"Коріолане", сміливіше в бій

Режисер Влад Троїцький виконав обіцянку й презентував наприкінці осені в концертному залі Політеху свою "нову оперу" на основі трагедії В.Шекспіра "Коріолан". Поєднавши у проекті хор, вокалістів, стародавній сюжет, а також деякі ефектні сценічні прийоми, постановник дав зрозуміти, що маневрує не на традиційному оперному полі, а в просторі саме "нової опери", в якій не важливо навіть, хто композитор.

Трагедія Шекспіра, як відомо, не була видана за життя великого співця. І дійшла вона до читача серед творів, які ввійшли після його смерті до головної публікації шекспірівського доробку - "Першого фоліо" 1623 р. Трагедія про Воїна і Народ, здається, не привертала пильної уваги музикантів. Правда, відома однойменна увертюра Л.Бетховена. Але вона створювалася до п'єси однолітка композитора - австрійського драматурга Г.Й. фон Колліна.

Троїцький - режисер великої енергії і фонтануючих ідей. Він успішно керує театром "Дах", створив два популярні музичні колективи: етно-хауз-гурт "ДахаБраха" і жіноче фрик-кабаре Dakh Daughters. Усім відоме його дітище - фестиваль сучасного мистецтва Гогольfest.

Режисер захопився ідеєю опери не просто так. Можливо, певну роль у виборі сюжету відіграв і фільм Ральфа Файнса 2011 року, дію якого перенесено в наші дні. Троїцький уже має творчий досвід реалізації оперних проектів. Він поставив на угорській сцені "Мертве місто" австрійського композитора першої половини ХХ століття Еріха Корнгольда. У наступному сезоні готується поставити в Будапешті "Трубадура" - виставу буде витримано у сучасній стилістиці.

Сам режисер сказав в одному з інтерв'ю: "Нова опера - це не тільки джинси, це особлива культура взаємодії зі світлом, відеодекораціями, формуванням простору".

Зі світлом та іншими згаданими складниками в "Коріолані" справді впоралися. І виконання гідне. Що ж до музики й режисури, то тут є нюанси…

Звернення до трагедії Шекспіра режисер пояснює актуальністю змісту. У драмі римський патрицій карається вибором між патріотизмом і зрадництвом, тобто переходом на бік ворогів республіки - сусідніх племен вольсків, від рук яких сам же й гине.

За словами режисера, він бачить паралелі з "перебіжками" українських депутатів, які легко міняють парламентські фракції. А знехтуваного і римлянами, і вольсками Коріолана асоціює з нашими добровольцями після їхнього повернення з зони АТО - вони часто не потрібні українській державі.

Напевно, аналогії є, але головний пафос Шекспіра, на мій погляд, у трагедії великої особистості, яка не має твердих моральних цінностей, що приводить до зради свого народу й себе в пошуках самоствердження...

У переповненому слухачами залі БК КПІ очам глядачів відкрилися металеві риштування, якими на задньому плані сцени протягом усієї вистави пересувалися троє чоловіків, періодично розвішуючи й прив'язуючи до них клапті тканини. Задник стає величезним екраном, на який проектують то бульбашки, що піднімаються з води, то хисткі крупні плани учасників, що трохи запізнюються за промовлянням тексту, то фото цегляної стіни й стандартної багатоповерхівки. (Щось схоже, але кращої якості ми бачили місяць тому в "Україні" в балетній виставі "Великий Гетсбі".) Костюми - чорні сукні й шкіряні плащі. Грим - намальовані широкі червоні смуги біля очей і чорні біля рота.

Якщо в цьому творчому випадку автором опери є режисер, то вона доволі статична. Практично немає сценічної дії. У Троїцького навіть не опера, не drama per musica, яка передбачає музичний розвиток і сценічну дію, а скоріше ораторія, в якій артисти групами й поодинці повільно піднімаються на підмостя, співають, стоять на місці, майже непомітно виходять.

Спів шести вокалістів транслюється через мікрофони й колонки (на жаль, вони періодично фонять). Голоси гарні, особливо жіночі, виконання грамотне. Найкраще впоралася з партією Віргілії, дружини Коріолана, Мар'яна Головко. Вона створила живий, емоційний, цікавий образ. Назву й інших: Ганна Марич - Волумнія, мати Коріолана, Ліза Курбанмагомедова - Мененій, його друг. Чоловічі образи, як на мене, не такі виразні. Чи то вокальної потуги забракло (особливо головному герою, басу Антону Литвинову), чи то акторської майстерності.

Сольні й ансамблеві номери київського "Коріолана" часто ґрунтуються на речитативній основі, напівспіві, подекуди текст проговорюється. Динамічно статичні епізоди чергуються з підкреслено напруженими, що опираються на рифи - багаторазові повтори коротких ритмічно-акордових побудов, кульмінаціями. Прийом повторюється протягом "опери" багато разів. Є кілька сольних номерів більш розвиненого мелодизованого типу, як пісня-балада Віргілії під її власний невпевнений гітарний супровід. Співали загалом чисто, хоча трапилося кілька інтонаційних похибок в ансамблях.

Традиційного оркестру немає, дії акомпанував електронно-акустичний інструментальний секстет: електронний синтезатор (Антон Байбаков), фортепіано (Софія Турта), клавесин (Юлія Ваш), барабани (Андрій Надольський), скрипка (Артем Дзегановський) і віолончель (Жанна Марчинська). Текст вистави - український (перекладача, на жаль, у програмці не зазначено) з кількома англомовними вставками. Музична стилістика проекту ввібрала всього потроху: української етники (процитували "Многая літа!"), жанровості на кшталт танго-хабанери, англійської балади. Імпровізації в традиційному значенні було небагато - переважно у скрипки, віолончелі.

У наш час саме опера стала місцем для престижного інтелектуального дозвілля. Подібне відоме в усьому світі, крім наших замшілих оперних театрів, де продовжують виводити на недоладно прикрашену сцену героїв у пишних оксамитових сукнях і каптанах. Любов Кияновська в статті "Опера як ринок: вистава як маркетинговий хід" зазначає: "У залученні публіки не менш дієвою, ніж найвищі художні досягнення, є сучасна, нерідко скандальна режисура класичних опер, що викликає доволі змішані почуття і сприймається аж ніяк не однозначно…"

Вистава Троїцького не провокує нудьги: картинки на заднику, міманс, ходіння героїв по сцені, чергування голосних і тихих інструментальних і вокальних епізодів різноманітять те, що відбувається на сцені. Міркуючи над уже згадуваним питанням: "Чому у виставі, головним автором якого є режисер, немає дії?", знайомий музикант відповів: "Бо це концептуальна статика". Можливо, він має рацію.

А тим часом - знову до програмки, в якій не зазначено ні автора лібрето, ні автора музики. Втім, декому з утаємничених відомо, що продукт музичних пошуків - "Коріолан" - створювали "всі разом", тобто ніхто конкретно.

Троїцький на запитання, чи не важко творити оперу "колективно", відповідає ЗМІ: "Писати музику командою не складніше, це просто інше. На репетиціях усі учасники проекту пропонують якісь музичні теми, ми їх обговорюємо, граємо. Я виступаю як режисер: фіналізую музику, вирішую, в який бік їй рухатися, як усе буде виконано в остаточному варіанті".

Мені не зовсім зрозуміло, як режисер "фіналізує" музику… Її зазвичай "стартує", продовжує і "фіналізує" композитор. А тут, як виявилося, музику разом з іншими обов'язковими складниками цього синкретичного жанру (лібрето, інструментальними номерами, декораціями, костюмами, світлом) у процесі колективного творення беруть під свою відповідальність "усі". На іншому історичному витку щось віддалено схоже вже було: в епоху пролеткульту, коли відповідальність за художній результат ніс увесь Персимфанс - оркестр, що грав без диригента.

Музика в "Коріолані" нескладна, у її простоті є привабливий фактор масовості, демократичності, антиелітарності. І хоча сценічної дії й музичного розвитку фактично не було, стежити за тим, що відбувається - світлом, змінами картинок на заднику, пересуваннями виконавців, звучанням інструментів, досить цікаво.

Чи варто послухати (побачити) "Коріолана"? Безперечно. Проект не передбачає кітчу, "розцяцькованості", вульгарності. Все це стильно, сучасно. Правда, для деяких фахівців музика - не найсильніший момент власне музичного дійства. Але й нудьги на прем'єрі немає: з миру по нотці - Коріолану сорочка.