Кадри з фільму «Майстер і Маргарита» |
Серіал Володимира Бортка «Майстер і Маргарита» за романом Михайла Булгакова, що демонструється на «Інтері», став передноворічною рейтинговою бомбою. Не тільки для «Інтера», а, мабуть, і для вітчизняного ТБ у цілому. Показники прем’єрних показів «Майстра» (рейтинг — 34, 56%, частка аудиторії — 66, 91%) підібралися до, здавалося б, недосяжних позначок наших політичних телешоу на кшталт дебатів, а місцями забили їх. Народ, вочевидь, утомившись від політнапруженості, переключився на вічне й прекрасне (телекартинка у Бортка і справді гарна). Влад Ряшин теж іде з каналу ефектно, залишаючи йому виробничі показники. Про «Майстра» сперечаються, серіал обговорюють навіть у перукарнях, і виходить, що фільм Бортка ніби реанімував давні перекази про громадян, які колись найбільше у світі читали і дивилися кіно.
Рукописи не горять. Але інколи спалахують. Особливо коли починаються екранізації «за мотивами». Режисер Бортко недавно заявив «ДТ», що «Майстер і Маргарита» — його найкращий фільм. Подолавши екватор картини, можна, поклавши руку на серце, зазначити: «Не найгірший». Адже є з чим порівнювати. Якщо з такою вульгарщиною, як серіал «Єсенін», — тоді так, кращий. Якщо з «Ідіотом» — то поки що недотягує. Не б’є по нервах, не тримає в заціпенінні, не «зомбує»... І це, напевно, тут не обов’язково. Різні тексти й різні технології. Різні акторські школи і різні завдання. Миронов був емоційним і магнетичним стрижнем «Ідіота», що нанизав на свою нервову систему всіх і вся, він став «річчю в собі», заміна його на когось іншого могла обернутися для режисера ганьбою і провалом. З «Майстра», як відомо, по ходу справи випарувалося багато претендентів на центральні ролі. І кастинги іноді скидалися на телегру «Алло, ми шукаємо таланти!» Сьогодні безглуздо гадати, як зіграли б Воланда Янковський чи Клаус Марія Брандауер і яким би Бездомним чи Ієшуа виявився той-таки Миронов. Незамінних немає. І все ж таки є. Як незамінний у цьому «Майстрі» Басилашвілі. Візьму гріх на душу, заявивши, що це його найкраща кіноробота (навіть після «Осіннього марафону» у Данелія) Але, схоже, так і є... Чи занадто немічний Понтій Пілат, зіграний Лавровим? Напевно. Але навіть у цьому розподілі є своя сіль... Чи могла бути інакшою Маргарита? Не могла, адже обдарована Ковальчук — делікатна, точна, її гра «без перебору», її візуальний образ — реінкарнація «Невідомої» Крамського, її перші зустрічі з Майстром заворожують, вона ніби випромінює то місячне, то сонячне сяйво. Чи доречний «далекобійник» Галкін у ролі бунтівного поета Бездомного? А хто інший, якщо актор стирає цим образом своє ганебне серіальне минуле, місцями грає «в Шуру Балаганова», іноді зривається навіть у, здавалося б, невластиві для себе прірви художніх одкровень... Чи вгадали з Майстром? На мій погляд — у десятку: інтелігентне обличчя на нинішньому телеекрані взагалі раритет, а тут цілий довгограючий фільм з одухотвореним артистом Галібиним, який не робить нічого зайвого, не метушиться, не закочує очі, не заламує руки, зображуючи літературні страждання, а передає гідність, пропускаючи через образ внутрішній струм і озвучуючи його (образ Майстра)... голосом Безрукова. У цій контамінації хай не особливе ноу-хау Бортка, але точний месидж: у Ієшуа та Майстра різні обличчя, але ідентичне звучання душ і тембрів (одне слово, «слышу голос из прекрасного далека»…)
Бортко жадібний, як скупий лицар у Пушкіна. Якби міг, напевно, наекранізував би сто серій підряд «Маргарити», і мало не здалося б, оскільки всього йому шкода — кожної сцени, кожного пейзажу, кожного (навіть другорядного) персонажа. Він шиє костюм своєму «Майстру», як відмінний кравець-ремісник: не завжди з натхненням, але за покроєм — один епізод повільно змінюється іншим, між ними дрібний білий шов, потім знову епізод, відповідно до композиції... І так до п’ятої серії: як закінчиться десята — незабаром побачимо.
Те, що Бортко не погнався за нинішньою повальною методою все на світі «кліпізувати» (і класиків, і сучасників, і навіть «9 роту»), а взявся телеадаптувати популярний роман «старим козачим способом» у вигляді докладної й повільної телевистави (ніби витягнутої з полиць-архівів Держтелерадіо СРСР), — не найбільша вада екс-киянина і народного артиста РРФСР... Ця простодушна старомодність і добродушне ставлення, власне, до тексту та його мешканців — спроба збити скажений ритм шалених днів нашого вічносеріального життя і пограти на контрасті темпоритмів, хронотопів. Тоді ж усе пливло уповільнено. Рік здавався вічністю, день — місяцем, а хвилина — годиною. Тепер навпаки... Його «Майстер» ніби втягує глядача у процес прослуховування, намагається повернути словам їхнє значення, а геніальним афоризмам Воланда — їхній споконвічний блиск (інше питання, як це вдасться). У фільмі, може, менше того Булгакова, якого кожен із нас відчуває й уявляє по-своєму. Але, безперечно, відчуваєш задоволення від відлуння Булгакова…У певні моменти «Майстер» Бортка нагадує церковну проскуру, не вимочену у вині і тому без смаку... Але коли Воланд-Басилашвілі, з відкопиленою нижньою губою і пронизливо-уважним поглядом, влаштовує хуліганський сеанс чорної магії, тоді розумієш, у чому тут смак і задля чого все це закрутилося...
Престарілий сатана — головний образ і найважливіший концепт цієї (не в усьому досконалої) картини. На вигляд йому зовсім не сорок, як припускало чимало людей. Він старий. І втомлений. Хоча знову прийшов у ці місто й світ, щоб переконатися: ніщо (окрім транспорту) не змінюється, ніхто не змінився, а з цими людьми вже нічого не вдасться зробити ні Богу, ні чорту — вони й самі «дають раду». Від цього знання йому тоскно й сумно... І візит літнього диявола з «того» світу в «цей», мабуть, цього разу буде останнім. Він прийшов попрощатися. Нехай живуть самі... Як хочуть... Без нього... І без ангелів. Тому й не запитуйте: звідки взявся сум?
Те, що телефільм «Майстер і Маргарита» обговорюють найбільше в цьому сезоні, — факт. Хоча рецензувати картину чи ставити їй остаточні «бали», звісно, поки що передчасно — попереду завершальні серії. І не рецензії, а перші суб’єктивні враження й відчуття про фільм хотілося почути від тих, хто за родом діяльності і службовим обов’язком тісно пов’язаний із творчістю Михайла Булгакова. Спеціально для «ДТ» своїми думками поділилися Мирон Петровський (наш дуже відомий культуролог), Галина Крюкова (кандидат філологічних наук, доцент університету імені Драгоманова), Олександр Чепалов (мистецтвознавець, який багато років присвятив вивченню Булгакова).