Легендарна «мистецька комуна» столиці — з молотка, на продаж!

Уже давно не новина, що послідовно стирається і знищується історичне обличчя столиці. Незграбні будинки-велети спотворюють унікальну ауру «матері міст руських»… Але «загарбники» навіть не збираються зупинятись. І ось на черзі - ще одна легендарна арт-перлина столиці на Андріївському узвозі, яка може піти «з молотка»…

Шумить, гуде Андріївський узвіз - наш київський Монмартр. Він давно став центром тяжіння для кожного киянина та іноземних гостей Києва. Кожен забере до Франції, Канади чи Японії вишиванку, народний сувенір. Вигадливість митців невичерпна. Будинок-музей М.Булгакова, театр «Колесо», галереї, які за 20 років Незалежності стали обличчям мистецької України, - все надихає, обдаровує духовним піднесенням, збуджує фантазію та формує мистецький образ Києва.

Усі, хто сьогодні сприймає Андріївський узвіз як щось усталене, традиційне, навіть не уявляють, яких зусиль коштувало творчій інтелігенції 1980–1990 років, щоб вулиця з банального узвозу перетворилася на мистецьку перлину Києва.

Тривалі перемовини з радянським чиновництвом, клопотання академіків М.Дерегуса, С.Гри­гор’єва, Т.Яблонської, В.Бородая нарешті розтопили кригу в офіційних приймальнях Київради.

1982 року спеціальним наказом у будинку №36а на Андрі­ївському узвозі було засновано своєрідну мистецьку комуну на взірець празького «вулика» чи «бато де лавуар». За розпорядженням Київради, було відселено мешканців з комуналок і будинок передано в оренду Спілці художників України.

З будівлі №36а, власне, розпочинається новітня художня історія Андріївського узвозу… На балкон другого поверху виходив класик М.Дере­гус, надихаючись красою бань Анд­ріївської церкви. Митці зберегли помешкання як музей народного художника М.Дерегуса.

Будівля №36а активно функціонує як мистецький центр: у «Галереї 36» О.Міловзорова відбуваються виставки як вітчизняних, так і зарубіжних митців, проводяться міжнародні симпозіуми за підтримки посольств європейських країн. Інші майстерні є працьовнями видатних мистецтвознавців, живописців, монументалістів, графіків.

Без перебільшення можна сказати, що аура будинку №36а вирощує таланти - від дитячих студій до мистецького прориву світового рівня: у 2011 році Ана­толія Криволапа визнано у Нью-Йорку найвидатнішим колористом України й достойно оцінено на аукціоні Phillips ole Pury поряд із зірковими творами Енді Уорхола, Річарда Прінса, іншими.

Масштаб культурологічного ефекту будинку №36а - «мистецького Монмартру Києва» - очевидний…

Сьогодні ж мудрі очільники Київради саме цю споруду (яка для тих, хто сидить у кабінетах, є лише старими стінами під дахом), виставляють на продаж…

Схаменіться! Цей акт вандалізму, по-перше, поза законами, конституційними правами мистецької громади, правовими пріоритетами (стаття №9 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», інші).

Тільки прибульці, яким Київ, його історія та культура не болять, ладні з холодним раціоналізмом завойовників топтати виплекане поколіннями творчої інтелігенції. У 2010 році на користь приватної крамниці взуття було знищено галерею «Ірена», трагічними є поневіряння книгарні «Сяйво». «Молода команда» Чер­новецького зазіхала на Центр ім. Л.Курбаса, сьогоднішня влада, яка пишається наведенням ладу в країні, неситим оком дивиться на територію Республі­канської дитячої лікарні «Охмат­дит», подарованої Києву ще у ХІХ столітті меценатом М.Тере­щенком.

«Ламати - не будувати».

На сумну долю пан Дейнега з однодумцями прирікають флагман Андріївського узвозу - майс­терні №36а. Оновлене чиновництво міськадміністрації будує стосунки із культурою за песимістичним Гамлетом: «Бути чи не бути - ось у чому питання». Хіба це не є погано прихованим рейдерством?