ЛЬВІВСЬКИЙ ФОРУМ ВИДАВЦІВ: ЛІПШЕ ПСИХОЗ, НІЖ КОМАТОЗ

Поділитися
Якщо й існує в українському книжково-літературному всесвіті, який, за визначенням одних перебуває...

Якщо й існує в українському книжково-літературному всесвіті, який, за визначенням одних перебуває у перманентній стаґнації, а за переконанням других переживає справжній бум, щось святе, щось обов’язково неуникненне і неуникненно обов’язкове, подія, повз яку неможливо пройти, — то це щорічний Форум видавців у Львові. Кожен, хто поважає себе, раз на рік бере квитка на один із потягів до Львова, або по вінця затарює автомобільний бак дешевим російським бензином, або, якщо він у Львові, то купує трамвайного квиточка за 45 копійок, і вирушає в захопливу подорож на Коперника, 17, де Львівський палац мистецтв. Цьогорічна, уже дев’ята, виставка-ярмарок — найвелелюдніша і найпрезентативніша в Україні — мала всі шанси побити рекорди популярності. І побила-таки. За всіма гуманітарно-гуманістичними параметрами, саме українська книжка стала призвідцем справжнього читацького психозу, що, хоч і тривав усього лише три дні (з 20 до 22 вересня), однак, залишив по собі щемку надію на книжкове відродження. А втім, мабуть, на шляху до книжкового благоденствія, усе-таки ліпше психоз, ніж коматоз.

Величезний Палац мистецтв не витримував невпинного людського потоку. Дитячі спогади про чергу до Мавзолею з тілом дідуся Леніна — порівняння найбільш адекватне. З ранку до вечора книголюбні львів’яни і львів’янки та гості міста простоювали стометрову чергу, аби потрапити всередину, де все відбувалося. Галицький люд настільки бадьоро перейнявся гаслом Форуму «Час читати!», що, закинувши домашнє господарство й обов’язкову недільну літургію, вирішив тут і тепер довести свою читацьку притомність. За підрахунками організаторів, цього року Форум відвідало близько 40 тисяч осіб. Так само вразили своєю присутністю головні винуватці Форуму, оскільки, за остаточними підрахунками, до участі зголосилося 559 учасників, що майже в десять разів більше, ніж було на Першому форумі, і на 42 учасника більше, ніж було торік. Не знаю, чи переконає когось ця статистика, однак нагадаю, що на Форумі було представлено 239 видавництв, 35 видавничо-книготорговельних організацій, 54 гуртові та дрібногуртові фірми, 9 поліграфічних підприємств, 76 книгарень, 37 бібліотек, 75 приватних підприємців та авторів, а також 34 інші організації, що займаються видавничою діяльністю, серед яких фонди, спілки, громадські організації тощо. Вельми широким було представництво українських та зарубіжних ЗМІ у кількості 164 представники. З найекзотичніших були представники радіо «Ватикан» і газети «Кримська світлиця».

Однак не варто аж так багато уваги приділяти арифметиці, яка в нашій країні не завжди відбиває реальний стан речей. Цифри цифрами, але поза ними залишається стійке враження, що стан «мертвої точки» подолано. І якщо ще не почали українські видавці працювати «у плюс», то принаймні символічного поступу вже досягнуто. Так, українське книговидання поволі стає бізнесом. Дедалі більше з’являється видавців, які ризикують вкладати у видання книг свої кровні гроші, а не використовувати бюджетні дотації чи ґранти й пожертви від іноземних фундацій. Приміром, львівське видавництво «Класика» є безперечним лідером «ризикованої» групи видавництв, спеціалізуючись на виданні перекладної художньої літератури. Останні релізи видавництва вражають своїм розмахом: новий хіт бестселеротворця Пауло Коельо «Чорт і панна Прим», останній роман Мілорада Павича «Золота мантія» та збірка малої прози Миколи Рябчука «Деінде, тільки не тут» виглядають дуже солідною пропозицією. На мою думку, саме за допомогою особистого зацікавлення й ризику лише й можна подолати тривалу системну кризу в цій сфері. Адже доленосних законів від Верховної Ради так можна й не дочекатися, а орати, як у тому закарпатському анекдоті, — треба.

Вже звикли, мабуть, усі ми до обов’язкового офіціозу, що супроводжує подібні акції. І ця не стала винятком. Високі представники основних гілок влади освятили Форум своєю присутністю на урочистому відкритті. Були тут і головний український інформполітик Іван Чиж із напутнім словом, і головний «духовник» (він же й «культурник») Верховної Ради України Лесь Танюк із привітанням від спікера ВР Володимира Литвина (читалося воно, м’яко кажучи, якось без особливого задоволення), і головний український письменник (бо шеф усіх українських національних письменників) Володимир Яворівський, і львівський обласний голова Мирон Янків. А почалося все із сумного. Президент акції Олександра Коваль повідомила про трагічну загибель в автокатастрофі двох його учасників, які поспішали на Форум. Що ж, можна невесело констатувати, що за українську книжкову справу пролито молоду кров — видавцям було ледь за сорок...

Саме на урочистому відкритті, з перервами на номери класичної музики від оркестру «Віртуози Львова», й роздали всіх «слонів», точніше «равликів», визначених поважним журі Форуму із 12 осіб, серед яких були письменники Ніна Бічуя та Володимир Єшкілєв, ректор Українського католицького університету Борис Ґудзяк, менеджер видавничих програм Міжнародного фонду «Відродження» Ірина Кучма, художник-дизайнер Михайло Москаль, журналіст Сергій Набока, член-кореспондент НАНУ Мирослав Попович, директор «Львівкниги» Ігор Скверіс, народний депутат Микола Томенко, голова НСПУ Володимир Яворівський і аспірант Львівського університету Богдан Тихолоз. До книги підходили не лише з точки зору її змісту, а й оцінювали фаховість редакційно-видавничого приготування та якість поліграфічного виконання. Зрозуміло, що були безумовні фаворити, які й на минулих Форумах здобували найвищі нагороди, проте не обійшлося й без «сірих конячок». Наприклад, лауреатом у номінації «Українська художня література: проза та поезія всіх жанрів» стала поетична збірка львівської поетки Мар’яни Савки «Гірка Мандрагора», опублікована молодим «Видавництвом Старого Лева», яке надрукувало лише три книги. Ще одне лауреатство в цій номінації дісталося видавництву «Кальварія» за перевидану поетичну збірку Ігоря Римарука «Діва Обида: видіння і відлуння». Однак головним відкриттям і справжньою бомбою акції стало ошатне видання видавництва «Піраміда» — грубезна антологія української прози та есеїстики «Приватна колекція», укладена письменником Василем Ґабором. Ця книга, без перебільшення, стала головною подією цьогорічного Форуму.

У номінації «Українська гуманітарна література» лауреатства удостоїлися літературознавча серія «Текст + контекст» видавництва «Факт» (Київ) і «Кримінальний світ старого Львова» видавництва «Афіша» (Львів), а переміг львівський часопис «Ї» із солідного розміру альманахом №25 під назвою «Насильство. Влада. Терор». Відзначу, що не лише в часописі «Ї» простежується тенденція до радикального збільшення обсягу, адже й останній Іздриків «Четвер» від львівської «Кальварії» виходить далеко поза межі журнального формату. Тенденції, одначе... Визначаючи найкращі енциклопедичні видання, журі надало перевагу словникові-довіднику «Фразеологія перекладів Миколи Лукаша видавництва «Довіра» (Київ). Ошатне видання містить секрети перекладацької майстерності найкращого українського перекладача всіх часів. Однак, на жаль, якось незаслужено обійшли вельми «смачну» авторську працю Анатолія Макарова «Малая энциклопедия «Киевской старины» того ж видавництва, яка, на мій погляд, принаймні на лауреатство заслуговувала. Лауреатами натомість стали проекти видавництв «Генеза» (Київ) та «Прем’єр» (Запоріжжя) «Українське козацтво. Мала енциклопедія» та «Геодезичний енциклопедичний словник» видавництва «Євросвіт» (Львів).

Поволі з’являються в Україні художні альбоми щонайвищого ґатунку. Так, у номінації «Українські художні та подарункові видання» лауреатами стали спільний проект «Дзиґи» та видавництва «Аз-арт» (Львів) «Гра в гру» (автор Володимир Кауфман) та «Видавництво Старого Лева» з книгою Дарії Цвєк «Малятам і батькам». Це була друга з трьох наявних книг видавництва, які майже 70 відсотків своєї продукції «просунули» на Форумі. Головну нагороду номінації дістала книга «Українська старовина із приватних збірок» видавництва «Родовід» (Київ). Не знаю, що завадило журі визначити переможця в номінації «Українська дитяча література» — чи кількарічна гегемонія видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Івана Малковича, чи жорстока конкуренція — однак місце для героя виявилося порожнім. Лауреатами ж стали книги «Іде Святий Миколай» видавництва «Лелека» (Київ) і серія «Оченята» видавництва «Ранок» (Харків). Прикметно, що підтримувана бюджетом київська «Веселка» поки що не може конкурувати з незалежними дитячими видавництвами.

У наступних номінаціях відійшли від принципу пошуків переможця. Особливо хочеться згадати проекти видавництва «Критика» (Київ) із блискучою історичною розвідкою «Паралельний світ» Наталі Яковенко та видавництва «Дух і Літера» (Київ) із книгою «Зафіксоване і нетлінне» Михайлини Коцюбинської. Ці видання стали одними з лауреатів у номінації «Наукова та фахова література». Найкращими в номінації «Переклади українською мовою наукової літератури» виявилися проекти видавництва «Око» (Харків) «Сенс жесту на середньовічному Заході» Жан-Клода Шмітта, видавництва «Ніка-Центр» (Київ) «Як ми стали постлюдством» Кетрін Гейлз та видавництва «Літопис» (Львів) «Історія Візантії» Ґеорґа Остроґорського. І тут, мабуть, як то кажуть, «можливі варіанти», адже справжнім перекладацьким проривом можна вважати щойно видану тим же «Літописом» книгу вибраної філософської есеїстики Вальтера Беньяміна в чудових перекладах Юрія Рибачука. З перекладів художньої літератури українською мовою журі визначило найкращими «Вибрані поезії та есеї» Віслави Шимборської від львівського «Літопису» та серію «Бібліотека банку «Аваль» видавництва «Дніпро». На жаль, у цій номінації, як на мене, не було як слід враховано діяльності вищезгаданого видавництва «Класика» з новими суперпопулярними романами Пауло Коельо й Мілорада Павича та київського «Юніверсу», який подарував українському читачеві повну епопею М.Пруста «У пошуках втраченого часу» в перекладі Анатолія Перепаді та роман Роберта Шнайдера «Сестра сну».

Ґран-прі Форуму дістався книзі Володимира Шагала «Розповіді та ілюстрації про життя на селі в Західній Україні», виданій львівським видавництвом «Мастіг». Особисто мені насправді важко пояснити, чому саме ця позиція перемогла на Форумі. Мабуть, було в її виконанні щось абсолютно переконливе для членів журі. Однак впадає у вічі певна тематична марґінальність цього проекту. Хоча, напевно, саме такими виданнями можна по-справжньому переконати кожного з членів журі. Окрім книжкових, були й численні номінації інших форм гуманітарного життя. Серед видавництв найкращим було визнано Малковичеву «А-БА-БУ-ГА-ЛА-МА-ГУ», книготорговельних підприємств — фірму «А.С.К.» (Київ), книгарень — «Українську книгарню» (Львів), бібліотек — ЦНБ ім. Вернадського (Київ), галузевих ЗМІ — журнал «Книжкови клуб +» (Київ). Особливо приємно зазначити, що найкращим ЗМІ загального змісту було визнано газету «Дзеркало тижня».

Окремо слід сказати і про презентації видавництв та окремих видань. На жаль, програма Форуму була спланована таким чином, що фізично встигнути на всі цікаві акції було просто неможливо. Так, наприклад, мало хто із охочих потрапив на вечір поета Віктора Неборака «Лірична політика». Цікавими й інтелектуально насиченими були дві презентації київської «Критики», яка в перший день акції представила спеціальне львівське число однойменного часопису, а в другий — познайомила учасників і гостей Форуму з книжками (і особистостями) Наталі Яковенко й Тамари Гундорової, що їхні розвідки стали справжнім інтелектуальним проривом останнього року. Саме в перший день львівська «Кальварія» вирішила вивести розмову про свої нові видання поза межі презентаційних зал у нічний клуб «Лялька», де під співи невтомного Ю.Покальчука пробували презентувати новий роман В.Єшкілєва «Пафос» та останнє число Іздрикового часопису «Четвер».

Поволі починає входити в моду процес підписування своїх книг окремими авторами, які в певний час з’являлися біля стендів конкретних видавництв і годинами давали автографи спраглим читачам. Приміром, новий чернівецький часопис «Потяг 76», редаґований Богданом Загайським, рекрутував під стенд «Молодого буковинця» двох Юріїв — Андруховича й Винничука, які були авторами першого числа. Саме завдяки цій акції видавцям вдалося значною мірою підняти рівень продажу видання. Львівське видавництво «Класика», презентуючи нові хіти бразильця Пауло Коельо, вирішило піти на неординарний рекламний хід: замість автора на роздачі автографів його нового роману «Чорт і панна Прим» працював український перекладач Віктор Морозов. Київське видавництво «Факт» біля власного стенду організувало зустріч з білоруським поетом Андреєм Хадановичем, книжку якого «Листи з-під ковдри» оприлюднило за місяць до Форуму. Особливо потішив публіку не головний винуватець акції — автор, — а директор видавництва, котрий, мабуть, жартома заявив, що, «впоравшись із власною демократією, ми тепер можемо собі дозволити підтримувати демократію сусідньої держави». Не знаю, як там із підтримкою демократії, але впевнений, що це перша за 11 років української незалежності книжка білоруського поета українською мовою, видана, до речі, на власний кошт видавця. Як завжди тішить київська «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», яка повільно, проте якісно і переконливо продовжує українську поттеріану, видавши і презентувавши другу книгу серії «Гаррі Поттер і таємна кімната». Директор видавництва Іван Малкович урочисто пообіцяв, що докладе всіх можливих і неможливих зусиль, аби випередити російських видавців з виданням ще не написаної п’ятої частини казкової епопеї Джоан Ролінґ.

Не обійшлося й без прикрих «глюків», які неминуче супроводжують будь-яку акцію. Безперечним лідером серед невдах сміливо можна вважати тернопільське видавництво «Підручники й посібники», яке оприлюднило книгу з провокативною назвою «Нецензурний Стус». Багатьом моїм колегам спочатку здалося, що українські читачі нарешті познайомляться з іншою іпостассю невтомного дисидента й поета. Спочатку здалося, що це проста помилка: замість «нецензурованого» Стуса нарекли недвозначним «нецензурним», а зміст книги аж ніяк не стосувався прогностично сороміцької творчості поета. Однак згодом виявилося, що автор книги наполіг на цій назві, аби привабити у такий спосіб покупця. Покупець не клюнув, а прикра помилка залишилася. Другий «подвиг» видавництва — плутанина з іменами. Хто з вітчизняних видавців може похвалитися тим, що можна помилитися в імені автора книги. Та, як виявилося, можна. Тому у книзі відомого українського дисидента, її автора, Михайла Осадчука, було перейменовано на Миколу. Чи був це також рекламний хід?

Загалом Форум залишив по собі стійкий посмак ейфорії та ентузіазму. Численні проблеми, які мали б займати бентежні голови українських книголюбів, на три дні ніби тимчасово відійшли на задній план. Але, прокинувшись уже 23 вересня, все стало на свої місця: у видавців знову болить голова від надмірного податкового тягаря й відсутності якісних текстів, читачі знову наполегливо шукають українських Павичів і Кінґів, письменники знову перебиваються журналістикою і скніють без гонорарів, книгорозповсюджувачі знову скрушно зітхають перед навалою російськомовної книжки, а влада з усіма її можливими гілками й Держкомінформом знову видає «соціально значущі видання» незрозуміло чому і для кого. Тобто, все буде так само?... До наступного Форуму.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі