Марія Примаченко. У світі тварин
У Національному музеї Тараса Шевченка відкрилася виставка «Живопис Марії Примаченко. Скульптурні сіноскрипти Олексія Шевчука». В експозиції представлено 50 картин видатної української художниці. Причому десять із них ніколи досі не виставлялися. Органічне доповнення до шедеврів Примаченко - дев’ять скульптурних сіноскриптів від художника Шевчука. Практично, всі роботи експозиції об’єднує тема братів наших менших. І полотна, і скульптури з сіна представляють фантастичних тварин.
50 картин Примаченко відібрано для київської виставки з кількох інституцій - Національного музею Тараса Шевченка, Національного обласного Чернігівського художнього музею ім.Г.Галагана та Національного музею народної архітектури та побуту України в Пирогові, а також із приватних зібрань.
Сама Марія Примаченко за все своє життя створила близько 5000 картин. Багато її робіт зберігаються в державних зібраннях. Найбільша колекція - у Музеї українського народного декоративного мистецтва. Також чимало робіт Примаченко в Запорізькому художньому музеї, у Національному музеї народної архітектури та побуту.
Втім, жодного повного каталогу, в якому були б систематизовані всі картини Примаченко, що перебувають у державних колекціях, наразі немає. Є лише перелік робіт, які зберігаються у приватних колекціонерів.
Ця виставка - важливий привід подумати про ідею такого видання. Адже, на думку багатьох мистецтвознавців, саме Марія Примаченко - «український Піросмані», справжній унікум українського наїву.
З Національного Чернігівського музею ім. Г.Галагана на нинішню виставку прибуло 23 картини Примаченко.
- Ми вдячні музеєві Тараса Шевченка і особисто Олексію Шевчуку за можливість взяти участь у цій виставці. Тим більше що ці скульптури з сіна - теж дивовижні, - розповідає DT.UA директор Чернігівського музею Ірина РАЛЬЧЕНКО. - Побачивши вперше ці сіноскрипти, я була просто приголомшена, наскільки скульптор відчув живопис нашої великої художниці. Адже тема тварин дуже важлива у творчості Марії Примаченко. Впевнена, що наші діти, як ніхто, серцем зрозуміють цю виставку. Адже в нас у Чернігові вже була пересувна експозиція Примаченко, причому з відеорядом. Вона викликала інтерес. Сама художниця до кінця свого життя залишалася дитиною. І навіть у старості зберігала ті доброту й високу наївність, які багато хто з нас втрачає передчасно. Звісно ж, у неї є роботи, наповнені сумом. Оскільки її доля була не тільки радісною...
* * *
Тут, у музеї Тараса Шевченка, спілкуючись із мистецтвом великої національної художниці, часом дивуєшся, наскільки ця дивовижна жінка з українського села була глибоко фантазійною й поетичною натурою. Її полотна із зображеннями різної дивовижної живності вражають своєю легкістю. Все наче просякнуте українським світовідчуттям, етнічним колоритом. Та й назви її робіт родом із дитинства - «Поліська болотяна зебра», «Український поліський бичок-третячок гуляє у лісі та силу збирає», «Черепаха ішла-ішла, оглянулась назад - ті самі квітки стоять, а вона на одному місці тупає», «Крилатий кінь», «Довгошия звірина чухається, не думає, що зима буде», «Корова отака дасть п’ять тисяч літрів молока», «Ушатка ізловила рака»…
Можливо, деякі фантасмагорії Примаченко на тему тварин майбутні покоління візьмуться розшифровувати? Оскільки образи птахів та звірів сповнені таємних смислів. Може, сильна поетична натура Марії Оксентіївни у стані піку її творчих енергій виходила в якісь інші виміри, в іншу реальність? А вже потім, отримавши певну, недоступну іншим інформацію, художниця ділилася нею з людством із допомогою своїх картин?
Що ж стосується другого учасника виставки - художника Олексія Шевчука, - то він додав експозиції особливого смислу. Він ніби «оживив» дев’ять персонажів фантастичних картин Примаченко. І зебра, і лев, і корова, і черепаха та іже з ними, виконані з сіна, ніби зійшли з полотен Марії Оксентіївни. Це сприймається як якийсь 3D-формат. Тільки не в кіно, а в живописі. До того ж сіно - простий природний матеріал, таки самий «наївний», як і стиль художниці. Олексій Шевчук філософськи підійшов до своєї «сінної» живності, намагаючись розібратися у її планетарній місії. Тобто в кожному з цих образів тварин скульптор побачив якусь формулу. Лев - формула шляхетності, Зебра - змін, Корова - достатку, Черепаха - швидкості, Лисиця - мудрості... І всі ці формули об’єдналися на плахті скульптури жінка-майстра - трипільської баби, а ще - філософа, творця, пастушки, символу родючості та краси. Це центральна фігура експозиції. Як каже Олексій, це - його улюблена робота.
- Виставка насамперед буде цікава дітям. Мені здається, вони легко й невимушено сприймуть мої сінні інсталяції, - розповідає DT.UA скульптор Олексій ШЕВЧУК. - Та й такий природний матеріал як сіно дуже підходить для зовні простих і по-дитячому наївних неоціненних шедеврів художниці. Сіно нагадує багатовимірну структуру світобудови, що складається з таких самих тонких ниток.
- Чи працює ще хтось із наших скульпторів із таким матеріалом як сіно?
- Знаю, що іграшки з сіна роблять. Що стосується таких скульптур, то з творчістю інших скульпторів не знайомий, не знаю. В основі тієї або іншої тварини лежить металевий каркас, на який уже накладається сіно. Безумовно моєю новацією є розпис по сіну...
- А чому вас зацікавила саме творчість Марії Примаченко?
- Мені здається, інших художників із таким польотом фантазії, як у неї, ще пошукати... У 1937 році Марія Оксентіївна була в Парижі на всесвітній виставці, де отримала Золоту медаль, здивувавши своїми картинами прискіпливий світ мистецтвознавців. А коли Пікассо показали її картини, він зазначив, що якби вона жила у Франції, то могла б стати значно знаменитішою за нього. В Україні є багато робіт цієї художниці. Тож мій проект - уклін творчості майстрині.
Фоторепортаж Василя АРТЮШЕНКА
З досьє DT.UA
Марія Примаченко народилася 30 грудня (12 січня) 1909 року в селі Болотня (Іванківський район Київської області). У цих місцях вона й провела все життя. Батько художниці, Оксентій Григорович, був теслею-віртуозом, майстрував паркани. Її мати, Параска Василівна, майстерно вишивала. Дитинство Примаченко затьмарила страшна недуга - поліомієліт. Це зробило її не по-дитячому серйозною і спостережливою, загострило слух та зір. Марія Оксентіївна гідно й мужньо витримувала життєві негаразди, пізнала щастя кохання (чоловік загинув на фронті) і щастя материнства (син Федір - народний художник). Арт-критики зазначають: «у творах Примаченко дуже високий рівень умовності, художниця вирізняється багатою творчою уявою, тому одна з найважливіших рис її творчості - фантастичність, при очевидному лаконізмі художніх сюжетів... Сильна творча індивідуальність, самостійне художнє мислення дозволили Примаченко у зображення чи то свійських тварин, чи то птахів, чи то диких екзотичних і вигаданих звірів - левів, слонів, носорогів, єдинорогів, жирафів - привносити вигадку і розкутість. Тому в її творчості і з’являлися казкові тварини, розфарбовані у фантастичні барви..».
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку
