Лаври і ріжки

Державних премій українським карикатуристам не дають і навіть не номінують на них. Несолідний вони народ, ненадійний. Будь-які урочистості можуть зіпсувати. Уявіть, велика сцена, портрет Кобзаря в рушниках, президент віншує титанів національного духу, співає грудастий хор, справжні та гліцеринові сльози навертаються присутнім на очі. Апофеоз! І тут витягають на яскраве світло якогось неголеного, не звиклого до мікрофонів і телекамер чоловіка з олівцем за вухом. Фанфари. Над скуйовдженою чуприною карикатуриста здіймається лавровий вінок. Ну не втримається митець, щоб не зіпсувати торжество, — прилаштує ріжки над державницькою головою. Сміх. Скандал. Охоронці. Так що краще оминати цих уїдливих малювальників — нема для них нічого святого! Хоча якщо копнути в історію, таки долучився один киянин-карикатурист до державної преміальної скарбниці — вічно живий Борис Єфімов (народився 1900 року!) є лауреатом аж двох сталінських премій (більше лише в Кукриніксів). В останніх інтерв’ю він розповідає, як малював карикатури на Сталіна. Не знаю, не бачив. А от його хвацький супровід репресій тридцятих років, який мав заглушити реготом зойки розстріляних, нашим громадянам відомий занадто добре. Хай вбереже доля наших художників від такої слави!

Перше квітня — професійне свято карикатуристів у всьому світі. І позаяк суттю роботи веселих художників є прагнення розвеселити цей похмурий світ, аби примусити його стати гуманнішим, наші корифеї не могли не організувати показу своїх робіт. У київській галереї «Майстерня» започатковано серію виставок «Карикатуристи України». Першу п’ятірку сміливців склали Анатолій Василенко, Олексій Кохан, Олександр Міхушев, Володимир Солонько, Валерій Чмирьов. Загальний «карикатурний стаж» цих художників наближається вже до двох століть, а творчий доробок сягає десятків тисяч робіт — залів Лувру не вистачить, аби розмістити ці шедеври гумору і сатири. Якби не ці митці, ой як тяжко було б редакторові журналу «Перець» Михайлові Пруднику лавірувати в буремному морі дикуватої економіки. Варто відвідати виставку цих світлих песимістів і чорних оптимістів. Усмішку гарантовано!