МІСТ НАД ОКСАМИТОВОЮ ЗАВІСОЮ

Здається, зовсім недавно сп’янілі від надлишку свободи молоді люди розтягували на сувеніри шматки Берлінської стіни. Залізна завіса впала. Європа вкотре за буремну історію задекларувала свою єдність. Але політична хімія творить дива — сиві, фарбовані, лисі державні діячі, пережувавши в радах, парламентах, асамблеях бетонні уламки, виткали з них пухнасту, декоровану чудовими гаслами кулісу. І мов на зло впала вона точнісінько по пунктиру нашого західного кордону. Поки я лаштувався в безвізову Польщу, біля посольства та консульств під біло-червоним прапором вишикувалися завжди безрадісні та знервовані черги. Скільком нашим громадянам ідиосинкразія до цього радянського рудимента відіб’є охоту до відвідування сусіда за Бугом. «Паспорти для того й влаштовані, щоб заважати чесним людям та допомагати шахраям», як вважав Жуль Верн.

У київській галереї «Лавра» відкрилася виставка під назвою, трохи схожою на плід бюрократичної творчості діячів Європейського Союзу, — «Єврографік Київ-2003. Міст інтеграції європейської культури». Але хай вас не вводять в оману такі асоціації. Слово «графік» тут означає зовсім не табличку в ногах хворої економіки, а вид образотворчого мистецтва — графіку, в якій основним засобом зображення є лінія та штрих. Щоправда, новітні технології та творчий пошук уже трохи видозмінили первинну суть цього означення.

Генеральний організатор київської експозиції — Товариство Міжнародне триєнале графіки в Кракові. Краківський графічний форум, заснований у середині
60-х років ХХ століття, відразу виборов авторитетне місце під мистецьким сонцем і вже тоді долинав своїми новаторськими впливами до ізольованих навіть від колег по соцтабору художників-графіків Радянського Союзу. Те, що саме Краків став центром притягання для східноєвропейських, а згодом і загальноєвропейських та світових течій у царині графіки, цілком логічно. Навіть найуспішніші мистецькі акції засновують фанатики-ентузіасти. Але ніяка екзальтація не допоможе утримувати належний рівень, якщо під ногами немає міцного пласту культури. Польська графічна школа завжди була професійною, але вільною від будь-яких догм — академічних чи ідеологічних. І в часи Гомулки, і в часи Герека і, як мені видається, сьогодні польські графіки аристократично ігнорують владу авторитетів (не важливо — мистецьких чи політичних) або відверто іронізують над нею. Добре, що в ареал впливу Краківського триєнале потрапила Україна. Адже в нашій країні досить чудових графіків, котрі працюють на рівні найкращих світових зразків. Київська експозиція, створена на основі робіт учасників Краківського триєнале 2003 року, складається зі 311 робіт 228 художників Західної, Центральної та Східної Європи. Декларована організаторами відсутність обмежень у техніці та форматі робіт проявляється на виставці повною мірою. Студентів графічних факультетів художніх навчальних закладів можна приводити сюди для наочного вивчення можливих та неможливих графічних технік. Поруч із досить традиційними офортами, ліногравюрами, літографіями, серед робіт можна знайти безліч варіантів комп’ютерних вправ та мистецьких пошуків, прихованих під маркою «авторська техніка».

Мистецький міст, який простягся з допомогою столичної держадміністрації від Кракова до Києва, наступного року перекинеться до Москви. Більше б таких надкордонних переходів — і всі стіни та завіси зникнуть, як роса на сонці. Жаль тільки, що ця творча акція працює у форматі триєнале. Може, варто б повернутися до бієнального варіанта, а ще краще — до щорічного.