Мама Кузьми: "Ранній "Скрябін" обов'язково повернеться"

Ольга Михайлівна Кузьменко, мама легендарного Кузьми, у розмові з кореспондентом DT.UA щиро зізнається, що часом просто боїться чути голос сина - у піснях і відеозаписах. Страшний біль втрати не вщухнув і не вщухне ніколи (фронтмен "Скрябіна" загинув торік 2 лютого: позашляховик співака зіткнувся з молоковозом).

Втім, життя триває. Триває і наша розмова - у Брюховичах (Львівська область), де мешкає мама Кузьми.

Вона постійно повертається в минуле свого сина, у період його ранньої творчості. Тоді ніби забуває про свій страх - почути рідний голос - і навіть наспівує свою улюблену пісню "Соло":

"Ми з вами є на тій землі, як клавіші на піаніно. / Хтось - бемоль, а хтось - дієз, але в кінці з нас кожен - людина. / Хтось біла клавіша, а хтось - фальшива, брудна, чорна нота... / I хтось придумав ше до нас, шо білих клавіш трохи більше, / А чорні вище них стоять, їх зачепити пальцем легше. / I так живемо в сім октав - маестро тисне на педалі. / Хто - пан між нами, хто пропав, вистава довга, їдем далі…"

Ольга Михайлівна зізнається, що проситиме оновлений гурт - "Скрябін і Друзі", - аби виконували "Соло" на своїх концертах в українському турі…

А нещодавно гітарист "Скрябіна" Олексій Зволинський заявив у ЗМІ: "Припиняти діяльність гурту не збираємося. Просто об'єднаємось з нашими друзями. Серед них - Женя Толочний, Аніс Атабаєв, Ольга Лізгунова. Гурт перейменували - тепер ми "Скрябін і Друзі". Репертуар зазвучить зовсім по-новому. Дістанемо з архівів старі пісні, записані з разом Андрієм. Будемо подавати їх в новій обробці. Є дуже багато хороших текстів, яких слухачі ще не чули".

Музиканти вже запланували на цей рік виступи в різних містах України.

Що з цього приводу думає Ольга Михайлівна? Це наскрізна тема нашої розмови про творчість її сина.

Мама Кузьми вважає своїм обов'язком донести до молоді ранню синову творчість. У тих його віршах - глибоких, метафоричних - багато важливих послань і актуальних підтекстів. Гурт "Скрябін і Друзі" поступово вводитиме його маловідомий репертуар у концертні програми. Деякі твори запропонують у ротації. Є ідея до дня народження Кузьми (17 серпня) випустити некомерційний сингл.

"Казки", "Птахи", "Технофайт", "Хробак" - для багатьох ці назви не асоціюються власне з Кузьмою. А для декого, навпаки, в тих творах - його глибина. Це назви ранніх альбомів "Скрябіна". Надто відмінного від того, якого масовий слухач знає вже після 2000-х. Пісні з ранніх альбомів майже два десятиліття не з'являлися в ефірах. Приблизно стільки ж часу гурт не виконував їх і в концертах.

Фото: прес-служба каналу 1+1

Нині гурт "Скрябін і Друзі" продовжує виконувати його "Найкращі пісні для найліпших людей" у рамках "Теплого туру" - на спомин про Кузьму. Музикагти вже виступили в Кіровограді, Львові, Полтаві, Кременчуці, Хмельницькому. Попереду - Київ. А також місто, в якому Андрій востаннє вийшов на сцену, - Кривий Ріг. У концертних програмах не лише добре знані композиції, а й маловідомі: "Просто рок", "ВодаВогонь".

Саме із цих текстів починається втілення маминої ідеї популяризувати ранню творчість сина - композиції, які можливо, здадуться трохи незвичними молодому поколінню, яке тільки починає відкривати для себе "Скрябіна".

"Його пісні вже прозвучали у програмі до роковин загибелі на телеканалі М1. "ВогоньВода" віднедавна лунає в ефірі радіо "Львівська хвиля". Цьому сприяв ведучий Андрій Великий, який, мабуть, найбільше популяризував синові твори ще до трагедії, за що йому вельми вдячна. Адже музику Андрія досить рідко брали в ротацію. Вважали неформатом. А в ротації пісні "ВогоньВода" допомагає також Андріїв друг Роман Кальмук", - продовжує розповідь Ольга Михайлівна.

Свого часу Кальмук відіграв у промоції "Скрябіна" неабияку роль. Працюючи директором "Радіо Столиця", він дав можливість Кузьмі й гітаристу Ростиславу Домішевському (Рою) вести програму "Клітка", яка проіснувала понад рік. Саме з неї фани отримували музичні новинки цього гурту.

Пісні "ВогоньВода" і "Просто рок" входять до альбому "Натура" (2003 р.). Його записували на кримській студії гурту "Зурбаган", а зводили на одній з лондонських студій під наглядом Іллі Лагутенка, який виступив саунд-продюсером.

"ВогоньВода" - алегорична розповідь про кохання. У ній - "Вогонь і вода зустрілися... Як туман і дим, обіймалися тихо..."

А "Просто рок" - історія про музиканта, який творить, задаючи ритм власному серцю, і одного ранку ледь не звалюється з ліжка, бо чує по радіо власну пісню. Нарешті... "ді-джей в'їхав" у його тексти. Доволі автобіографічно!

"Усю свою юність Андрій здобував музичну освіту на дахах дев'ятиповерхівок Новояворівська. Він ловив польське радіо, - пригадує Ольга Михайлівна. - На хвилях того радіо на початку 80-х почув шотландський гурт The Exploited і назавжди полюбив панк-рок".

А от британські гурти Depeche Mode i The Cure відкрили Кузьмі глибини неоромантики. Саме з Depeche Mode пізніше порівнюватимуть раннього "Скрябіна". Тодішніх учасників гурту називають першими українськими неоромантиками.

Можливо, через близькість Новояворівська до Польщі (30 км) альбоми приблизно до 2000-го ("Технофайт", "Птахи", "Казки", "Хробак") писалися в нетрадиційних для радянського суспільства стилях - дарквейв, синті-поп, постпанк, техно.

"Спочатку багато своїх текстів Андрій писав англійською мовою, а потім перекладав українською", - пригадує Ольга Михпйлівна. За її словами, він ніколи не творив навмисне - завжди спонтанно. Якщо написання музики чи слів затягувалося, усе кидав - мовляв, нічого не вийде. Це означало, що ситуація не пройшла крізь нього, адже все мало литися зсередини.

Кузьму найбільше й полюбили за справжність, за пісні про життя без патетики й масок.

facebook.com/skryabinofficial

Ольга Михайлівна вважає, що його думки, його погляди на світ і людину значною мірою сформувалися під час служби в армії й завдяки медичній освіті.

З її спогадів:

"У 1985 р. син закінчив школу і мріяв стати лікарем-неврологом. Вступав до Львівського медінституту. Завалили на творі. Довелося їхати на навчання аж у Карелію. Там був дуже несприятливий клімат, а ще - велетенські комарі. За рік я приїжджала до нього дев'ять разів! А вже після першого курсу його призвали в армію. Служив військовим лікарем у Калініні під Москвою.

То був останній рік війни в Афганістані. У госпіталі лежали також адмірали-підводники, хворі на епілепсію. У них, підключених до різних апаратів, траплялися судомні напади. Щоб усі ті трубки не повисмикувалися, Андрій лягав на них. Там він побачив, як у житті все раптом може змінитися: сьогодні ти маєш високе звання, а завтра - повна безпорадність і неміч.

…Пам'ятаю, ми стояли з Андрієм при вході в госпіталь, а додому виписували офіцера. Він підійшов до нас зі словами: "Андрей, спасибо, что помог мне. Мама, у вас прекрасный сын". Цього чоловіка лікували від психічних розладів. Він цілими ночами не спав і сотні разів розповідав Андрієві одну й ту саму історію. (Його роту молодих хлопців відправили в Афганістан. Не перевдягнувши з парадних шовкових костюмів, посадили в танки. Всі спалахнули факелами… Лише він вижив, бо був у військовій формі.)

А потім син рятував людей від наслідків катастрофічного землетрусу у Вірменії….Тоді постійно повторював: "Ніколи не знаєш, яка твоя фотографія буде останньою". І понад усе не терпів хамства й байдужості, про що неодноразово сказав у своїх піснях".

Ольга Михайлівна хоче, щоб з ранньої творчості Андрія люди почули особливо близьку їй пісню "Манекен", яка не ввійшла до жодного альбому:

"Я - манекен... І мої мертві очі не дивляться нікуди... Стою і приміряю різні маски: то мудрі і веселі, то бідні і нещасні... А я хотів би жити, я міг би полюбити... Одягніть на мене шкіру, пришийте мені серце... Є люди-манекени, є манекени, як люди…"

Справді, в його творчості є що популяризувати. Тексти раннього "Скрябіна" прошивають слухача і читача наскрізь. Лише вдумайтесь у кілька рядків з альбому "Хробак" (алегоричний образ людини, яка сама не може нічого, але разом з іншими здатна перевернути світ): "А ті, шо завжди брешуть, живуть десь там, де за вікном - океан. І як би то пояснити. Чого я дурний, якщо дурніший не я... Я - добрий, мене чекає дно. Нє-нє, ше час колись на добрих прийде".

facebook.com/kuzma.skryabin

Або: "Три копійки за сміх, три копійки за заплакані очі. Всьо, шо саме дорожче, давно вже тут не коштує ніц... Не треба квіти зів'ялі малювати на стінах... Не треба казати собі, шо народишся ше раз... Не треба ловити птахів, які заблудились".

Мама Кузьми щиро радіє ініціативам фанів свого сина, які піклуються про вшанування його пам'яті: і "Кожному місту - Місце щасливих людей", і електронній петиції стосовно надання Кузьмі звання народного артиста.

"Взагалі-то син скептично ставився до нагород, адже в Україні їх можна купити... Але мені було цікаво, чи проголосують 25 тисяч людей за його звання? Адже в цьому випадку треба було не лише говорити, як звикли українці, а й докласти певних зусиль..."

Ще вона зізнається, що лише після смерті сина відкриває для себе, яким важливим він був для багатьох людей: "Минуло трохи більше року, а квітів і лампадок на склепі не меншає… Ми з чоловіком, невісткою Світланою й онукою Барбарою отримуємо нові й нові листи від різних людей зі словами вдячності… Хлопці-прикордонники надіслали відеозвернення, в якому просто сльози котяться градом… Я інколи думаю, що насправді дуже мало знала про його останні роки…"