МОНУМЕНТАЛЬНІСТЬ І ТЕНДІТНІСТЬ

З 24 жовтня по 10 листопада в Україні проходив уже IV фестиваль польської культури. Вперше такий фестиваль відбувся 1996 року у Львові, до чого підштовхнула потреба презентувати, умовно кажучи, мистецькі здобутки польської меншини в Західній Україні. Відтоді такі фестивалі проводилися кожні два роки. Цим разом фестиваль проходив уже в кількох містах — у Львові, Києві, Харкові й Одесі, — представляючи не лише аматорські колективи українських поляків, а й запрошуючи художників, режисерів чи диригентів із Польщі. До організації цьогорічного фестивалю було залучено цілу низку професійних організацій: від міністерств культури Польщі й України, усіх можливих міських та обласних адміністрацій, Національної спілки художників України — до власне театрів і концертних зал, що приймали фестиваль. Як і на самому початку, координатором фестивалю був Роман Ревакович, президент фундації Pro Musica Viva, яка організувала фестиваль спільно з Федерацією польських організацій в Україні, Товариством польської культури Львівщини, Товариством польської культури в Харкові та одеським відділенням Спілки поляків України.

Як бачимо, організаторів було немало — що цікавого з цього виникло? Здається, одним із найбільш інтригуючих фокусів фестивалю — цього року, як і, приміром, у 1996-му — стало запрошення висококласних митців із Польщі, які займаються актуальними формами мистецтва. Скажімо, до участі в першому Фестивалі польської культури було запрошено найбільш знаного польського композитора й диригента сучасності Кшиштофа Пендерецького, який диригував тоді хором Краківської філармонії, що виконав його «Польський реквієм».

Цього року фестиваль у Києві відкрився виставкою Мирослава Машлянка «Скульптура» — одна величезна інсталяція з трави й воску розмістилася в холі Будинку художника на Львівській площі. Куратор виставки — Юрій Онух, директор Центру сучасного мистецтва при НаУКМА, що й презентував «Скульптуру». Пан Ревакович, коментуючи запрошення Мирослава Машлянка до участі у фестивалі, сказав: «Мирослав Машлянко — сучасний актуальний художник, і я знав, що його мистецтво не лише викличе інтерес серед зацікавлених польською культурою, а й привабить ширшу аудиторію». Приїхавши до Києва, Мирослав Машлянко розпочав роботу над своєю інсталяцією за п’ять днів до відкриття виставки, що відбулося 4 листопада. Машлянко, щоразу працюючи над абстрактними монументальними інсталяціями, творить у контексті конкретного приміщення, зіставляє своє бачення форми з уже наявною просторовою конфігурацією. Тут — це легка ажурна структура, що формою нагадує вазу, висотою близько
6 м, яка й «народилася» за ті кілька днів перед офіційним відкриттям. З першого погляду, інсталяція — що її сам автор воліє називати скульптурою — надзвичайно крихка й делікатна, але насправді ви навіть можете її торкнутися, аби відчути стійкість і ґрунтовність структури. Машлянко будує за правилами плетіння кошика чи тину — доволі стійке переплетення волокон, у цьому випадку скріплене природним воском. Про свою роботу автор каже, що «…це деяке втілення поєднання протилежностей: монументальності й тендітності. Я завжди працюю із природними матеріалами, такими, як каміння, дерево, трава, бо ці матеріали мені ближчі й більше відповідають моєму світовідчуттю. А ця скульптура — спосіб поєднати непоєднувані речі».

Попри участь висококласних професійних митців, головною метою фестивалю є представлення власне самодіяльних польських колективів, які створилися та існують в Україні. Звісно, що якісне, актуальне мистецтво привертає багато публічної уваги, таким чином висвітлюючи й діяльність аматорських груп. Якщо вас зацікавила виставка Машлянка, що відбувається в межах Фестивалю польської культури, то частка цього інтересу пошириться і на, уявімо собі, колектив польського народного танцю з містечка N. Отже, професійна виставка стає тут локомотивом, що здійснює промоцію для всіх подій, пов’язаних із фестивалем. Це здається політично мудрим кроком для промоції форм мистецтва, на які традиційно невисокий попит. Доводиться лише дивуватися, чому українські культурбюрократи досі цього не зрозуміли і все ще покладаються на народну вишивку як засіб промоції української культури…

Окрім уже згаданої виставки, у Києві Фестиваль польської культури представив кілька театральних постановок, серед яких «Івона, принцеса Бурґундська» Ґомбровича у постановці режисера Вєслава Рудзького й виконанні драматичного театру ім.Заньковецької зі Львова та «Мама, або несмачний витвір на 2 дії з епілогом» Віткаци в постановці Збіґнєва Наймоли, виконана київським драматичним ім.Франка. Як зауважив пан Ревакович, важливою частиною цьогорічного фестивалю була, власне, співпраця між польськими інституціями й митцями та українськими професійними організаціями, як-от запрошення польського режисера до роботи з трупою київського театру. До того ж, в усіх містах-учасниках відбулася ціла низка концертів за тим самим принципом співпраці.

Хоча участь професійних груп, звісно, викликала найбільше зацікавлення, не можна було б оминути власне аматорських колективів. Серед них театральна сцена-студія «Галіціана», молодіжний театр «Бай» та ціла низка хорів і музичних колективів. Запрошення знаних, професійних митців і груп, зокрема увага до сучасної культури, таки спричинилися до концентрації публічної уваги на власне польській аматорській мистецькій діяльності в Україні.