Ленні завжди живий. Знаменитий американський рокер має українські корені

У київському Палаці спорту відбувся концерт американської рок-зірки Ленні Кравітца (Leonard Albert «Lenny» Kravitz). Уже на виході з метро запитували зайві квитки. Почали з запізненням, причому на розігрів поставили наш Green-Gray. Співали фальшиво, якість звуку — погана, щось «жували», стогнали... Через півгодини, ледь дослухавши черговий «шедевр», на сцену, витиснувши наших, що викаблучувалися в обіймах і поцілунках, вискочили американці. І без того невисокий тонус залу зовсім понизився. Пауза затягувалася. Однак так було задумано. Перші ж кілька тактів Кравітца та його команди поставили народ на вуха. Ніде правди діти: і в моїй діафрагмі щось заухало, у скронях застукало, а в душі заспівало. Так розпочався концерт Love Revolution.

Музиканту, який народився у творчій сім’ї бруклінців, у травні виповнилося 44 роки. Його покійний батько Сай Кравітц — телепродюсер, виходець з українсько-єврейської діаспори Нью-Йорка, мати — Роксі Роукер — темношкіра акторка з Багамських островів. До вершини музичного олімпу Ленні прийшов лише в 34 роки. Сходження було непростим, а нагорода за роботу — закономірною. Нині пік популярності артиста, який чотири роки поспіль — із 1998-го по 2002-й, — отримував нагороду Grammy в номінації «Кращий чоловічий рок-вокаліст» (Best Male Rock Vocal Performance), трохи спав, хоча на сьогодні Ленні Кравітц продав приблизно 20 мільйонів своїх записів по всьому світу. У студії він найчастіше сам записує всі партії гітар, басу, барабанів, клавішних і перкусії. Коли його запитують, якими інструментами він володіє, мегазірка добродушно відповідає, що грає на тому, на чому може. Інакше кажучи, на всьому, що залучається до запису його альбомів. До Києва виконавець приїхав під час світового туру Love Revolution із Пітера і Москви, щоб зіграти сольний концерт фестивалю Nemiroff Red Line Music Fest, і далі відправився до Прибалтики.

Музична стилістика Кравітца — суміш фанку з рок-н-рольними електро-гітарними рифами. Вона запозичила елементи соулу, реггі, хард-року, психоделії, фолу, балади. У складі його групи ще сім чудових багатоверстатників. Вони не тільки віртуозно грають на своїх інструментах, а й підспівують бендлідеру, а духовики приграють ще й на бонгах і дрібній перкусії. Хороша ритм-секція — кейбордист, ударник, ритм- і бас-гітаристи — яка витягнула основну частину концерту. Неабияке враження справляють духовики — тенор- і баритон- саксофони та чудовий, просто чарівний трубач Майк Хантер (Mike Hunter) — типовий темношкірий американський музикант у величезній кепці та червоній сорочці. Він має потужний рівний звук, гарний у низькому та середньому регістрах, і блискучі, але не ріжучі, а м’які верхи. Інші духовики йому не поступаються фантазією в імпровізаціях, витриманих більш у рок,
ніж джазовій стилістиці. Духова група вийшла на початку концерту і завершила його, взявши участь у виконанні початкових і заключних номерів. Композиції аранжовані в ретро-традиціях 70-х, у стилі груп Сhicago і Ears, Wind & Fire. А ще в них по черзі виникають то блюзові, то африканські етнічні звуки, то прості рок-рифи і гармонії, то інтонації, які йдуть від стариків-beatles. У ході виступу Ленні безліч разів змінював гітари, сідав за рояль, щоб проакомпанувати хіту I’ll Be Waiting з останнього десятого альбому It is Time for a Love Revolution. Він так викладувався, що був наскрізь мокрим уже після трьох композицій. Ленні проспівав близько 20 пісень, переважно з хітів, порадувавши піснями American Woman і Fly Ewey. Частина пісень була з нового альбому, свіжого, як чотиримісячне немовля (диск вийшов у лютому). Пісні Кравітца дуже поетичні, у них багато розмірковувань про Бога, любов, стосунки людей. Він сам пише тексти, яким надає великого значення. А от у музиці в нього є кілька співавторів: Слеш, Геррі Дево, Шен Леннон, Крейг Крос і Jay-Z. У концерті Ленні вразив такою самовіддачею, позитивною енергетикою, що, не побоюся сказати, це було одне з найсильніших вражень останнього часу. Драматургія музичного розвитку, «зміна треків» були продумані до дрібниць, рухалися по наростаючій, без найменших перерв.

Київський Палац спорту — найбільший у місті зал, який вміщає 10 тисяч чоловік. На концерті Кравітца він був заповнений вщерть, було присутнє не менш як вісім тисяч шанувальників, які повністю заполонили фан-зону та ближчі до сцени сектори. Щоправда, червоні стільці ВІП-рядів залишалися напівпорожніми. Народ від душі відривався, танцював, багато хто підспівував красеню-мачо, який час від часу замовкав з мікрофоном у руці, простягненій до залу, що не заважало музиці та словам звучати далі, але вже з залу на сцену. Ленні спускався зі сцени, обходячи фанів, відповідаючи на посмішки та потискаючи руки.

Концерти такого і трохи менш розкрученого рівня зірок дедалі більше розповсюджені в нас. Українські делавари зрозуміли, що шоу-бізнес ненабагато поступається за можливостями заробітку в продажу горілки, сигарет і пива (акція пройшла під патронатом ТМ Nemiroff). Згадаємо торішній концерт на Центральному стадіоні Джорджа Майкла, приїзди до нас Стінга, Монтсеррат Кабальє. Я була взимку на черговому київському концерті піаніста-переможця московського конкурсу Чайковського Дениса Мацуєва в супроводі «Віртуозів Москви». Що сказати? Концерт пройшов у зовсім непридатній для цього «Україні», через мікрофони, при поганій звукорежисурі, на не кращому роялі. Зате квитки були максимально дорогими. Чи то ще буде...