Львівська імпреза Миколи Глущенка

Вперше за останні 30 років Львів спромігся показати "свого Глущенка". Поціновувачам творчості художника Львівська галерея мистецтв пропонує всі наявні в її запасниках 38 картин.

Сьогодні в Україні навколо Глущенка неабиякий ажіотаж. Проте мало хто знає, що одними з перших на нього звернули увагу саме львівські художники. Саме тут відбулась його перша в Україні персональна виставка. Асоціація незалежних українських митців (АНУМ), серед яких були Гординський, Ковжун і Музика, ще в 1934 р. запросили до Львова вже тоді популярного в Європі імпресіоніста.

"Львівські митці сприйняли тогочасного Глущенка передусім як вправного рисувальника, але ще не відкрили таємниць його кольору", - розповідає Христина Береговська. А Святослав Гординський, зокрема, заявив, що "Глущенко з банальністю взагалі нічого спільного не має і тим більше він не претендує ні на геніальність, ні на концепції, з яких можна би скласти точно сформульовані теореми. Він хоче передусім бути малярем".

Нелегкою видалася доля художника. Чи не найкраще про ті роки Глущенка говорить відомий графік і мистецтвознавець Павло Ковжун:

- Коли Глущенко мав п'ять рочків, помер його батько, і малому довелося мешкати при родині в Борисівці. В цьому селі було багато так званих богомазів, які масово виготовляли образи. Для п'ятирічного Миколи найбільшою приємністю було слідувати за працею тих богомазів. Дитина чудувалася: як то один малював одіж, другий личко, третій очі, вінки, написи тощо. Ці враження дитинства лишилися в Глущенка на ціле життя…

У 1919 р. 18-річного хлопця забирають до Денікінської армії. Згодом він потрапляє на територію Польщі. Далі був табір для інтернованих, звідки він утікає до Німеччини. Тут Глущенко пізнає, що таке бути безробітним чужинцем. Ночівля у підвалах, пошуки хоч якогось заробітку задля кусня хліба. Але доля усміхається юнакові: йому допомагають влаштуватися на навчання до Школи-студії Ганса Балушека. Тут він знайомиться з відомими німецькими художниками. У 1920-1924 рр. продовжує навчання в Берлінській вищій школі образотворчого мистецтва у Шарлоттенбурзі. Вихідця з України матеріально підтримує українська еміграція. Навчання оплачував гетьман П.Скоропадський, кошти на прожиття давав колишній представник УНР у Німеччині Роман Смаль-Стоцький, а першу персональну виставку робіт у Берліні допоміг організувати Володимир Винниченко.

Але Глущенка вабить Франція, Париж, французькі художники. І 1925 р. він переїздить до Франції. У Парижі відкриває художнє ательє на вулиці Волонтерів, 23. Знайомиться з популярними французькими художниками Матіссом, Пікассо. У 1924-1925 рр. у Берліні і Парижі проходять персональні виставки митця, що було нечувано для біженця-українця. Здавалось би, життя влаштовано. Європа прийняла українського художника за свого. Але ще 1923 р. була зустріч із О.Довженком, були емоційні розповіді письменника і режисера про Україну.

Відтоді Микола Глущенко мріє будь-що повернутися на Батьківщину… Того ж року він звернувся до дипломатичних установ СРСР із проханням про повернення в Україну, у відповідь на що, як припускають, йому запропонували співпрацювати з радянськими спецслужбами. Але то вже інша сторінка життя художника.

Мрія повернутися в Україну здійснилася лише 1936 р.

За збігом обставин, саме у Львові навесні 1977 р. відбулася й остання виставка М.Глущенка…

Віта Сусак, мистецтвознавець:

- Глущенко був дуже продуктивним художником, та подекуди нерівним. Загалом він написав близько 10 тисяч полотен, а ще були акварелі, малюнки. Ранні його роботи є в Національному музеї у Львові, Києві, приватних збірках. Коли на початку 1980-х його твори передавали до Львівської картинної галереї, вважалося, що їх дуже багато. Не знали ж, що із часом вони набудуть такої цінності.