Лицедійка на ім’я Жанна. «Молодість-2008»: Моро та деякі інші неофіційні особи

Сьогодні в столиці відкривається 38-ма «Молодість», наш популярний міжнародний кінофестиваль. Фільм відкриття — «Райські птахи» режисера Романа Балаяна. Серед інших заздалегідь позначених подій у рамках цього форуму — «Фестиваль фестивалів» (найкращі фільми міжнародних оглядів); «Довгі ночі короткого метра» (очікується європейська кіноніч); «Панорама українського кіно» (близько 30 прем’єр)… Нагадаю, що журі форуму очолює американський актор Арманд Ассанте, а в ролях суворих суддів — Алла Демидова, Сергій Якутович, Андраш Фесош. Особлива подія в рамках «Молодості» — ретроспектива найкращих фільмів Жанни Моро у «Кінопанорамі». Цього року виповнилося 80 років від дня народження видатної актриси.

Жанні Моро адресовані всі ці пафосні «тавра» — легенда, символ, ікона, богиня... Вона старішає, але, як і раніше, залишається свіжою та актуальною для кіно. У неї одна з найнеймовірніших кар’єр в історії екрану. І будь-яка цитата з Жанни Моро сповнена філософських амбіцій. «Старі люди, як музеї», — каже Моро. «Їх відвідують не заради фасаду, а заради скарбів, які зберігаються всередині». Частину з них нашому глядачеві подарує ретроспектива семи фільмів актриси на наступній «Молодості». Звичайно, це крапля в море, і більшість уже хрестоматійних образів Моро ми лише згадаємо, заглянувши в її фільмографію. Тут не буде скандальної «Анни Карамазофф» чи нареченої-вбивці, яка, зрозуміло, «була в чорному», ні одної на двох жінки «Жуля і Джима», ні випадкової знайомої «Вальсуючих», котра застрелила свою вагіну...

З усіх великих, із ким працювала Моро, нам видадуть для ознайомлення тільки «Щоденник покоївки» Бунюеля. Та в добірці фільмів є один спільний знаменник — та сама втілена Жанною Моро інтелектуальна жіночність, за якою полювали підзабуті сьогодні європейські метри 60—70-х — Джозеф Лоузі («Єва», «Мсьє Кляйн»), Роже Вадім («Небезпечні зв’язки»), Жак Демі («Затока ангелів») і, звісно ж, Луї Маль, який відкрив кінопотенціал актриси з «некіногенічною зовнішністю».

На полиці класичної кінознавчої літератури в джентльменському наборі обов’язково є серія книжок «Бунюель про Бунюеля», «Трюффо про Трюффо», «Антоніоні про Антоніоні», «Уеллс про Уеллса». У кожного з них, а особливо в Уеллса, який вважав Моро найвидатнішою актрисою свого часу, знайдеться що розповісти про амбіції та таланти француженки, котра сповідувала не національну культуру, а власну індивідуальність. Цією індивідуальністю горда антоніоніївська «Ніч» і «Вічна історія» Уеллса, але по-справжньому велич Моро світилася у фільмах так званого другого ешелону режисерів — тих, чий авторитет незаперечний для інтелектуальної публіки, для тих, кому в кіно завжди був цікавий великий план. Саме на тлі їхніх кримінальних або мелодраматичних історій Жанна Моро розгортала філософію жіночої душі. Її вразливість і магнетизм у поєднанні з нищівною силою бажань героїнь являли світу нову жінку, від якої і режисер, і глядач опинялися на межі нервового зриву. Охрещена символом французької «нової хвилі» (Трюффо не раз називав її своєю музою), вона, проте, не вписувалася ні в які течії, запекло обстоюючи класичну фатальну жінку. Ту, в яку словами її героїні «Єви» краще не закохуватися. Хоча для тих, хто потрапить бодай на один фільм сьогоднішньої ретроспективи, це неминуче.

Англієць Джозеф Лоузі краще за всіх оцінив це вічне в характері Моро й у 1962 році в самому розквіті кар’єри зняв історію про фатальну красуню Єву, котра пустила під укіс усі життєві принципи письменника Тайвена Джонса. За елегантною до кінчиків нігтів і цинічною, як світове панування, Євою стояла сама актриса, котра піднеслася вже на олімп, очі якої спокійно і твердо вселяли: повірте без доказів, я геніальна! 14 років по тому Лоузі знову знімав Жанну в «Мсьє Кляйн» — сюжеті про однофамільця-єврея паризького антиквара, який має прожити долю свого двійника у фашистській Франції. Першою скрипкою тут, звісно ж, був виконавець головної ролі Ален Делон, який продюсирував фільм разом із Лоузі, але примітно, як Моро вдалося переграти трагічного персонажа на других позиціях. Дивовижно, як у кожному, навіть найгармонійнішому, акторському складі їй удається тримати свій образ над іншими. Дивовижно, як жінки Моро завжди піднімаються над чоловічими характерами, нехай і зіграними надзвичайними партнерами — від Мастрояні до Жерара Філіпа.

З останнім Моро зіграла в осучасненій екранізації «Небезпечних зв’язків» Шадерло де Лакло, спробу якої в 1959-му розпочав Роже Вадім. Пігмаліон найгарніших актрис кіноісторії в жодному із гарних личок не міг відшукати хижі очі сучасної маркізи де Мертей. На його щастя, в моду входила некрасивість Моро і скандали навколо її ролей. Тодішній чоловік актриси Луї Маль щойно зняв її в «Коханцях», що зневажили святенницьку мораль інституту шлюбу й у буквальному розумінні оголили жіночу натуру на екрані. Поки фільм не встигли заборонити, а актрису забути, Вадім запропонував продовжити тему в «Небезпечних зв’язках» — історії про розбещення плоті та, як наслідок, загибель душі. Жанні Моро було не звикати. Саме душу своєї героїні вона принесла в жертву любові в «Ліфті на ешафот» — знаковому й дуже значущому для її акторської долі фільмі, про який незмінно розповідають її біографії. Перший гучний успіх, перший правильний режисер, котрий розсварився з усіма операторами через кількість гриму на її обличчі та марудне виставляння світла. Базисна роль Моро — паризької леді Макбет, яка йде до смерті з її приреченим поглядом і мужньою жертовністю, під сумний саундтрек Майлза Дейвіса. Є заради чого. Для самої Жанни це «що» було кінематографічною славою, визнанням режисерів і поклонінням глядачів. Те, із чим слід стрибнути в провалля вічності, як це зробила в «Жулі та Джимі» одержима й така прекрасна жінка.

До речі...

У категорії «перші ігрові фільми» (повний метр) на «Молодості» представлені такі роботи: «Гадерсфілд» (Сербія), «Бій» (Канада), «Сіль цього моря» (Швейцарія, Франція), «Сніг» (Боснія і Герцоговина), «Слідчий» (Угорщина), «Гітара» (США), «Шультес» (Росія), «Просте серце» (Франція), «Будда вибухнув від сорому» (Іран), «Ніч перед очима», «Версаль» (Франція).

Серед українських картин у рамках «Молодості» — «Одна» (реж. Дмитро Мойсєєв), «Якутовичі» (Юлія Лазаревська), «Бог любить трійцю» (Олександр Безручко), «Сільський роман» (Олексій Уманський), «Спаси і сохрани» (Євген Сивокінь) «Крила метелика» (Олександр Балагура), «Кішка під дощем» (Валентина Селентьєва).

Фільм закриття (26 жовтня) — «Румба» режисерів Фіони Гордон і Домініка Абеля. Вони обіцяли прибути до Києва та представити цю картину.

Фестивальним центром «Молодості», як і раніше, буде один із найкращих кінотеатрів міста — «Київ». Там проходитимуть конкурсні покази, прес-конференції, більшість позаконкурсних програм. Гран-прі за найкращий фільм конкурсної програми — статуетка «Скіфський олень» і 10 тис. у.о. на додачу.