Микола Лисенко у Новому Світі

На IV Міжнародному музичному конкурсі імені Миколи Лисенка, який нещодавно відгомонів у Києві, одним із почесних гостей був Тарас Філенко - доктор філософії, етномузиколог і музикант. Один із авторів книги «Світ Миколи Лисенка. Національна ідентичність, музика і політика України ХІХ - початку ХХ сторіччя». Це унікальне видання створене у співавторстві з Тамарою Булат (матір’ю Тараса Філенка). У дослідженні, вочевидь, уперше презентовано постать великого українського композитора в широкому культурному і навіть міжнародному контексті. Лисенко, видатні діячі тієї епохи (Остап Вересай, Кирило Стеценко, Леся Українка, Іван Франко, Марія Заньковецька та інші), український та міжнародний культурний загал - усе це на сторінках видання, яке вперше побачило світ не в Україні, а в Сполучених Штатах Америки.

- Яка історія народження, а потім - і публікації вашої книги про Миколу Віталійовича Лисенка?

- Перше видання цієї книжки вийшло англійською мовою ще 2006 року. Це було приватне видання, підтримане канадською музичною фундацією. А український варіант підтримала вже американська сторона.

Видання книжки коштувало досить дорого. Складність полягала в тому, що я хотів передати повну автентику. Адже більшість тексту - спогади, першоджерела. 70% книжки - контекст спогадів різних людей. Сама ідея такого видання належить ще Остапу Миколайовичу Лисенку, синові композитора. Моя мама працювала з Остапом Миколайовичем майже з університетської лави. Тоді не було ні музею Миколи Лисенка, ні штату. Тільки одна кімната на другому поверсі консерваторії, і в ній стояв рояль. А праворуч - великі «бачки», в яких містився архів композитора.

Яким був син композитора? Він був дуже скромною людиною. Чудовий музикант, історик-теоретик. Під час німецької окупації працював у Львові в інституті імені Лисенка, і це трохи затьмарило його репутацію.

Книжка про Миколу Віталійовича була готова ще у 1986-му. Проте, з огляду на певні ідеологічні обставини, так і не вийшла…

- А вже тоді, коли книга вийшла у США, ви відчули резонанс - довкола постаті українського композитора?

- В Америці - колосальний. У Канаді - також. У США взагалі таких глибоких і детальних видань замало. Чи й взагалі немає. Майже 80% українських англомовних видань або з політичним підтекстом, або написані непрофесіоналами.

Наша книжка не просто про постать композитора, в ній містяться відомості про 500 унікальних персоналій. Є багато цікавих знімків, автографів. Є також сторінки, присвячені навчанню композитора у Лейпцигу, контактам поза межами України.

Лисенко все життя обстоював тему інтернаціоналізму - на дуже високому рівні. Один із його улюблених висловів - «З усім світом братаймося, катам в руки не даймося». Це було мотто його життя.

Епоха Лисенка - то епоха спротиву. Формування ідеї української національної культури. Консолідації гуманістичних сил. Ці сили уособлював і сам Лисенко. Адже Микола Віталійович був громадським діячем, хоча й не належав до певних партій. Його діяльність мала виключно «політичний» характер, але політичний - на мистецькому рівні.

Наприклад, саме Лисенко вивів у світ бідного Остапа Вересая, виконавця народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень, чудового кобзаря…

Я вважаю, що Микола Віталійович взагалі був першим етномузикологом у світі, основоположником зазначеного напряму. Це нова галузь, піднесена американцями, голландцями, німцями. Уявіть, коли я вищевисловлену тезу представив на конгресі в Кембриджі, то сказали, що треба переписувати всю енциклопедію музики.

- Микола Лисенко навчався у Лейпцигу. Що би ви сказали, власне, про цю сторінку його життя?

- Так, він навчався у Лейпцигу - в найкращих викладачів. Наприклад, його викладачем був відомий на той час диригент Карл Рейнеке. Тоді, у XIX столітті, Німеччина вважалася важливим центром розвитку культури.

Микола Віталійович запросто міг залишитися в Німеччині й там викладати. Але він не цурається мандрівок іншими країнами. І всюди має творчі та ділові контакти.

То була епоха відкритості і внесення української культури у світовий контекст. Практично всі музичні акції Лисенка мали певний громадсько-політичний ухил. Уявіть, що на всі концерти він мусив мати дозвіл від поліцейського управління. А його музичні твори друкувалися за кордоном у Лейпцигу.

Це колосально, що така людина була одержима стількома проектами… Літературно-артистичне товариство, Філармонічне товариство «Боян», київський український клуб… Улітку 1878-го Микола Лисенко брав участь в археологічній експедиції на острів Хортиця. Переправлявся через Дніпровські пороги. Хотів відчути їх драматизм. І після цього написав твір «Б’ють пороги». Композитор мав усе відчути «на собі». Свого часу Ференц Ліст першим почав продавати квитки на концерти задля великих проектів. Саме Лісту належить ідея створення бюста Людвіга Ван Бетховена. А наш Лисенко сприяв встановленню пам’ятника Івану Петровичу Котляревському в Полтаві. Це було надзвичайно на ті часи. Лисенко також створює хор, їздить із ним містами й селами України. Композитор занурюється в саму гущу народу. Але на дуже високому артистичному рівні. Це його й вирізняє з-поміж інших аматорів, він у своїй галузі - суперпрофесіонал. Уявіть, що саме Лисенко залишив близько 2000 власноручних музичних записів... А тоді не було фонографів, усе робилося власноруч. Досить складно записати музичну народну думу, там же змінюється темп. До Лисенка збирання пісень було переважно текстове. А композитор стояв найближче до оригіналу народної творчості. Він одним із перших зробив запис весільного обряду, циклу чумацьких пісень, творів для дітей, а також танки та співи.

- Відомо, що Лисенко викладав у Інституті благородних дівиць, саме там, де нині колишній Жовтневий палац…

- Так, і мова викладання там була - російська. Хоча, звісно, Лисенко чудово володів українською, французькою. У своєму творчому колі спілкувався також українською, французькою.

- Як ви вважаєте, Лисенко був щасливий в особистому житті?

- По-перше, він був великим романтиком. Оскільки брав участь у багатьох проектах, то біля нього завжди крутився натовп людей. По-друге, була одна важлива обставина у приватному житті… Перша дружина композитора, Ольга О’Коннор, офіційного розлучення йому так і не дала. А вже друга дружина - Ольга Антонівна Липська стала матір’ю його дітей. Саме ці обставини виявилися певним випробуванням для музиканта. А взагалі, хто знає напевно - щаслива людина в сімейному житті чи не зовсім?

- Що б ви сказали про певні вдалі і цікаві постановки оперних творів Лисенка на західних сценах?

- Це складне запитання. В українських громадах - так, безперечно… В Канаді ставилися опери Лисенка, були різні постановки. В Америці мистецьких професійних українських сил занадто мало. Адже досить важко вижити музикантові в західному світі. Я сам останніми роками почав давати своїм учням більше української музики… Незабаром проходитиме конкурс юних музикантів у Торонто. І щороку передбачається окрема тема. Торік темою такого заходу були твори Миколи Лисенка. Саме це і є пропагандою української музики. Нинішнього року будуть твори канадських українських композиторів.

Безперечно, навіть у Канаді проводити такі заходи дуже важко, оскільки підтримки майже ніякої. Ніхто не отримує грошей, а енергії й часу це забирає досить багато. В Америці плодоносить палітра світових культур. І якщо ти свою культуру не пропагуєш, то ніхто нею не цікавитиметься. Я неодноразово порушував це питання. Наприклад, Росія активно підтримує російську культуру на Заході. Отож і нам годилося б активніше робити те саме. Один досить поважний вчений, основоположник етномузикології прочитав книжку про Лисенка й каже: «Чому ж ви про нього мовчите?! Це ж український Шопен, український Брамс, український Ліст!»

- Мені відомо, що ви надзвичайно майстерно граєте на органі...

Орган - дуже складний інструмент. Ще коли навчався, то вставав о п’ятій годині ранку, йшов пішки в музичну академію, там мені давали ключ від кабінету на третьому поверсі, де стоїть орган. Хоча на той час органного залу в Україні взагалі не було. Пізнати такий звукоряд - одне з моїх тодішніх захоплень. Хто б міг подумати, що в майбутньому я гратиму меси на органі! Так, граю в церквах, на концертах. Мої друзі інколи пишуть спеціальні твори для мене. Американці дуже цікавляться органною музикою. 15 років я вже живу в Америці. Але вважаю себе українцем. І переконаний: треба робити так, аби українські артисти мали змогу без перешкод гастролювати в Європі, за океаном... Світ має відчути українську музику - і закохатися в неї.

З досьє

Пан Тарас Філенко – піаніст, органіст і музиколог. Одержав вищу музичну освіту в Національній музичній академії України. Докторат з етномузикології – в Піттсбурзькому університеті. Як піаніст виступав у країнах Східної Європи, Середньої Азії, Балтійських країнах, а також у Німеччині, Франції, Бельгії, Югославії, Канаді, Америці, Угорщині, Австрії, Польщі, Англії та ін. Філенко бере активну участь у наукових конференціях, презентуючи невідомі сторінки з історії української музики. Наукові зацікавлення Тараса, автора понад сотні публікацій, охоплюють широку тематику – від фольклору й історії української музики до сучасних напрямків у розвитку композиції. Засновник циклу концертів «Слов’янська музика» (Піттсбурзький університет), викладає фортепіано та музичні теоретичні предмети, виступає як органіст і джазовий музикант, проводить лекції-концерти на теми класичної музики. Тарас Філенко нагороджений преміями на фортепіанних конкурсах, стипендіат програм імені Фулбрайта (Fulbright Post-Doctoral Sholarship) та Джулії Петеш (Julia Petesh Scholarship), нагороджений першою премією на Міжнародній конференції в Баку (Азербайджан). Має записи на компакт-дисках як піаніст та органіст. Викладає в Музичному центрі при Університеті Дюкейн (Пенсильванія).