Маршрутами бравого Швейка

Нинішнього року виповнюється 125 років від дня народження Ярослава Гашека, для якого Київ був аж ніяк не чужим містом, — тут він прожив із 1916 по 1918 рік, і саме тут побачила світ його книжка «Швейк у полоні». Тож виставка ілюстрацій народного художника України Анатолія Базилевича до «Пригод бравого вояка Швейка» в столичній галереї «Образ» приурочена і до цієї дати, і 50-річчя від дня виходу роману в оформленні видатного українського графіка у видавництві «Радянський письменник» (нині — «Український письменник»). На жаль, Анатолій Дмитрович не дожив до цієї дати (помер 2005 року), роботи надав його син — художник-графік Олексій Базилевич.

«Пригоди бравого вояка Швейка» стали знаковими як для «Радянського письменника» — це було його перше подарункове видання, так і для художника — він став відомим. До речі, до цієї книжки цілком застосовне визначення «унікальна». Радянській книжковій графіці 50-х років минулого століття були притаманні ілюстрації на вклейках, а зі «Швейка» почався інший підхід: був вирішений увесь книжковий ансамбль — суперобкладинка, палітурка, форзаци, ілюстрації, заставки... До всього — одним художником: бо зазвичай задіяні дві особи — ілюстратор і оформлювач. У виданні використано трохи менше 200 малюнків тушшю і пером!

Книжка швидко зникла з прилавків книгарень, і відтоді кілька разів, із несуттєвими змінами, перевидавалася харківськими видавництвами «Прапор» і «Фоліо».

З Харковом у долі батька пов’язано дуже багато. Саме тут він 1953 року закінчив художній інститут. Ще за студентських років там-таки проілюстрував свою першу книжку — «Байки» Геннадія Брежньова (Харківське книжково-газетне видавництво, 1951 р.), де проявився його талант художника-сатирика. Невдовзі приїхав до Києва, де жили мати і сестра, й одразу пішов у видавництво «Молодь». Переглянувши його напрацювання в книжковій графіці, запропонували проілюструвати «Венгерские сказки». І, мабуть, не було — та й немає — іншого такого художника, принаймні в Україні, який би з однаковим успіхом працював і над дитячою, і над дорослою книжкою.

З особливим задоволенням тато ілюстрував драматичні твори — такі як «Піднята цілина» і «Тихий Дон» Михайла Шолохова. Хоча ця — серйозна — лінія в його творчості практично не мала продовження. Скажімо, він дуже хотів зробити малюнки до роману Юрія Бондарева «Гарячий сніг» для видавництва «Молодь», проте книжка в результаті вийшла не в подарунковому, а звичайному виданні, а тому використали тільки оформлення обкладинки (1973 р.).

Батько був унікальним художником ще й у тому плані, що не замикався на якійсь одній техніці. Наприклад, після «Швейка» він проілюстрував ще дві книжки, котрі стилістично були абсолютно різні.

Отже, тато ілюстрував українську (Микола Гоголь, Іван Франко, Іван Котляревський, Іван Нечуй-Левицький та ін.) і світову класику (Ярослав Гашек, Ганс Християн Андерсен, Шарль Перро, брати Грімм та ін.), російську літературу (між іншим, пушкінська «Казка про попа та робітника його Балду» існує в трьох варіантах оформлення!), твори сучасних українських письменників-сатириків (співпрацював із популярним свого часу журналом «Перець») та пов’язані з історією козацтва («Гомін, гомін по діброві» Володимира Голобуцького тощо).

І все-таки літературних джерел гумористично-сатиричного плану в його творчості було набагато більше. Власне, тата так і сприймали: майстром веселого жанру в графіці. Тому саме йому видавництво «Дніпро» запропонувало робити ілюстрації до «Енеїди» Івана Котляревського, над якими він працював... десять років! Погодьтеся, мало хто з головних і художніх редакторів терпів би такі терміни, проте видавці розуміли, що краще за Базилевича цього не зробить ніхто. Справді, за «Енеїдою» в книгарнях вишиковувалися величезні черги. Та й перевидавали її разів 18 (тільки в подарунковому варіанті в «Дніпрі» — тричі). У ній, як і в «Швейку», батько повністю вирішив весь ансамбль книжки. А коли члени художньої ради приймали його макет і 131(!) ілюстрацію, констатували: художник здійснив творчий подвиг.

Як виявилося, у 2008 році — ще один своєрідний ювілей, пов’язаний з ім’ям Анатолія Базилевича: 50 років від дня початку роботи над «Енеїдою». Втім, це вже інша історія...