КОПІРАЙТ НА ФАНТАЗІЮ

«Відірвавшись від комп’ютерів і телеекранів, діти й дорослі в усьому світі ЗНОВУ ЧИТАЮТЬ!» — бадьоро-оптимістично сповіщає нам обкладинка українського перекладу першої книжки із серії про Гаррі Поттера британської письменниці Джоан Ролінґ, виданого київським видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». В це насправді важко повірити, однак уявімо собі фантастичну картину: раптом дитяче й доросле населення цивілізованого світу полишає комп’ютерні ігри, Інтернет, телебачення, кіно — весь цей потужний віртуальний додаток до людського існування — і запоєм читає, читає…

Ми начебто давно вже поставили хрест на здатності сучасної людини тримати в руках книжку, аж ось — справжній бум. Що це — з’ява «нового Ґуттенберґа в спідниці», народження «нової духовності» третього тисячоліття, надія на невмирущість друкованого слова? Люди ЗНОВУ ЧИТАЮТЬ! До того ж копіюють, одягаючи круглі окуляри, як у Гаррі Поттера, наслідують поведінку головних героїв, перекладають усіма можливими мовами, гуртуються в клуби й асоціації «поттероманів», організовують конкурси двійників Гаррі Поттера, граються іграшкою «Гаррі Поттер», збирають lego «Гаррі Поттер», дивляться фільм про Гаррі Поттера, слухають саундтрек з фільму про Гаррі Поттера… А що вже казати про інтернет-сайти і форуми, брелоки і ручки та іншу атрибутику! Інакше кажучи, всюди Гаррі Поттер, і немає на те ради. Популярність творів решти дитячих письменників (навіть суперпопулярна Астрід Ліндґрен — «відпочиває») здається дитячим же белькотінням, порівняно з масованою навалою потужної маркетинґової стратегії, агресивного бренду під назвою «Гаррі Поттер».

«Брати Ворнери», схоже, дуже добре все розрахували, швидко збагнувши літературну «кон’юнктурність» тексту пані Ролінґ, у якому є все: захопливий сюжет, містика, паралельні світи, сучасний позитивний (і такий архетипний) герой. І купили все, що якимось чином пов’язано з «Гаррі Поттером», хіба окрім права на сам текст. Нині у 50 країнах світу виходять клоновані, під американський зразок, обкладинки, а складні для вимови імена під страхом розриву контракту заборонено адаптувати до місцевих умов.

Хіба могла уявити, пишучи свого першого «Поттера», не відома широкому літературному загалові, скромна англійська письменниця Джоан Ролінґ, наскільки потужну іміджеву бомбу вона готує світові? Увесь цей книжковий бум вельми легко було записати до розряду чергової «помсти» європейської («книжкової») культури американській — «візуальній». Ось вам, мовляв, янкі, — наша відповідь Скруджеві МакДаку і Міккі Маусові. Тепер, як писав класик, «думайте, читайте»… Але практика засвідчила, що у глобалізованому світі така «книжкова» революція в принципі неможлива. Відтак, книжка про Поттера потягла за собою фільм, незабаром чекайте на серіал за мотивами фільму, дуже скоро, либонь, з’явиться анімаційна версія, обов’язково на часі — «Гаррі Поттер для чайників» чи щось подібне, і неодмінно — комп’ютерна гра. І все це буде — американським, а іншими словами — схожим і стандартизованим. І по-американському тотальним і всеприсутнім.

Залізно спрацював принцип бумеранга — чудова англійська історія-казка про хлопчика-чарівника обернулася зворотним ударом голлівудської індустрії. «А де ж хлопчик, де Гаррі Поттер?» — спитаю я. І сам собі питанням на питання відповім: «А чи був узагалі хлопчик?» Купили хлопчика, і купили оптом. А продають уроздріб. Але найприкріше, що разом із Гаррі світові тепер намагаються накинути специфічну візуальну картинку, стереотипний образ.

Інакше кажучи, конкретному українському Іванкові, іспанському Хуанові чи естонському Яанкові вкотре відмовляють у власній фантазії, оскільки якийсь голлівудський креативник-іміджеолог заздалегідь замість них визначив, яким має бути їхній улюблений герой. Копірайт на фантазію, панове, куплено. Цікавий і якісний товар загорнуто в яскраву голлівудську обгортку і розтиражовано. Однак чи варто на це нарікати? Чи варто тішити себе ілюзіями про те, що ми ЗНОВУ ЧИТАЄМО, наївно згадуючи золотий вік всезагальної книгоманії? Чи не краще погодитися з тим, що інакше в сучасному світі просто неможливо? Чергова ілюзія, після якої настане чергове розчарування. Сумно якось, Гаррі…