безпосередньо в Музеї Ханенків. Як і про загадковий "Портрет принцеси Дейзі - княгині Марії Терези Олівії Хохберг фон Плесс" Егона Йосифа Коссута, про "Годівлю ібісів" Вільгельма Котарбінського, про кантонські віяла (і чому "експортні" варіанти китайських віял відрізнялися від створених "для внутрішнього користування"), срібні кола "чінтамані" і т.д. Наука - це дуже захоплююче. А ходити в сучасні музеї - цікавіше, ніж у кінотеатри з 3D. Звісно, це - в тому разі, якщо музей сам "іде в ногу з часом".

Якби ще таких виставок, як нинішня ART & SCIENCE у Ханенків, по різних українських музеях, - і, дивись, поступово бути розумним, грамотним, інтелектуалом у країні стане модно. Мрії, звичайно…Але у світі саме до цього все і йдеться. Точніше, на Заході інтелектуальна праця давно - у пошані. Чудовий, європейського рівня, без знижок на будь-які українські "обставини" проект Музею Ханенків ще більше наближає Захід до України, а Україну - до Заходу. Правильною дорогою йдемо, товариші!