Людина з мармуру

Нині багато ЗМІ взялися активно обговорювати «пікантну» роботу луганського скульптора Миколи Шматька: прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко завмерла в мармурі практично оголена... У цієї роботи є назва — «Українська Аврора». Її вартість — 500 тис. євро (так проект оцінив сам автор). Нібито є навіть зацікавлені покупці — з-за кордону в основному. Однак парадокс в іншому. У тому, що «до» цього скандального проекту життя і діяльність самого скульптора взагалі мало кого цікавили. Він був непотрібний ні своєму регіону, ні Мінкульту України. Дарма що був визнаний навіть високими професіоналами в Італії — а там «випадкових» людей навіть на поріг не пустять. У зв’язку з перипетіями його приватного і творчого життя — а це сюжет справді захопливий (жив під землею, регулярно сварився з владою, ледь не пішки «підкоряв» Європу) — на гадку спадає назва одного дуже відомого фільму — «Людина з мармуру»...

Галерея — у тещі на городі

Основною своєю професією М.Шматько вважає шахи — свого часу він давав сеанси одночасної гри на 35 дошках і «наосліп» — на десяти. Він грав на ставки і не відступив би від цього правила, навіть якби його партнером був Карпов.

«Одного разу я прокинувся і став іншою людиною. Мені стало соромно грати в шахи, тому що я побачив, наскільки слабке мислення людей, мені стало соромно вигравати і брати за це гроші. Прокинулася моя генетична пам’ять — і я став скульптором», — так описує Микола Шматько початок нового життя. Першу роботу — барельєф обличчя — замовила вдова одного з авторитетних за радянських часів керівників Красного Луча. Беручись за неї, він навіть не знав, що робити з інструментами. «Та щойно я торкнувся першої роботи, я прокинувся...»

На той час йому було 33. Оскільки діти часто хворіли, сім’я Шматьків переїхала до моря — в маленьке містечко Болград поблизу Ізмаїла. Там скульптор жив 13 років.

Та ось прийшла незалежність, а з нею й чутки, що земля і будинок, в якому жила сім’я скульптора, тепер повернуть колишнім господарям. Після погроз підірвати галерею зі скульптурами і безрезультатними зверненнями по допомогу до місцевої і столичної влади Шматько з сім’єю повернувся у Красний Луч, як він думав — «тішити шахтарів». У його планах було створення галереї, його чекали й обіцяли сприяти в усьому...

«Явлення Христа апостолам»

Однак після переїзду в музеях для його скульптур місця не знайшлося. Твори мистецтва довелося розвезти по гаражах та сараях знайомих. Зрозумівши, що його обдурили і високе мистецтво нікому тут непотрібне, Шматько викопав у тещі на городі підземелля завглибшки
4 метри, сам виклав диким камінням стіни, підвів необхідні комунікації і за чотири з гаком місяці побудував галерею на 100 кв.м.

У цьому підземеллі скульптор із сім’єю прожив 13 років. Вісім років у підземеллі працювала безплатна виставка, яку кілька разів обкрадали. Тут побували Жириновський, Матвієнко, Марчук, Рибак, Клюєв, покійний Щербань, багато іноземців. Для них це була «екзотика» — метрове павутиння під стелею, запах вогкості і білий мармур у напівмороці підвалу! Ніхто з них не замислювався, як у
цьому прекрасному камінному склепі живій людині їсти, спати, жити… Дружина скульптора не відходила до сну раніше, ніж о першій-другій годині ночі, чекаючи завершення творчого процесу, щоб витерти мармуровий пил, який був скрізь — на речах, на меблях, на посуді…

Доїхав до Парижа велосипедом

Першу (і, здається, останню) спробу взяти участь в українських виставках Микола Гаврилович зробив у 1994 році. Тоді Шматька, який приїхав на День незалежності в Український дім, «відрахували» через відсутність у нього вищої освіти, не дозволивши йому виставити свої скульптури навіть під стінами Українського дому. Нікого не цікавило, що скульптор продав більшість своїх речей, оплачуючи трейлер і життя в столиці. Зрештою Шматьку надали місце... у парку біля Верховної Ради. У глухому куті, де практично не було відвідувачів. Три дні скульптури стояли під дощем — господар сам оплачував охорону. Директор музею «Київська фортеця» запропонував Шматьку місяць виставлятися безплатно. Та щойно скульптор відпустив трейлер, його попросили оплатити оренду площ... У нього не було меценатів на створення галереї. За його словами, гарний мармур сьогодні коштує від 4 до 15 тисяч євро за куб. Для всіх своїх робіт він купував матеріал за власний кошт, воліючи співпрацювати з ТОВ «Коілгінський мармур», директор якого цінує мистецтво Шматька. Коли скульптор приїжджає по мармур, кар’єр зупиняється на кілька діб, щоб майстер сам вибрав потрібні йому ділянки. В поодиноких випадках привозили каррарський мармур з Італії — той самий, із якого Рафаель створив Давида.

Наприкінці 90-х М.Шматько здійснив свою багаторічну мрію — зустрівся з відомою натурницею Діною Верні. З простроченою візою він перетнув на потягу Польщу й Німеччину, а з Німеччини доїхав до Парижа велосипедом, ночуючи на вулиці. Діна порадила йому не виїжджати зі своєї країни і збагачувати своїм мистецтвом свій народ.

І ось 13 років колекція (вартістю кілька мільйонів) «збагачувала» український народ, перебуваючи на околиці напіврозореного міста під землею. В особливо складний період М.Шматько продав дві свої роботи — «Повітря» і «Дівчина зі свічкою», — над якими працював рік, за 2600 доларів. 2002-го кілька його робіт сім місяців перебували в Інституті міжнародних цивілізацій, який надав йому звання професора художньої
творчості та мистецтва і пропонував очолити кафедру. Того ж таки року скульптору запропонувала допомогу Юлія Тимошенко. Тільки він відмовився. Йому було не з руки приймати допомогу — хай і від багатої — жінки, тоді коли чимало сильних і заможних чоловіків, які не перебували в такому скрутному становищі, як вона, не вважали за потрібне йому допомогти. Тоді ж М.Шматько відмовився й від пенсії: на думку скульптора, її сума не відповідала його внескові в культуру України.

«…полювання на короля мармуру»

У вересні 2003 року бізнесмен Анатолій Лисенко забрав скульптора в Слов’янськ, відреставрував для нього старовинний двоповерховий особняк у центрі міста, нічого не вимагаючи натомість.

Однак у день від’їзду до скульптора приїхав Олександр Єфремов і вмовив його через рік повернутися в Луганськ... За 13 років існування арт-галереї в Красному Лучі в підземеллі це був перший візит губернатора — у день, коли майстер збирався назавжди покинути Луганщину.

Донецький губернатор і представники місцевої еліти за рік його перебування в Слов’янську приїжджали до нього неодноразово. А після ознайомлення з творчістю Шматька Анатолій Близнюк сказав, що ніхто, крім нього, Богородицю для Свято-Успенської Святогорської лаври не робитиме, чим викликав обурення Спілки художників.

За цю роботу Шматько був нагороджений орденом Преподобного Нестора Літописця.

У вересні 2004 року скульптор знову в Луганську, де, за домовленістю, він мав без жодних незручностей продовжувати творчий процес. Однак повернутися до роботи Шматько зміг не скоро... Обіцяні йому кошти були переведені на відділ культури, і за їх розподіл взялися конкретні особи. Роботи Шматька знайшли притулок у виставковому залі художнього музею, але ця галерея була абсолютно непридатна: протікав дах, ремонт був зроблений косметичний. Понад 30 тис. доларів пішли на якісне поліпшення галереї та проживання.

Передані на збереження й експонування 64 скульптури та 140 картин у договорі про передачу перелічені не були і музеєм не страхувалися. …У квітні 2005 року перед галереєю з’явилися... труна, шибениця й манекен, який зображав засудженого до страти — як образи справжнього стану культури на Луганщині. Над входом до луганської картинної галереї висіло величезне чорне полотнище з написом: «Тут відкрито полювання на короля мармуру». А вся сім’я Шматька впродовж тижня в білих накидках із ковпаками-масками на головах, прапором України, плакатами на шиях «Лохотрон», «Обман», «Обіцянки», «Обікрали» та головним транспарантом — «Жертви Луганська» крокували містом, зупиняючись біля обласного управління культури, ОДА, Луганського обласного телебачення, міськради, управління МВС і прокуратури. А.Данилов, губернатор області, відвідавши тими днями галерею, зіграв із «королем мармуру» в шахи, пообіцяв йому, що вони його не відпустять, і велів своїм заступникам «закривати питання». За виселення «афериста» й «баламута» з галереї стали збирати підписи члени Спілки художників.

Творити в такій обстановці було неможливо. Скульптор так і не зрозумів, навіщо його вмовляли, зірвали з місця і «повернули Луганщині»? За його словами, протягом тих місяців у Луганську галерею з його скульптурами відвідало тільки три людини...

Боротьба «короля» за «своє місце» тривала майже рік. Нарешті під галерею, майстерню та житло було знайдено триповерховий будинок, який обміняли на квартиру.

«Господь явився через камінь…»

Скульптор створив понад 750 пам’ятників, погрудь, горельєфів, барельєфів і скульптур. Його електронну галерею відвідали тисячі користувачів Інтернету. Багато колег від США до Китаю навіть гадки не мали про становище скульптора — вони б ніколи не зрозуміли, чому фактичний мільйонер перебуває в такій скруті й не продає свою галерею (два роки тому М.Шматько відмовився від пропозиції продати всю колекцію за 25 млн. доларів).

Картини і скульптури Шматька, оцінені в мільйони, містяться в будинку з голими неоштукатуреними стінами. Електрика підведена від сусіда. Опалення з’явилося тільки 31 грудня 2006 року (допоміг губернатор Геннадій Москаль), а доти сім’я спала під заінеєними ковдрами.

«Мені визнання України не потрібне, мене визнали в Італії — на батьківщині скульпторів, — каже тим часом Микола Шматько (взимку 2007 року він привіз із Флоренції медаль Лоренцо Чудового — нагороду бієнале). На цій виставці експонувалося понад 2500 творів мистецтва. 840 осіб представляли 76 країн, кожна з яких спонсорувала своїм учасникам приїзд.

Україну представляв тільки Шматко. Робота, яка принесла йому перемогу у Флоренції — «Поклоніння диску», має особливий секрет. З нижнього боку диска з’явився образ, придивившись — можна побачити очі, брови, бороду... «До мене ще ніхто не створив такого — щоб Господь явився через камінь... Дівчина дивиться в обличчя Богу, який створив цей світ», — каже автор, що відмовився продати роботу за 800 тисяч євро.

Скульптор інколи зізнається, що нічого особливого не чекає від України. Свій останній блок мармуру із запасів скульптор використав для створення «Української Аврори». Робота, яка вже зчинила багато галасу, увічнила в мармурі третю українську знаменитість: крім Тараса Шевченка та Лесі Українки, у галереї — оголена Юлія Тимошенко.

А наймасштабніший його проект — «Явлення Христа апостолам», — був задуманий 15 років тому. На гранітному хресті зі 100-тонного мармурового блоку викарбовано 13 скульптур... Ну, а на крилах хреста — місце для тих, хто допоможе з фінансуванням: як же ж тепер без цих «апостолів»?

Всі статті Ганна Асєєва

Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.

Будь ласка, виберіть один або більше пунктів

Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК

Залишайтесь в курсі останніх подій!

Підписуйтесь на наш канал у Telegram

Стежити у Телеграмі