«ЛЕКСИКОН», ЩО НЕ МАЄ АНАЛОГІВ

Ця незвичайна і дещо несподівана книга побачила світ у благословенних Чернівцях, що віддавна є однією з духовних оаз України. «Лексикон загального та порівняльного літературознавства» — така назва цього понад 600-сторінкового фоліанту — витворений у Буковинському центрі гуманітарних досліджень лабораторією порівняльного літературознавства кафедри теорії та історії світової літератури Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича за участю інших наукових закладів України. Автор задуму і керівник проекту — доктор філології, глибокий дослідник і заповзятливий організатор А.Волков.

Видання, здійснене за доброчинної підтримки Міжнародного фонду «Відродження», є першою спробою створення масштабного довідника, що містить статті як суто термінологічного, так і загальнотеоретичного характеру, підсумовуючи тривалий історичний розвиток літературознавчої компаративістики — наукової дисципліни, яка вивчає явища мистецтва слова, зіставляючи їх з іншими подібними явищами в різних національних письменствах.

«Лексикон» не має аналогів як у вітчизняному, так і в зарубіжному літературознавстві. У передмові редакція зауважує, що видання містить понад 800 словникових статей, значна частина яких відсутня в літературознавчих довідниках подібного типу і вперше вводиться в науковий обіг. Вміщено також багато нових — авторських термінів, а також термінів призабутих або досі вживаних лише в сучасній зарубіжній науці.

Понятійний ряд видання надзвичайно розмаїтий. Він охоплює статті з історії літературознавчої та фольклористичної науки — від давнини до найсучасніших наукових шкіл, відображає теоретико-літературний досвід не тільки Заходу, а й Сходу, враховує явища релігійної літератури, широко представляє як літературні, так і фольклорні жанри, відображає паралітературні (тобто ті, що суперечили «офіціозу») явища.

Тільки на користь справі прислужився той факт, що авторський колектив та упорядники широко використали як вітчизняну практику укладання літературознавчих словників, так і досвід багатьох слов’янських та західноєвропейських країн.

Що в словнику вдалося і що не вдалося? Автор цього короткого відгуку свідомий того, що при уважному читанні фахівці, крім цілої низки прикрих коректорських і редакторських недоглядів, знайдуть у книзі й інші недоліки. Але одне не викликає сумніву — маємо дослідження, яке для будь-кого, залюбленого у літературу, являтиме читання цікаве і захопливе, а, зрештою, й корисне. Грунтовні статті присвячені вавилонсько-ассирійській, античній та латинській літературам, а також літературам інших культурних зон і регіонів. Знайдемо тут розповіді про біблійну, буддійську, єретичну, окультну літературу (навіть блазенську, не кажучи вже про масову), про Панчатантру, Коран, Велесову книгу, андеграунд, колядки і коломийки, романи і романето, кумулятивну казку і купальські пісні, спіричуел і шахрайський роман, «ковані слова» і суржик, екзистенціалізм і соціалістичний реалізм.

Скажімо, чи багато кожен з нас знає про українську школу в австрійській літературі? А це була чисельна й представницька група літераторів, переважно з Буковини та Галичини, що досить об‘ємно висвітлювали не тільки українську тематику, а й зазнали українських творчих впливів. «Малоросійським Тургенєвим» називали Л. Захер-Мазоха, уродженця Львова, сина комісара галицької поліції, мати якого походила з українського роду і про якого німецька україністка А.-Г. Горбач писала: «Без пересади можна сказати, що в жодного німецького автора немає у творах з української тематики такого широкого вахляра (віяла, розмаїття. — В. Б.) українських елементів, не заторкнено так глибоко стільки сторінок з побуту, історії, релігії, політичної та соціальної проблематики, не вкраплено так багато українського фольклору, як саме в Захер-Мазоха». Для Йозефа Рота — теж одного з найвидатніших австрійських письменників — Галичина була і подієвою ареною його книг, і особистим духовним універсумом, прихистком».

З цікавістю прочитується стаття «Онаціональнення» (автор — А. Волков), присвячена актуальній темі національного забарвлення переспівів — «мандрівних сюжетів», «перелицьованих» і перекладних творів. Торкнувшись проблеми онаціональнення в різних жанрах і в різних літературах, автор звертається до вітчизняного досвіду, наводячи, зокрема, і такий приклад. Крилов, запозичивши байку «Цикада і мурашка» у Лафонтена, перетворив цикаду на «стрекозу» («Попрыгунья стрекоза лето красное пропела… Так поди же, попляши!»). Але ж, як відомо, «стрекоза» (бабка) і не співає, і не стрибає… Глібов переробив криловську байку на «Коника-стрибунця» і уник не тільки зоологічної помилки, а й надав творові українського колориту:

— Проспівав ти літо боже —

Вдача вже твоя така,

А тепер танцюй, небоже,

На морозі гопака!

…«Лексикон» — багатоаспектна і багатошарова енциклопедія літературознавчих термінів, серйозне наукове дослідження літературного процесу, закономірностей його розвитку. До творення словника долучилася велика група авторів — понад півсотні — і не лише з Чернівців, а й з Києва, Житомира, Івано-Франківська, Одеси, Дніпропетровська, Запоріжжя, Варшави, Кам‘янця-Подільського, Ніжина.

Нині редакція працює над виправленим і доповненим виданням. Його чекають і філологи, і вчені-словесники, і студенти гуманітарних вузів, усі шанувальники художнього слова, — інтелектуальна еліта України.