Літературні романтики «Зони UA»

Є не так вже й багато українських онлайнових бібліотек, що могли б похвалитися тисячними колекціями творів. У бібліотеці «Поетика» зібрано понад 15 тисяч сторінок з поезіями українських авторів та перекладами світової поетичної класики. Створена й підтримується бібліотека малою групою волонтерів, котрі не прагнуть проголосити себе «рятівниками духовності» чи іншими «професійними українцями», відірвати шматок державного фінансування, чи просто поплакати над «гіркою долею неньки». Вони просто в міру сил з дня на день підтримують сайт, домовляються з авторами і виставляють нові тексти — для всіх, кого ця поезія, власне кажучи, цікавить. Інтерв’ю з упорядниками «Поетики», Романом Косаренком та Юрієм Мачухою ми й пропонуємо вашій увазі.

— Розкажіть, як все починалося? Це було свідоме волонтерство, створення бібліотеки для себе, чи мав місце якийсь далекосяжний план?

— Це було свідоме волонтерство. Влітку 1998 року я готувався до переїзду за кордон на навчання, і оскільки багато книжок взяти з собою не міг, то дружина допомогла «набити» у файли із три десятки улюблених віршів (з Ліни Костенко) і мені ще пощастило знайти в Інтернеті на одному з московських FTP-серверів збірку Стуса «Веселий цвинтар». Блукаючи тенетами всесвітньої павутини, ми зрозуміли, що української поезії там немає взагалі. Було кілька віршів Шевченка і ще кілька Галини Гармаш, з якою ми встановили контакт багато років пізніше. Тож гріх було сидіти на цих файлах, мов Кощій Невмирущий, і не надати можливості іншим людям скористатися з цих перлин нашої культури. Згодом «Поетика» переїхала на сервер УаЗоне Олега Барановського, потім познайомилися ми – Роман і Юрій (що було надзвичайно щасливою пригодою), потім Петро Гринюк, і ще багато інших людей допомагали час від часу. А далекосяжного плану немає й зараз. Але це окрема історія.

— Якою, приблизно, є на даний момент статистика вашого сайта — кількість відвідувачів, текстів, etc.?

— Статистика відвідуваності сайта є доступною для всіх читачів. Щоденно від 50—80 відвідувачів блукають електронними читацькими залами «Поетики». Загальний обсяг бібліотеки близько 15 тис. сторінок, які представляють твори 330-ти поетів та перекладачів.

— Чи поповнюється на даний момент бібліотека новими текстами, і які джерела поповнення?

— Бібліотека поповнюється, переважно героїчними зусиллями Юрія Мачухи. Джерела текстів суттєво не змінилися за останні роки — велика частина надається самими поетами. Тішимося, що багато першодруків відомих поетів нині з’являються саме на «Поетиці». У випадку класичних творів ми намагаємося порозумітися з нащадками авторів. Давніші твори (50 років після смерті автора) не захищені авторським правом.

— Як складаються стосунки з іншими українськими онлайновими бібліотеками? Чи йдуть процеси відкритого взаємообміну текстами? Адже з точки зору користувача «зібрати все в купу» було б максимально зручним.

— У перші кілька років ми активно запозичали з інших сайтів. Ми не намагалися «накрасти» якомога більше, а намагалися надати читачеві зручний доступ у чітко обмеженій сфері. Багато бібліотек є колекціями запакованих текстів, які треба спочатку завантажити на локальний диск, а потім розпакувати й читати. На противагу цьому, всі наші тексти є доступними безпосередньо в Інтернеті. Що прискорює зручний пошук через пошукові системи навіть для неофітів Світової Мережі. З іншого боку, багато бібліотек є зібраннями неоднорідних текстів: художня література, поезія, переклади, містична література тощо. Бібліотеку Мошкова можна віднести до цієї категорії. Бібліотека такого формату мусить бути дуже великою, щоб відсутність чітко визначеної та вірної «клієнтури» могли б виправдати її існування. Ми з самого початку усвідомлювали обмеженість ресурсів, що були в нашому розпорядженні, і тому фокусувалися на чітко визначеному форматі продукту — чим змогли залучити специфічне коло відвідувачів. «Не можна осягнути неосяжне», — як писав Козьма Прутков.

Щодо запозичень текстів з «Поетики» іншими бібліотеками ми ніколи не відмовляли, але в більшості випадків і не могли надати позитивний дозвіл, адже наші домовленості з авторами стосуються лише «Поетики», тобто не є транзитивними. Багато текстів для пісенного проекту www.pisni.org.ua було запозичено з «Поетики» — і це добре. Позаяк наша мета якраз і була — поширювати це багатство.

Зібрати все під один дах є практично неможливо — і чи потрібно? Особистості та групи, які стоять за всіма цими проектами мають різні завдання, різні підходи, різну «клієнтуру». Так само, як і в бізнесі, є дарвінічна боротьба за виживання, за читачів, і знайти гарного кандидата для «злиття» не так просто. Наприклад, є такий сайт www.library.org. ua, створений моїм давнім заочним знайомим Сергієм Синилом. Він теж знаходиться на сервері Барановського, та ледве жевріє, бо не оновлювався, мабуть, років три чи й більше. Я колись пропонував об’єднати зусилля, але Сергій має різнопланові інтереси, і він здається весь час у пошуках чогось нового. Бібліотека заглохла.

Є кілька потужніших бібліотек ширшого профілю, ніж «Поетика», створених може з більшим професіоналізмом, але ми поки ще не наважилися «розчинитися» в іншому проекті.

— Як вам вдається отримати дозволи авторів на публікацію їхніх творів, адже майже за кожним віршем сучасних поетів стоїть «З дозволу автора»? Чи не виникало у вас конфліктів щодо авторських прав на опубліковані у бібліотеці твори?

— На ловця і звір біжить. Добре чи погано, але ми завжди намагалися пильнувати інтереси самих авторів, допомагаючи їм створити свій розділ в бібліотеці. Можливо, через це й автори прихильні до «Поетики». Конфлікти бували і бувають. Один з гучних конфліктів був із видавництвом, яке мало права на вірші Оксани Забужко. Але переважна більшість конфліктних ситуацій здається пов’язана з авторами, яких можна віднести до категорії high maintenance (що потребують високих витрат на утримання). Деякі автори просять часто поновлювати їхні сторінки, виставляти нові редакції віршів, прибирати окремі вірші. Це якраз те, що в нашому форматі вимагає значних витрат часу. Такий конфлікт є результатом переоцінки авторами технічних і фізичних можливостей скромної групи волонтерів, яка стоїть за «Поетикою».

— Чи не плануєте ви комерціалізувати свою бібліотеку — отримувати плату безпосередньо за тексти чи, розмістивши комерційні банери?

— Ми багато про це думали, однак наша технічна база не дає можливості це зробити. Ми не професійні програмістами, і тому розробити «комерційний» модуль дуже важко. Розміщувати банери технічно просто, але для нашого формату — цілком сфокусованого на поезії — ніяк неможливо набрати необхідного обороту. Інша річ — сайти сексуальної спрямованості. Загалом наша позиція тісно пов’язана з інтересами авторів. Розробку авторської сторінки ми не розглядаємо як послугу, за яку автор мусить нам відплатити, дозволивши використання банерів тощо. Якщо в майбутньому можна було б комерціалізувати авторські сторінки, то це був би дохід автора, можливо, якась частина його ішла б на операційні витрати «комерційного» модуля.

— Чому, на вашу думку, в Україні немає популярних широкопрофільних бібліотек художньої літератури, на кшталт «Бібліотеки Мошкова»? Чи, можливо, вони є, але про них ніхто не знає?

— Об’єктивна реальність така, що обсяг літератури російською мовою, мабуть, у 20 разів перевищує обсяг літератури українською мовою, тобто непропорційно до співвідношення російськомовного населення до україномовного (десь 10 до 1). Популярна література, як-от детективи Мариніної, видається в Харкові російською мовою, як для російського, так і для українського ринку. Переломити ситуацію за кілька років неможливо. Можна створити повільний державний тиск, який — за умови, що його буде витримано протягом кількох десятиліть, — призведе до більш пропорційних коефіцієнтів. Так роблять, скажімо, у Квебеку. Така програма не є бізнесово привабливою, але суспільство часто керується не лише суто грошовим інтересом. Мова є однією з фундаментальних підвалин суспільства. Її захист — навіть, якщо це дорого обходиться для бюджету чи не дає швидких результатів, — об’єктивно необхідний.

Як я зазначав вище, формат бібліотеки Мошкова вимагає великої кількості читачів. На жаль, українське суспільство поки що не готове для такої бібліотеки.

— Чи не плануєте створити таку ж якісну і повну бібліотеку українських перекладів художньої прози?

— Дай Боже нашому теляті вовка з’їсти! Ні, ми чесно визнаємо обмеженість власних ресурсів, і на щось ширше просто немає можливості.

Проте нагромадженим за майже десятиліття досвідом ділитимемося із наступними літературними романтиками українського Інтернету.