Куди поїде цирк?

Нинішнього року виповнюється 60 років першому Українському цирковому колективу (його художнім керівником був Петро Маяцький). Не прив'язуючись до певної дати, все ж таки вирішили поговорити про цирк: куди він "поїде" в нинішніх складних економічних обставинах, в умовах інформаційної ізоляції, інших проблем? Про це і не тільки - розмова з Людмилою ШЕВЧЕНКО, легендарною українською дресирувальницею, повітряною гімнасткою й акробаткою, художнім керівником і генеральним директором Національного цирку.

Свого часу спільно з чоловіком Володимиром Шевченком вони створили знаменитий атракціон "Серед хижаків". А 1973-го, переїхавши до Києва, присвятили своє життя цирковому мистецтву України.

Коли у 2012-му Володимира Дмитровича не стало, Людмила Шевченко буквально підставила руки під Національний цирк. Зберігаючи його традиції та художній рівень. Постійно нагадуючи, що Національний цирк - це генетичний код циркового мистецтва України.

- Людмило Олексіївно, у першому запитанні відсторонимося від поточних проблем. Хочеться запитати вас як знамениту дресирувальницю тигрів про резонансну дружбу тигра Амура та козла Тимура, яку сьогодні спостерігають і обговорюють у різних куточках світу. Чого більше в цій історії з Приморського сафарі-парку - піару, постановки, чи справді можлива така велика дружба між різними тваринами?

- Я не бачу в цій історії надунікальності. У природі різне трапляється. Наприклад, ми ставили атракціони - зубри, тигри, болонки. І болонка в тій компанії, уявіть, була найголовніша! Вона гавкала на тигра, хапала його за лапи, якщо той злізав із тумби. Така маленька "шавочка", а задавала весь тон номеру. Велетенський звір, ніби підкоряючись, одразу ж сідав на тумбу.

Або, скажімо, були відомі атракціони в Німеччині: барани, вівці, тигри, леви, леопарди, ягуари - усі в одній клітці!

Щодо тигрів - вони взагалі досить боягузливі й підступні. А ще одинаки - це в їхній природі. Діють зазвичай нишком, на відміну від шляхетних левів. Правда, леви рідше даються приручити.

Можу розповісти ще одну історію. Якось під Києвом (у районі Святошина) знімали науково-популярний фільм про тайгу, загримувавши частину лісу під цю-таки "тайгу". Стояло завдання, щоб у кадрі тигр з'їв козулю. Ми випустили на зйомку нашу ручну лапочку тигрицю Алісочку й маленьку козулю. Аліса кинулася на неї, схопила за горло, але їсти не стала. А вночі козуля померла від розриву серця… Тигриця ж "з'їхала з глузду", в неї після цих зйомок почалися якісь напади.

Тож різних історій на тему "дружби звірів" багато. І вони часто сумні.

Був у нас лев Юлік. Відпрацював 23 роки. Це ж щастя для дресирувальника - мати звіра, з яким складаються особливі стосунки: душа в душу. Але звірі старіють, як і люди: у них виникають артрити, артрози, відкладання солей, подагра.

Отож ми згодом вирішили цього лева не возити на гастролі, а віддати в зоопарк, щоб він там на сонечку грівся. Володя привіз його в зоопарк. Звір зайшов у тунель, що веде у вольєр. Наступного дня нам телефонують і кажуть, що Юлік взагалі не виходив із тунелю, в якому його залишили. Там і лежить.

Володя приїхав, витягнув лева на галявину. Звір поклав йому голову на коліна, помуркотів, трохи поїв. А наступної ночі помер… Мабуть, від туги. Вирішив, що його покинули. У звірів особливо загострене це відчуття. На жаль, багатьом цього не зрозуміти. Як кажуть "зелені", мовляв, краще приспати, вбити, тільки б не мучився. Так у Європі й не стало 50% циркових тварин.

- Майже півстоліття ви з чоловіком Володимиром Шевченком приборкували звірів і тішили глядачів. Які риси Володимира, на ваш погляд, допомогли йому стати лідером у своїй справі, у мистецтві цирку?

- Він був дуже харизматичною людиною. Його головний принцип - цирк, цирк і ще раз цирк. Коли ми познайомилися, йому було 17 років. А його вже називали "шефом". У нього з дитинства задатки керівника. Він із 14 років (замість батька) працював у клітці. Сам вантажився, сам розвантажувався, сам ставив клітку.

Життя ми прожили складне: пройшли разом майже півстоліття. Я була для нього опорою, генератором ідей. Розділити нас важко. Ми просто зжилися разом. Інші пари хоча б на різні роботи ходять, а ми якщо й розлучалися, то не більше ніж на три дні. Відпустка - разом, робота - разом. Говорили одні й ті самі слова. Загалом, розуміли одне одного з півслова.

- А як вдається вам, коли його не стало, утримувати цей баланс керівництва цирковими працівниками та братами нашими меншими?

- Коли Володі не стало, мені довелося змінитися внутрішньо. Він сам бував іноді категоричним. І багато хто знав, що на нього треба впливати через мене. Тоді він міг змінити рішення. Але якщо категорично сказав: "Ні", то це все. Тому в очах оточення я частіше була "хорошою", а він - "ні". Я не вміла відмовляти…

А тепер доводиться відмовляти людям, довелося навчитися говорити це "ні". Адже тварини - створіння невинні, а люди - часто агресивні.

Особливо важко з артистами. Їхні душі - оголений нерв, вони дуже залежні. У багатьох до того ж завищена самооцінка. Взагалі, артист цирку - це специфічна професія. І "термін придатності" тут короткий. Здебільшого вони, крім циркового мистецтва, нічого не вміють робити. Я їм час від часу нагадую, що, мовляв, на пенсію підете в 35 років, і що до своїх сорока мусите мати професію. Правда, в молодості (коли успіх) про це нечасто думають.

- Але, очевидно, про це частіше думають в інших цирках - східних, азійських, західних?

- Зараз надзвичайно просунулися в цирковій справі монголи. Ці артисти практичні: вдень працюють вантажниками, продавцями, м'ясниками, а ввечері виступають на арені цирку. Мабуть, Монголія в цирковому мистецтві сьогодні попереду планети всієї. Навіть Китай переплюнули.

- Тим часом сучасний цирк помітно "європеїзується". Згодні з цим?

- Так. Наприклад, звучать заклики відходити від звичного показу братів наших менших. У тій-таки Європі циркове мистецтво розділилося: одні захищають тварин і виступають проти атракціонів на арені. Інші кажуть, що без звірів цирк програє.

Якісь "загальні" закони прийняло Товариство зелених. Буцім у цирку знущаються з тварин, тому слід заборонити їх демонстрацію. Я вважаю, що це безграмотність. Ми беремо тварин, народжених у неволі в третьому або четвертому поколінні. І не маємо права брати тварин у цирк із волі.

Це ж абсурд - випустити на волю тварину, яка виросла в зоопарку в четвертому поколінні. Такий звір не в змозі самостійно добувати собі їжу.

Я була в Будапешті. Розмовляла з представниками ЮНЕСКО. Там сказали, що через два роки в цирку взагалі тварин не залишиться. Хоча є й інші історії. Наприклад, принцеса Стефанія з Монако недавно врятувала слонів, яких у Марселі "засудили" до смертної кари. Вона привезла їх у свою резиденцію, зробила вольєр за містом. І тепер слони живуть там, як домашні собачки.

- Стисло - про нинішню структуру Національного цирку. Скільки всього людей задіяно в цій системі, і який баланс між бюджетними надходженнями та заробітками самого цирку?

- Усього в нашому цирку трудиться 305 людей. З них 80 - творчий склад: два колективи циркових артистів, оркестр, балет. Цирк належить до Держкоммайна і Міністерства культури. Були спроби передати цирк у комунальну власність.

- На цю тему недавно точилося багато дискусій. Де було б комфортніше цирку - під крилом Мінкульту чи міської влади?

- Уявіть, ми платимо близько 10 млн грн податків щорічно. Звісно, для будь-якого міста це величезні вливання. Вважаю, що цирк - та курка, яка несе золоті яйця. І його мусять підтримувати - як на рівні країни, так і на рівні окремих міст.

- Ваш цирк цю підтримку дуже відчуває?

- Державна система така, що тільки-но перевищуємо доходи, нас одразу позбавляють повноцінного бюджетного фінансування.

Мені ж здавалося - навпаки: за кожен проданий квиток нам мали б давати надбавки. І тоді ми будемо розвиватися. Торік, наприклад, перевиконали план на 12 млн грн. Тобто в плані було 28 млн, а зробили 40.

Але виходить, що 10 млн податків плюс зароблені 12 млн чесним шляхом - це перевищення доходу. І мені кажуть: тож, значить, ви відмовляєтеся від бюджету на наступний рік?

Що ж виходить? Не треба старатися заробляти, а просто планувати витрати по нулях, і тоді все буде гаразд?

Ще зі складнощів цієї ж фінансової машини. Не можемо тримати гроші на рахунку більше місяця, не маємо права зробити фінансовий резерв. А фінансування менше й менше. На 2016-й із 70% нам дали тільки 44,8%, бюджетних коштів. Мовляв, більше заробляємо, тому мусимо самі компенсувати зарплату, доплачувати артистам. Ось і виходить, що гроші, які заробляємо, витрачаємо на зарплату. А на постановочні номери коштів давно не виділяють.

- У народі кажуть, що зустрічають по одежині. І будівля нашого цирку, а це думка і батьків, і дітей, уже давно потребує нової "одежини", тобто повноцінного ремонту.

- Це будинок 1962 р. Ми самі ще якось виживемо, заробимо. А ось на його утримання справді необхідна велика допомога від держави. Не можна ж робити ніяких капітальних ремонтів без тендеру. А серйозного ремонту тут потребують дуже багато приміщень. Глядачі обурюються зношеністю комунікацій - причому справедливо. Лише один раз виділили кошти на ремонт, коли приїжджав Туркменбаші, тоді й зробили урядову ложу.

Ось зараз складаємо акт, що каналізація в аварійному стані. Ті ж батареї 1962-го: боїмося продути, бо їх ефективність на сьогодні - 40%.

Кажуть, залучайте інвесторів. Але який тут інтерес в інвесторів? Не знаю. При цьому не маємо права прийняти в подарунок від мецената більше 10 тис. грн.

Одне слово, багато суперечливого в цих питаннях. Виходить, що з нинішньою системою доходів і витрат просто невигідно працювати добре. Всі державні кошти йдуть на зарплати, решту маємо заробити самі.

- Сьогодні - після відпливу російських артистів - мабуть, доводиться звертатися до професіоналів з інших країн, щоб утримувати високий рівень програм?

- Починаємо запрошувати артистів із Франції, з інших країн. Але всім їм потрібно дуже добре платити, а це не "наші" гонорари.

Ось що сталося з французькими мотоциклістами з минулої програми? Вони вимагають відрахувань у доларах. А вже місяць як закінчилися їхні гастролі. І я заборгувала їм за п'ять спектаклів у валюті. Для цього треба віддати контракт на експертизу й заплатити за неї. Тільки потім дозволять звернутися в банк за цим контрактом і купити валюту. Знову комісія, час, величезні обмеження.

У травні робимо експериментальну клоунську програму - "Клоуни Forever". Запросили європейських артистів. Програма - 50 тис. грн. Але податки, соціалка, пенсійний фонд… Виходить - під 90 тис.

- З вами співіснує організація "Укрдержцирк". Ви співпрацюєте з нею? Адже в її штаті значиться багато артистів?

- Ця організація орендує в нас приміщення. Вважаю, що "Укрдержцирк" - спадок радянських часів. Там об'єднують артистів із різних цирків країни. Але здебільшого ці артисти неконкурентоспроможні. Тим часом багато конкурентоспроможних артистів уже давно заангажовані європейськими продюсерами. Я часто буваю на світових фестивалях, і обов'язково на кожному - 5-6 номерів з України.

- У театральних колах ще недавно бурхливо дебатували ідею В'ячеслава Кириленка - про перехід на контракти. Чи дебатується ця тема серед діячів цирку?

- Тут я абсолютно підтримую позицію Міністерства культури. Перехід на контрактну систему необхідний. Що таке "штатники" в цирку? У нас артист може показати свій номер і через два роки показати цей самий номер ще раз на цій арені. Виходить, артисти роками сидять, і їм вигідно не працювати, отримуючи 75% свого окладу за простій. Тим часом вони можуть гастролювати. Але їм навіть вигідніше сидіти вдома. На даний момент я всіх наших артистів влаштувала, і по вересень нинішнього року вони працюватимуть у різних українських цирках.

Ще один аргумент, чому необхідний контракт. На сьогодні оклад актора передбачає 25 виступів. А якщо артист відпрацював тільки 8 спектаклів, то як я маю довести його до норми й заплатити за 25? Кажу: хлопці, платимо за фактом за 8 або за 12 спектаклів, а за решту отримаєте по 75% як за репетиційний період. А вони мені: "Заплатіть нам норму, ми ж не з власної вини не працюємо!"

Проте намагаємося регулярно змінювати програми. Наші циркові артисти за рік мають проїхати кільце містами України. А потім на рік потрібно все змінити, бо якщо показувати "те ж саме", глядачеві буде нецікаво.

При цьому в нас немає достойного творчого резерву, номери видозмінюються рідше, ніж хотілося б. На жаль, часто й деяким нашим артистам не дуже хочеться працювати й зростати творчо: їм вигідніше отримувати ось ці 75% зарплати.

Добре те, що ми тісно почали співпрацювати з нашою Академією циркового мистецтва. Підписуємо договори, молодь вступає туди на навчання, а ми робимо реквізит, костюми. І через три роки в нас уже готові сучасні номери. Адже студенти в циркове училище вступають, керуючись своєю жанровою приналежністю. До речі, це досвід Будапешта: там теж цирк об'єднаний із училищем.

- Ви говорите про гастролі, про необхідність поїздок та оновлення репертуару. Банальне запитання: як справи з транспортом у Національному цирку України?

- Це запитання не банальне, це ціла проблема! Цирку заборонено купувати власний транспорт. А кожна орендована машина для перевезення тварин - мінімум, 20 тис. грн. Зараз розглядаємо питання про гастролі в Казахстані. Для цього треба орендувати машину, яка проїде 4 тис. км. І в скільки це нам виллється?

Загалом, проблеми в'яжуться, не зникають. Тому обов'язково необхідний свій транспорт, хоча б для перевезення тварин. Могли б купити дві ненові машини по 20 тис. дол. і переробити їх для перевезення тварин, а надалі можна було б здавати цей транспорт в оренду.

Знаєте, я обіймаю посаду директора Національного цирку понад три роки. Але директор цирку - це навіть не посада, а професія. Тут треба не тільки знати, вміти, а й відчувати. Виключно творчо підходити до своєї справи. Тільки за півроку в нас побувало 300 тис. глядачів! Цей показник свідчить сам за себе: рухаємося у правильному напрямку.

- А як оцінюєте діяльність пересувних цирків в Україні, чи вважаєте їх серйозними конкурентами?

- Я не вважаю це серйозною конкуренцією. Хороша структура пересувних цирків, на мій погляд, має бути. Але Національний цирк і пересувний цирк - дві різні ніші. І це не потрібно змішувати.

- Ви не тільки директор, а й художній керівник. У ЗМІ часто виникають питання - чи варто поєднувати ці посади, чи їх краще розділити?

- Вважаю, у цирку дві посади мають бути поєднані - директор і художній керівник. Я, наприклад, постійно щось придумую для творчого розвитку цирку. А інша людина, далека від цього мистецтва, скаже, що ніяких дорогих постановок нам не треба, а насамперед - тільки кошти на ремонт. Тому слід тактовно враховувати і економічну, і художню складові в такому складному мистецтві сучасного цирку.

Звісно, в директора має бути сильна надійна команда, яка тямить у технічних і економічних питаннях. При цьому необхідно забезпечувати достойну програму та хороші збори.

Зараз у нас у штаті приголомшливий режисер Марія Ремньова, молода креативна дівчина. Тому не уявляю, як тут може бути окремо директор будівлі і окремо творчий керівник. Цирк - це родина, це братство артистів, це єдина арена.