Ми були змушені застосувати більш жорсткі заходи

Щоб зрозуміти, чому дер­жава почала регулювати діяльність кабельних операторів, треба згадати недавнє минуле, коли зрізалися з дахів колективні антени, коли в кабельних мережах замість українських мовців з’являлись іноземні, коли керівники кабельних операторів, нехтуючи думкою абонента, маніпулювали чи то програмами, чи то оплатою послуг тощо…

Очевидно, проаналізувавши наслідки дерегуляції галузі, яка надає послуги майже шести мільйонам домогосподарств, держава змушена була відреагувати.

І вона відреагувала ухваленням закону, який набрав чинності 1 березня 2006 року.

Цим законом було змінено процедуру легалізації ретрансляції програм у кабельних мережах України. Зокрема, коли раніше будь-який іноземний телеканал потрапляв у кабельні мережі на підставі відповідної угоди, то тепер законодавець встановив, що, крім угоди, повинна бути проведена адаптація програми до українського законодавства, якщо ця програма транслюється з країни, яка не входить до Європейського Союзу, або країни, яка не ратифікувала Європейську конвенцію про транскордонне телерадіомовлення.

Хочу зауважити, це не винахід українського парламенту. Для прикладу, телеканали США (які хочуть бути в кабельних мережах Європи) створюють європейську версію своїх каналів. Такі версії є майже в усіх провідних американських каналів. Російська Федерація також для Європи та США (навіть для країн Балтії) створила міжнародні версії окремих каналів.

Виконуючи норму пункту 2 статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», про яку йшлося вище, а також норму пункту 1 статті 42 цього ж закону, де йдеться про те, що ретрансляція телерадіопрограм, зміст яких відповідає Європейській конвенції, не обмежується, Національна рада визначила відповідні програми і запропонувала провайдерам програмної послуги ретранслювати програми, зміст яких відповідає Європейській конвенції.

Хочу наголосити, що такі дії Національна рада здійснила ще у 2006 році.

На жаль, нас або не почули провайдери програмної послуги, дистриб’ютори та правовласники програм, або не хотіли чути. Попри звернення до них, а також до посольств окремих країн, програми яких присутні у кабельних мережах України.

Після аналізу програмного продукту та виконання норм закону провайдерами програмної послуги ми змушені були застосувати більш жорсткі заходи, після чого нас почули. Зокрема й окремі правовласники програм.

Скажімо, керівництво ЗАТ «Первый канал. Всемирная сеть» і «Рен ТВ» зрозуміли наші претензії. І, як мені здається, пішли на конструктивну роботу. Наслідок — група каналів ЗАТ «Первый канал. Всемирная сеть» дозволена для тимчасової ретрансляції. Щодо «Рен ТВ», то після вивчення їхніх технічних можливостей надавати очищений продукт для України, ця програма повернеться в кабельні мережі. До речі, це може відбутися найближчими тижнями.

Хочу наголосити, що Національна рада, попри заяви політиків, не має політичних цілей. Ми вимагаємо зрозумілих для фахівців дій. Це, зокрема, трансляція програм і фільмів, придбаних для території України, трансляція реклами, за яку сплачено в Україні, відсутність сцен насильства, інших сцен чи інформації, яка може завдати шкоди малолітнім глядачам, поширення об’єктивної інформації та можливість спростування інформації, яка не відповідає дійсності. Оце і все. Це загальносвітова практика. Це ті вимоги, які були заявлені Національною радою ще два з половиною роки тому.

***

Коли згадати про політику, то хочу сказати, що політика або окремі політики своїми діями створили ситуацію, коли регуляторний орган замість планового введення в дію нових норм закону, змушений був вдаватися до дій, які завдали шкоди громадянам. Мене дуже дивує, як окремі політики намагаються захищати інтереси громадян. Два з половиною роки не виконувалося законодавство України про телерадіомовлення, втрачали доходи українські суб’єкти господарювання, які, до речі, наповнюють державний бюджет і створюють робочі місця, а народні депутати мовчали. Це в кращому разі.

У гіршому — закликали до невиконання законодавства, замість того, щоб внести зміни до, на їхню думку, поганого Закону або вжити заходів, які б усунули соціальну напругу.

І ось тепер настав їхній час. Не читаючи самих рішень, окремі діячі розгорнули кампанію на всю країну. Хочу зауважити, що вже навіть громадяни, які звертаються до Національної ради зі скаргами на відключення зрозуміли, що йдеться не про російську мову чи про виключно російські телеканали, адже з 83 рекомендованих — 65 російськомовні, а серед 55, які потребують адаптації (вибачте, це слово не варто згадувати), приведення у відповідність до українського законодавства — 15 іноземні. А політики й далі наполягають на тому, що Національна рада нищить російську мову і виключно російські телеканали.

І нарешті, мене вражає, як народні депутати України захищають іноземних мовців. Якщо б вони доклали бодай трішечки зусиль для захисту українських телеканалів, то наші глядачі вже давно забули б про іноземні канали — хоч би з якої країни вони транслювалися.

На завершення хочу зазначити: сьогодні як ніколи ми всі маємо допомогти суб’єктам інформаційної діяльності легалізуватися, тобто заробляти гроші законним шляхом. Адже підігрівання конфлікту призведе тільки до його затягування, від чого програють усі — і глядачі і провайдери.

Тому закликаю всіх, і насамперед політиків, не політизувати дії Національної ради, не закликати провайдерів до невиконання законодавства і не провокувати небажання іноземних мовців працювати в Україні легально.

Втративши два з половиною роки, тепер ми повинні разом пройти шлях адаптації іноземного телевізійного продукту за короткий термін.

Мені дуже сумно, що ми цього не зробили вчасно. Але я дуже радий, що загалом учасники ринку розуміють вимоги Національної ради і виконують їх. Це перспективний шлях, реш­та — популізм.