«Мрії Марії»: люби ближнього твого

Міжнародний фестиваль православного кіно «Покров» уже п’ять років поспіль проходить у Києві під час одного з найшанованіших християнських свят. Організатором фестивалю є Українська православна церква Московського патріархату. Нинішнього року свої фільми та телепередачі представили на ньому режисери з України, Росії, Грузії, Білорусі, Латвії, Греції, Сербії та інших країн.

Як виявилося, рецепт православного кіно на диво простий: треба показати на першому плані церкву або монастир, ікони, процес випікання проскур, сад із квітами, котика або собаку, дітей, які зі свічками у руках стоять біля духівника. Бажано додати трохи хронікальних кадрів із руйнуванням дзвіниць і скиданням на землю хрестів (для політично стурбованих — окремими кадрами дати показний образ царя Миколи ІІ з родиною). Як варіант — можна сфокусуватися на постаті настоятеля монастиря, який щось жваво обговорює з главою держадміністрації або його заступником.

Саундтрек — церковний подзвін чи співання псалмів, утім, не завадить і те, й друге — за смаком. Усе це приправити довгими і пафосними розмовами про відродження релігії, церкви, духовності, Православ’я (неодмінно — з великої букви). При цьому камера може «гуляти» у небі, щоб зобразити, як сонце пробиває хмари, а потім різко переключитися на обличчя дитини, котра шепоче «Отче наш…». Замість реклами — розповіді заможних парафіян із докладними пояснюваннями, скільки і чого вони подарували цьому храму або парафії. Можна лише поспівчувати організаторам кінофестивалю — їм довелося про­дивитися десятки таких кінострічок, аби вибрати бодай щось гідне для показу.

«Рівень фільмів справді невисокий, — говорить один із організаторів фестивалю Євген Цимбал. — Часто у ролі режисерів та операторів виступають непрофесіонали, незнайомі з основами режисури. Звідси — мляві сюжети, повтори, псевдозначущі фрази тощо. Хочеться урізноманітнити репертуар фестивалю, ми прагнемо показати своїй аудиторії справді цікаві, професіональні, талановиті фільми, але їх дуже і дуже мало. Ми проводимо майстер-класи для початківців і навіть для тих, хто вважає себе професіоналом. Щоб допомогти тим, хто хоче знімати кіно, організатори фестивалю випустили у світ уже другий номер журналу про кіно, мистецтво та релігію «Покров», де публікуються рецензії та статті про православне мистецтво. Але кінострічки з релігійної тематики — специфічні, а сам православний кінематограф в Україні перебуває у фазі становлення».

Проте й у потоці другосорт­них картин Євген Цимбал знайшов кілька фільмів, які, на його думку, варті уваги у художньому плані. Це роботи режисерів Віктора Касьянова «Раннє дитинство Фросі Мурашкіної», Валентини Матвєєвої «Апостол любові», Міхо Борашвілі «Путь Христа», Бориса Лізнєва «Видіння на Неві» та ін. Від себе можу додати до цього переліку ще й динамічну та іронічну кінострічку «Будинок, у якому…» Тамари Каганович, режисера з Одеси; побудований на унікальному документальному матеріалі фільм Бориса Криницина «Пасха 45 року»; тонку та інтелектуальну картину Надії Кошман «Преподобний Антоній Печерський». Ось, мабуть, і все.

Організатори фестивалю пропонували учасникам показати свої роботи, зняті на мобільні телефони, але не склалося. Була представлена лише одна робота, яка може здатися цікавою.

Без сумнівів, православне кіно — для специфічного глядача, який відвідує такі фестивалі для того, щоб відійти від мороку сьогодення, суєтного життя, злоби, насильства, і ще раз згадати про вище призначення людини. Тому й розваги та спецефекти тут недоречні, як недоречними можуть стати й узагалі суперечки про роль і місце церкви у нашому суспільстві. Але невже, крім кінематографічних «звітів» про відродження храмів і соціальну роботу духівництва, православному кіно немає про що сказати публіці?

Як виявилось, є. Варто згадати лише фільм «Мрії Марії» режисера Валерія Бєлова, показаний у перший фестивальний день.

Вразила не стільки картина — вона не вибивалася із загального контексту фестивалю — а сама публіка у залі Будинку кіно. Поблажлива до невисокого художнього рівня кінострічок, терпима до штампів і одноманітності, аудиторія вчинила справжній скандал під час показу фільму про селянку Марію Корсак. Уперше бачила, щоб немолоді вже люди, які відносять себе до так званої православної інтелігенції, під час фільму свистіли, кричали, тупотіли ногами і гнівно вимагали припинити показ. Що ж обурило цих глядачів?

Сюжет фільму «Мрії Марії» типовий для православного кінематографа. Він побудований на документальних зйомках і фактах. У центрі уваги — доля української жінки, котра вирішила на землі, яка перейшла їй у спадщину від батьків, побудувати православний храм для односельців. Ще у дитинстві вона хотіла мати церкву у рідному селі. Але у радянські часи їй, доньці героя Радянського Союзу — батько став ним під час Вітчизняної війни — і племінниці бійця УПА, який помер на каторзі у Сибіру, навіть мріяти про це було заборонено.

Та й у незалежній Україні Марія Корсак довго добивалася дозволу влади на побудову храму. Нарешті її власним коштом і на пожертвування односельців церкву збудовано, а священики провели першу службу. Українською мовою, певно, оскільки саме нею спілкуються жителі цього села.

«Паазор!» — так зустріла кінематографічне оповідання публіка, яка зібралася напередодні великого свята у столичному Будинку кіно. Обурило глядачів усе: дядько — вояк УПА, богослужіння українською мовою, освячення храму, що належить УПЦ КП.
Ну і певно те, що фільм показаний під час фестивалю, організованого Московським патріархатом.

За словами архімандрита Іони, намісника Свято-Троїцького Іонинського монастиря, «мистецтво, яке служить істині, нібито здуває пил з життя і робить його по-весняному свіжим, яскравим». Майстер-класи для режисерів та операторів, а також власний досвід навчать початківців основ кінематографії. А дотик до вчення Христа, сподіваємося, навчить видувати сміття із життя і повсякденності.

А ось чи будуть церкви Московського патріархату проводити «майстер-класи» для своїх прибічників? Чи навчать духівники паству «здувати пил» з душі? Усім же нам сказано: «Люби ближнього твого як самого себе!»